— Ні, пане професоре, цього разу — нещасливий випадок!
— Серйозний?
— Можливо!
— Є безпосередня небезпека?
— Ні.
— «Наутілус» сів на мілину?
— Так!
— І причина цього?..
— …пояснюється якоюсь невідомою примхою природи, а не невмінням стерничого. В управлінні кораблем не було зроблено жодної помилки. Проте ми нездатні перешкодити законам тяжіння. Можна нехтувати законами, встановленими людиною, але не природою!
Капітан Немо вибрав досить невдалий момент для того, щоб заглиблюватися в філософські міркування. По суті, своєю відповіддю він нічого не пояснив мені.
— Чи можна дізнатися, капітане, — знову запитав я його, — про причини нещасного випадку?
— Перекинулася льодова глиба, ціла крижана гора, — відповів він. — Коли айсберги підмиваються більш теплими водами або низ їх оббивається внаслідок неодноразових ударів, центр їхньої ваги переміщується вгору, і тоді вони перекидаються шкереберть. Саме це й сталося недавно. Один з айсбергів перевернувся саме в той час, коли поряд під водою пропливав «Наутілус». Нижня частина айсберга з нестримною силою підхопила «Наутілус» і поклала на бік.
— А хіба не можна зняти «Наутілус» з мілини, звільнивши його резервуари від води і тим надавши йому рівноваги?
— Це ми зараз і робимо, професоре. Ви чуєте, як працюють насоси? Подивіться на стрілку манометра. Вона показує, що «Наутілус» поступово піднімається, але крижана гора піднімається разом з ним. До тих пір, поки яка-небудь перешкода не затримає її підйому, наше становище не зміниться.
Справді, «Наутілус» продовжувало хилити на правий борт. Безумовно, він зможе випрямитися, коли сам айсберг зупиниться. Але хто знає, чи не зштовхнемося ми до цього часу з верхньою частиною суцільної криги і чи не будемо ми затиснуті між двома величезними крижинами?
Поки я обдумував усі наслідки нашого становища, капітан Немо уважно стежив за манометром. «Наутілус» з моменту падіння айсберга піднявся приблизно на сто п’ятдесят футів, але кут нахилу його залишався незмінним.
Раптом корпус корабля здригнувся. Очевидно, «Наутілус» трохи випрямився. Картини, що висіли на стіні салону, помітно змінили своє положення. Самі стіни стали майже вертикально. Ніхто не вимовив і слова. Затамувавши подих, ми стежили за тим, як корабель повільно випрямляється. Підлога під нашими ногами ставала горизонтальною.
Минуло десять хвилин.
— Нарешті, ми стоїмо прямо! — вигукнув я.
— Так! — сказав капітан Немо, направляючись до дверей салону.
— А чи зможемо ми піднятися наверх?
— Безумовно! — Адже резервуари ще не випорожнені до кінця, і як тільки вся вода з них вийде, «Наутілус» повинен буде піднятися на поверхню моря.
Капітан вийшов і відразу ж, за його наказом, насоси припинили роботу, і, значить, «Наутілус» перестав підніматися. Справді, ми рискували при дальшому підйомі зіткнутися з нижньою частиною крижаного бар’єра. Краще було триматися на цьому рівні глибини.
— Здається, тепер ми уникли небезпеки, — промовив Консель.
— Так! Ми могли бути розчавлені між крижаними глибами або щонайменше потрапити в пастку. А тоді, не маючи змоги поновити свіже повітря… Так! Ми здорово уникли небезпеки!
— Якщо тільки все скінчилося! — пробурмотів Нед Ленд.
Я не хотів даремно сперечатися з канадцем і тому нічого не відповів. Цієї хвилини віконниці салону відчинились і світло зовні увірвалося до нас.
