— Пане професоре, — промовив він, — чи не хочете ви взяти участь у сьогоднішній підводній екскурсії?
— З моїми товаришами? — запитав я.
— Якщо вони схочуть.
— Ми з вдячністю приймаємо ваше запрошення.
— Тоді одягайте, будь ласка, скафандри.
Про вмираючого чи про мертвого — ні слова. Я зайшов до Неда Ленда і Конселя і передав їм запрошення капітана Немо. Консель зразу ж погодився, і канадець на цей раз теж висловив бажання піти з нами.
Була восьма година ранку. О пів на дев’яту ми вже були одягнені для нової прогулянки, озброєні двома електричними ліхтарями і апаратами з повітрям для дихання. Подвійні двері відчинились, і в супроводі капітана Немо, слідом за яким ішли дванадцять матросів команди, ми ступили на глибині десяти метрів на тверде дно, де відпочивав «Наутілус». ‘
Не дуже стрімкий схил вів нас до нерівного дна, що лежало на глибині п’ятнадцяти брасів. Дно це різко відрізнялось од того, по якому я йшов під час першої моєї підводної подорожі в Тихому океані. Тут не було ні дрібного піску, ні підводних лугів, ні морських лісів. Я відразу впізнав характер чудових місць, в які нас так люб’язно запросив сьогодні капітан Немо. Це було коралове царство.
У відділі зоофітів, у підкласі альціонарій, є ряд гортаній, що включає в себе три групи: горгонових у власному розумінні цього слова, ізідових і коралових. До останньої належать корали, цікаве створіння природи, яке вчені послідовно відносили до мінералів, рослин і тварин. Ці ліки давніх людей і коштовні прикраси сучасних лише в 1694 році були остаточно віднесені марсельцем Пейсонелем до тваринного царства.
Корал являє собою колонію мікроскопічних тварин, що утворюють крихкий і кам’янистий поліпняк. Ці поліпи мають одного родоначальника, що породив їх брунькуванням. Живучи життям усієї колонії, кожен з її членів разом з тим має власне життя. Це своєрідний природний соціалізм. Мені були відомі останні роботи про цих особливих зоофітів, які, за вдалим виразом натуралістів, стають мінеральним деревом. Для мене не було нічого цікавішого, як відвідати цей кам’яний ліс, насаджений природою в морських глибинах.
Засвітивши ліхтарі, ми пішли вздовж стіни, яка тільки ще знаходилася в процесі створення і повинна була в майбутньому відділити цю частину Тихого океану від Індійського. Дорога проходила вздовж справжньої пущі, утвореної переплутаними між собою кораловими деревами, що були вкриті маленькими зірчастими квітами з білими променями. На відміну од земних дерев ці деревоподібні рослини, прикріплені своєю основою до скель, росли зверху вниз.
Світло наших ліхтарів, падаючи на яскраво забарвлені гілки, створювало багато ефектів надзвичайної краси. Часом мені навіть здавалося, що скам’янілі гілки і стовбури здригаються від хвилювання води. Я спробував зірвати їхні свіжі віночки з ніжними тонкими щупальцями, які щойно розпустилися чи тільки починали розпускатися. Невловимо швидкі рибки, інколи торкаючись їх, легко проносилися, наче невеличкі зграї пташок. Але як тільки рука наближалася до цих живих квітів, морських мімоз, в усій їхній колонії відразу виникала тривога. Білі віночки ховалися в червоні футляри, квіти починали в’янути на очах, і квітучий кущ перетворювався в деревоподібний камінь.
Випадок привів мене. До заростей найрідкіснішого виду зоофітів. Цей корал своєю красою не поступався перед тими, які добувають у Середземному морі біля беретів Франції, Італії і Африки. Своїми яскравими фарбами він виправдовує поетичну назву, яку купці дають кращим його екземплярам — «кривава квітка» або «кривава піна». Корали продають по п’ятсот франків за один кілограм. А в цьому місці морські глибини ховали багатства, яких вистачило б для мисливців за коралами усього світу. Коштовні корали, часто змішуючись з іншими поліпами, утворювали компактну переплутану масу, так звану «маччоту», в якій я помітив прекрасні зразки рожевих коралів.
