перлівниця. Перлина — це лише перламутровий наріст сферичної форми. Він утворюється або на стулках черепашки, або в складках тіла молюска. На стулках перлина приліплена міцно, а на тілі лежить вільно. Проте незалежно від місця перебування вона завжди має якесь міцне ядро — мертве яєчко, піщинку — навкруги якого протягом довгих років відкладається тонкими концентричними шарами перламутрова речовина.
— А чи багато перлин буває в одній черепашці? — спитав Консель.
— Так, багато. Деякі черепашки являють собою справжні дорогоцінні скриньки. Десь навіть написано, але я в це мало вірю, що в одній черепашці знайшли понад сто п’ятдесят акул.
— Сто п’ятдесят акул! — скрикнув Нед Ленд.
— Хіба я сказав акул? — ніяково перепитав я. — Я хотів сказати: сто п’ятдесят перлин. Акули ні до чого!
— Авжеж, — відізвався Консель. — А чи може пан розказати нам, як добувають перлини?
— Для цього використовують кілька способів. Часто, коли перлина пристає до стулок, ловці витягають її щипчиками. Але найчастіше черепашок кладуть на циновках, простелених на березі; молюски гинуть на повітрі і починають розкладатися, а через десять днів вони вже готові до обробки. Тоді їх висипають у великі басейни, наповнені морською водою, розкривають і миють. Після цього сортувальники спочатку відділяють перламутрові платівки, які йдуть на продаж у ящиках по сто двадцять п’ять — сто п’ятдесят кілограмів. Потім відокремлюють тіла молюсків і розварюють їх, після чого проціджують і вибирають найдрібніші перлинки.
— Цінність перлів залежить лише від їхніх розмірів? — запитав Консель.
— Ні, не тільки від розмірів, а й від форми, від «води», тобто від переливу кольору, світла, що робить перлини дуже приємними для ока. Найкращі перлини називаються «парагонами», або «невинними перлинами», — вони утворюються в тілі молюска. Іноді вони бувають білі, часто непрозорі, але зустрічаються і опалово-прозорі, переважно сферичні та грушоподібні. Сферичні йдуть на браслети, грушоподібні — на серги, підвіски. Грушоподібні перли, як найцінніші, продаються поштучно. А перлини, що знаходяться на стулках черепашок і мають неправильну форму, цінуються менше, продаються на вагу. Нарешті, третьосортні дрібні перлинки, або, як їх називають, «зернятка», продаються на мірку; з них виготовляють, головним чином, різні вишивки, особливо для церковного вбрання.
— Сортування великих і малих перлин повинно бути, мабуть, довгою і важкою роботою, — сказав канадець.
— Ні, мій друже. Цю роботу виконують з допомогою одинадцяти решіт і ситечок з різними за діаметром отворами. Перлини, що не просіялися крізь решето з кількістю отворів від двадцяти до восьмидесята, відносяться до першого сорту. Ті, що не просіюються крізь ситечка з кількістю отворів від сотні до восьми сотень — другого сорту. Нарешті, перли, які просіюють крізь ситечка з дев’ятьмастами тисячею отворів, відносяться до «зерняток».
— Хитро придумано! — вигукнув Консель. — Таким чином, роботу сортувальників, як я бачу, вже механізовано… А чи не може пан сказати нам, які доходи приносить експлуатація розсипів перлових черепашок?
— Якщо вірити даним книги Сірра, — відповів я, — то цейлонські перлові мілини здаються на відкуп за річну оплату в три мільйони акул.
— Франків! — поправив мене Консель.
— Так, так, франків! Три мільйони франків. Але я думаю, що ці перлові промисли тепер приносять значно менше доходу, ніж раніше, так само як і американські промисли, які при Карлі V давали щорічної продукції на чотири мільйони франків, а тепер дають лише одну третину цього. В цілому експлуатація всіх перлових розсипів світу приносить тепер щорічний прибуток у дев’ять мільйонів франків.