Ми знаходились у воді, як я й говорив. Але на відстані десяти метрів з кожного боку «Наутілуса» височіли блискучі крижані стіни. Зверху й знизу — ті ж самі стіни. Зверху над нами немов величезна скеля, звисали глиби підводної частини криги. Знизу був той самий айсберг, який, перевернувшись, знайшов точки опору в бокових крижинах, що тепер і підтримували його в одному положенні. Таким чином, «Наутілус» опинився ув’язненим в справжньому крижаному тунелі до двадцяти метрів завширшки, наповненому спокійною водою. Ми могли легко вийти з нього, пливучи вперед чи назад, щоб потім, спустившись на кілька сотень метрів нижче, вільно продовжувати свій шлях під смугою крижаного бар’єра.
Незважаючи на те, що лампи на стелі погасли, салон був залитий яскравим світлом. Це пояснювалося тим, що крижані стіни відбивали промені прожектора «Наутілуса». Я не можу описати чарівного ефекту цього освітлення. Кожна нерівність — виступ, заглибина чи грань айсберга з примхливими формами поверхні — відбивала промені різного кольору залежно від своєї структури. Тут немовби були зібрані розсипи всіх дорогоцінних каменів, особливо сапфірів і ізумрудів, блакитні й зелені промені яких перехрещувалися. Стіни весь час переливалися найніжнішими опаловими тонами, немов вогняні діаманти, спалахували яскравими зірками, блиску яких око не могло витримати. Могутнє світло прожектора посилювалося в стократ, як посилюється світло лампи, вміщеної за товстим опуклим склом великого маяка.
— Яка краса! — крикнув Консель.
— Так! — обізвався я. — Це незабутнє видовище! Правда, Неде?
— Так, тисяча чортів, правда! — відповів Нед Ленд. — Це чудово! Я скаженію від того, що повинен визнати це! Я ніколи нічого подібного не бачив! Але це видовище може нам коштувати дорого! І якщо вже говорити начистоту, я думаю, що ми дивимося зараз на те, що природа заборонила бачити людським очам.
Нед був правий. Це було надто прекрасно. Раптом крик Конселя примусив мене обернутися.
— Що там? — спитав я.
— Нехай пан закриє очі! Нехай не дивиться!
З цими словами Консель закрив свої очі обома руками.
— Та що з тобою, мій хлопче?
— Я засліплений!
Я мимоволі подивився у вікно, проте змушений був відразу закрити очі від нестерпного блиску.
Я зрозумів, що сталося. «Наутілус» повним ходом помчав уперед. Тому спокійний блиск крижаної стіни раптом перетворився в яскраву смугу. Вогні міріадів діамантів злилися в єдиний сніп. «Наутілус» летів серед суцільного потоку вогняних блискавок.
У цей час віконниці зачинились. Осліплені, ми притулили руки до очей, перед якими спливали концентричні кола, подібні до тих, що виникають перед сітчатою оболонкою, коли подивишся на сонце. Минув деякий час, перш ніж ми змогли нормально дивитися.
Нарешті, ми забрали руки від очей.
— Слово честі, — сказав Консель, — я ніколи б не міг повірити цьому.
— А я й тепер ще не вірю! — обізвався канадець.
— Коли ми повернемося на землю, — додав Консель, — сповнені вражень від такої кількості чудес природи, якими жалюгідними здадуться нам заселені землі і творіння людських рук! Ні! Цивілізований світ тепер нас не зможе задовольнити!
Такі слова від завжди спокійного фламандця свідчили, до якого ступеня дійшов наш ентузіазм. Але канадець не забув влити свою ложку дьогтю в нашу бочку меду.
— Цивілізований світ! — сказав він, хитаючи головою. — Будьте спокійні, друже Консель, ми в нього ніколи не повернемося!
Була п’ята година ранку, коли почувся новий удар, на цей раз попереду «Наутілуса». Я здогадався, що його бивень зачепив глибу льоду. Очевидно, стерничий невдало зманеврував у цьому підводному каналі, захаращеному крижаними глибами, де плавання було нелегкою справою. Я подумав, що капітан Немо накаже обійти перешкоду, і, змінивши напрям, ми знову попливемо звивинами тунелю. У всякому разі просування вперед не можна було припинити зовсім. Але всупереч моїм сподіванням, «Наутілус» швидко пішов заднім ходом.