Незабаром кущі стали густішими, дерева — вищими. Перед нами відкривалися справжні скам’янілі просіки і довгі коридори найфантастичнішої архітектури. Капітан Немо заглибився в темну, трохи похилу галерею, по якій ми спустилися на глибину до ста метрів. Промені наших ліхтарів викликали інколи магічні ефекти: горбкуваті нерівності природних арок, склепінь раптом спалахували багатоколірними вогнями, запалювались яскравими люстрами. Серед невеликих коралових дерев я помітив інші, не менш цікаві види поліпів — меліти, іриси — зі з’єднаними розгалуженнями, кілька кущів зелених і червоних коралів, справжніх скам’янілих водоростей, яких натуралісти після довгих дискусій зарахували до рослинного царства. За виразом одного мислителя, «корали — це, можливо, і є та справжня межа, де життя тільки прокидається від кам’яного сну, але ще не може остаточно прокинутися і почати рухатися».
Нарешті, після двогодинної ходьби, ми досягли глибини метрів у триста, тобто тієї межі, від якої починається формування коралів. Тут росли не окремі невеличкі дерева чи невисокі кущі, а цілий дрімучий ліс з велетенських дерев скам’янілих рослин, оповитих гірляндами витончених плюмарій — морських ліан, забарвлених у різні кольори. Ми не згинаючись проходили під склепінням їхніх великих гілок, що губилися десь у темряві водяної товщі, в той час як наші ноги ступали по розкішному, вкритому блискучим коштовним камінням килиму з квітів — тубіпор, меандрін, астрей, фунгій та каріофілій.
Яка велична картина! Як було жаль, що ми не могли обмінюватися враженнями! І як прикро в такі незабутні хвилини відчувати свою голову полоненою в шоломі з металу і скла! Не мати змоги висловити своє захоплення один одному! Чому ми не можемо жити у воді, як риби, що населяють водяну стихію, чи, ще краще, як амфібії, здатні протягом багатьох годин перебувати у воді або на суші, однаково добре почуваючи себе в цих середовищах! Тимчасом капітан Немо зупинився, а за ним і я з своїми товаришами. Ми побачили, що матроси оточили півколом свого начальника. Придивившись уважніше, я помітив, що четверо з них несли на плечах якийсь довгастий предмет.
Ми були в центрі просторої галявини, оточеної з усіх боків великими деревами підводного лісу. Наші ліхтарі кидали на дно невиразне присмеркове світло, від якого тіні виростали до величезних розмірів. За межами галявини панувала повна темрява, і лише в деяких місцях спалахували зірочки від проміння ліхтарів, що відбивалося на поверхні коралів.
Нед Ленд і Консель стояли поруч мене. Ми перезирнулись, і раптом мені спало на думку, що тут відбудеться якась незвичайна сцена. Я краще придивився до поверхні дна і помітив, що в деяких місцях на ньому піднімалися ряди невеликих горбків, укритих нальотом вапна. Правильність горбків свідчила про те, що вони були зроблені руками людини.
Посеред галявини, на грубо зробленому з уламків скель п’єдесталі, височів кораловий хрест, простягаючи довгі, наче закривавлені руки.
За знаком капітана Немо один з матросів вийшов наперед, одв’язав кирку від пояса і почав рити яму на відстані кількох кроків од хреста.
Я зрозумів усе. Ця галявина була кладовищем, яма — могилою, а довгастий предмет — тілом померлої вночі людини. Капітан Немо і його матроси прийшли сюди, щоб поховати свого товариша на братському кладовищі в глибинах неосяжного океану.
Ніколи в житті я ще не був так схвильований! Ніколи ще не бачив такого вразливого видовища! І не хотів би бачити того, що діялося перед моїми очима.
Тим часом яма повільно глибшала. Налякані ударами кирки, риби швидко кидалися в усі боки. Я чув глухі удари залізної кирки по вапняковому ґрунту, бачив іскри, які вона висікала з уламка якогось кременю, загубленого в глибинах океану. Яма ставала все довшою, ширшою і незабаром була вже достатньо просторою для того, щоб умістити в ній тіло людини.
Тоді наблизилися носильники. Тіло, загорнуте в білу тканину, було спущене в сповнену водою могилу. Капітан Немо, схрестивши руки на грудях, матроси, віддаючи останню шану своєму товаришу, стали навколішки… Я й мої товариші, глибоко схвильовані цією картиною, теж схилили голови.
Могилу засипали уламками вапняку, надавши новому горбку правильної форми.
Коли все було закінчено, капітан Немо і його товариші підвелися, наблизилися до могили, опустилися на одне коліно і підняли вгору руку на знак останнього прощання…
Після цього траурна процесія рушила в зворотну путь до «Наутілуса». Ми знову проходили під склепінням закам’янілого лісу, серед коралових кущів і вийшли до підніжжя стіни, звідки починався крутий підйом.
Нарешті, з’явилися вогні «Наутілуса», які освітлювали нам шлях до самого корабля. О першій годині