— А ніде не згадується, — знову запитав мене Консель, — про знамениті перли, які начебто оцінені дуже високо?
— Згадується. Історія розповідає, що Цезар подарував Сервілії перлину вартістю в сто двадцять тисяч франків на наші гроші.
— А я навіть чув, — сказав канадець, — що в старовину якась дама розчиняла перли в оцті і пила його.
— Це Клеопатра! — швидко підказав Консель.
— Мабуть, це дуже несмачно! — додав Нед Ленд.
— Огидно, друже Нед, — відповів Консель. — Але подумати тільки, що якась чарка оцту коштує півтора мільйона франків.
— Шкода, що ця дама не була моєю дружиною, — промовив канадець, стискуючи кулаки з досить грізним виглядом.
— Нед Ленд — чоловік Клеопатри! — засміявся Консель.
— А я збирався одружитися, Конселю! — промовив серйозним тоном канадець, — і не з моєї вини ця справа не вийшла. Я навіть купив перлове намисто Кет Тендер, своїй нареченій, але вона чомусь вийшла за іншого. Що ж, це намисто обійшлося мені не більше як півтора долара, однак — повірте мені, пане професоре, на слово — перлини цього намиста ніколи б не пройшли крізь решето і з двадцятьма отворами.
— Дорогий Неде, — сказав я сміючись, — це ж були штучні перли, звичайні скляні кульки, наповнені есенцією перлової води.
— Ну й що з того, що есенцією, — відповів канадець, — вона теж багато коштує.
— Майже нічого! Це срібляста луска верховодки, розчинена в азотній кислоті. Есенція надзвичайно дешева.
— Саме тому, можливо, Кет Тендер вийшла заміж за іншого, — з філософським спокоєм озвався Нед Ленд.
— Але, — сказав я, — повернімося до розмови про особливо коштовні перли. Я впевнений, що жодний з земних монархів не мав ціннішої перлини, ніж та, що є в капітана Немо.
— Оця? — спитав Консель, показуючи на прекрасну дорогоцінність, яка лежала під склом вітрини.
— Так. Я думаю, що не помилюся, коли визначу її ціну в два мільйони…
— Франків! — швидко підказав Консель.
— Так, у два мільйони франків. І, безумовно, щоб її дістати, капітанові Немо треба було лише нахилитися.
— Чудово! — вигукнув Нед Ленд. — Хтозна, може й ми під час завтрашньої прогулянки зустрінемо таку саму!
— Що ви! — заперечив Консель.
— А чому ж ні?
— А до чого нам мільйони на борту «Наутілуса»?
— На борту, звісно, ні до чого, — сказав Нед. — Але… в іншому місці…
— О, в іншому місці! — похитав Консель головою.
— В усякому разі Нед Ленд правий, — сказав я. — І якщо ми коли-небудь привеземо в Європу чи Америку перлину ціною в кілька мільйонів, це надасть нашим розповідям більшої вірогідності і буде найкращим свідченням наших підводних пригод.
— Це правда, — погодився канадець.
— Але ж, — знову заговорив Консель, якого завжди більше цікавив науковий бік, — ловля перлин пов’язана з небезпекою?
— Ні, — жваво відповів я, — особливо, якщо вжити певних заходів обережності.
— А чим небезпечне це ремесло? — запитав Нед Ленд. — Лише тим, що зробиш зайвий ковток морської води!
— Справа не тільки в цьому, Неде. До речі, — мовив я, стараючись надати своєму голосу виразу байдужості капітана Немо, — ви не боїтеся акул, Неде?
— Я? — образився канадець. — Мені, професійному гарпунникові, та боятися акул! Я сміюся з них!
— Але мова йде не про те, щоб зловити акулу на гачок, підняти її на палубу корабля, сокирою відрубати хвоста, розтяти живіт, вирвати серце і кинути його в море?
— Значить, мова йде про…
