— Схожа, Конселю!
— Що ж, тоді, з дозволу пана, — спокійно обернувся Консель до мене, — якщо отой спрут не кальмар Буге, то, в усякому разі, один з його братів.
Я подивився на Конселя, а Нед Ленд кинувся до вікна.
— Яке страхіття! — закричав він.
Поглянувши у вікно, я не міг стримати гримаси огиди. Перед моїми очима повільно рухалася жахлива потвора, достойна того, щоб фігурувати в найстрашнішій легенді.
Це був колосальний спрут завдовжки вісім метрів. З великою швидкістю він наближався до «Наутілуса», не спускаючи з нас великих зеленкувато-синіх очей. Усі вісім рук його або, скоріше, ніг, які росли прямо з голови, що й дало йому назву головонога, вдвоє збільшували розміри його тіла і безперервно звивалися, немов гадюки на голові Медузи[103]. Можна було добре роздивитися всі двісті п’ятдесят присосків, розташованих на внутрішньому боці кожного щупальця у формі напівсферичної капсули. Іноді щупальця наче прилипали до нашого вікна. Паща чудовиська — роговий дзьоб, загнутий, як у папуги — відкривалась і закривалася вертикально. Язик, теж з якоїсь рогової речовини, озброєний кількома рядами гострих зубів, висувався, здригаючись, з-під цих жахливих кліщів. Яка примха природи! Пташиний дзьоб у молюска! Веретеноподібне й роздуте в середній частині тіло цієї тварини являло собою м’ясисту масу, що повинна була важити двадцять-двадцять п’ять тисяч кілограмів. Колір її весь час змінювався з дивовижною швидкістю, переходячи, залежно від стану роздратованості спрута, від сіро- блідого до коричнево-червоного.
Що дратувало цього молюска? Безперечно, присутність «Наутілуса», який був більший, ніж він сам, і на якого його щупальця з присосками та загрозливі щелепи ніяк не впливали. І все ж таки, які чудовиська ці спрути, якою живучістю наділила їх природа, яка могутність відчувалася в їхніх рухах!
Випадок звів нас з восьминогом, і я не хотів втратити нагоди уважно вивчити цього представника головоногих. Я подолав жах, який у мене вселяв цей спрут, і, взявши олівець, почав змальовувати його.
— Можливо, це той самий спрут, якого ловили на «Алектоні», — сказав Консель.
— Ні, — заперечив канадець, — бо цей цілий, а той утратив свого хвоста!
— Це не доказ, — зауважив я. — Хвости й щупальця цих тварин мають здібність відростати, і за сім років хвіст кальмара Буге міг уже, безумовно, знову вирости.
— В такому випадку, — сказав Нед, — якщо це не той самий восьминіг Буге, то, можливо, він знаходиться серед он тих!
Справді, у вікні правого борту з’явилося ще кілька спрутів. Я нарахував сім. Вони склали ніби кортеж «Наутілуса», і було чути скреготіння їхніх дзьобів по обшивці корабля. Прекрасний випадок для спостереження!
Я продовжував свою роботу. Ці потвори трималися біля нас з такою настирливістю, що здавалися нерухомими — я міг би викреслити їхні контури на склі вікна. А втім, наша швидкість була досить помірною.
Раптом «Наутілус» зупинився. Різкий поштовх примусив здригнутися весь корпус судна.
— Невже ми на щось наскочили? — спитав я.
— В усякому разі, — відповів Консель, — перешкода залишилася позаду, бо ми вже пливемо.
«Наутілус» і справді намагався плисти, але лопаті його гвинта більше не розсікали хвиль. Минула хвилина. В супроводі свого помічника до салону зайшов капітан Немо.
Я не бачив його протягом довгого часу. Він здався мені похмурим. Не звертаючись до нас, можливо, навіть і не помічаючи нас, він прямо підійшов до вікна, подивився на спрутів і сказав кілька слів помічникові.
Той відразу вийшов. Вікна незабаром зачинились, а під стелею загорілося світло.
Я підійшов до капітана.
— Цікава колекція спрутів, — звернувся я до нього невимушеним тоном, яким говорять аматори, розглядаючи кришталь чистої води.
— Справді, цікава, пане професоре, — відповів він, — і у нас буде зараз з ними запеклий рукопашний бій.
Я подивився на капітана, не вірячи в те, що почув.
— Рукопашний? — перепитав я.
— Так, професоре. Гвинт зупинився. Я думаю, що рогові щелепи одного з цих спрутів застряли в лопатях. Це заважає нам рухатися.
— І що ви хочете робити?
— Виплисти на поверхню і знищити всіх цих гадів.
— Важке завдання.
— Так. Адже електричні кулі безсилі проти цих м’яких тіл, бо вони не зустрічають у них опору, щоб розірватися. Доведеться напасти на них з сокирами.
— І з гарпуном, капітане, — сказав йому канадець, — якщо ви не відмовитесь од моєї допомоги.
— Я її приймаю, пане Нед.
— Ми вас будемо супроводжувати, — сказав я, — і всі ми разом з капітаном Немо вийшли до центрального трапа.
Там уже стояли десять матросів з абордажними сокирами, готові до нападу. Консель і я також узяли сокири. Нед Ленд схопив гарпун.
«Наутілус» вийшов на поверхню. Один з матросів став на останній східець і відгвинтив болти кришки люка. Як тільки він зняв останню гайку, кришка люка піднялася з великою силою; її потягли, очевидно, присоски щупалець восьминога.
Тієї ж самої миті одне з довгих щупалець просковзнуло, мов гадюка, через отвір, а зверху з’явилося ще штук двадцять. Одним ударом сокири капітан Немо відрубав це велетенське щупальце, яке, звиваючись, скотилося східцями вниз.
У той час, коли ми, штовхаючи один одного, піднімалися наверх, щоб скоріше вийти на палубу, два інших щупальця з блискавичною швидкістю обвилися навколо тіла одного з матросів, який був поряд з капітаном Немо, з страшною силою стиснули і підняли його в повітря.
Капітан Немо скрикнув і кинувся вперед. Ми побігли за ним.
Яке жахливе видовище! Нещасний, стиснутий щупальцями, що присмокталися до нього, гойдався в повітрі, з примхи величезного хобота. Він хрипів, задихався, кричав:
— Рятуйте! Рятуйте!
Ці слова, вимовлені по-французьки, викликали в мене глибоке здивування. Значить, тут, на борту, знаходився мій співвітчизник, а можливо, їх тут було кілька? Цей несамовитий крик я пам’ятатиму все життя!
Нещасний гинув. Хто міг вирвати його з могутніх обіймів? Тимчасом капітан Немо кинувся до спрута і знову одним ударом відрубав йому щупальце. Його помічник люто боровся з іншими потворами, що вповзали на борт «Наутілуса». Вся команда билася сокирами. Канадець, Консель і я безперервно завдавали ударів по м’ясистих тілах спрутів. Повітря наповнилося міцним запахом мускусу. Все це було жахливо.
Якусь мить я вже думав, що нещасний, схоплений спрутом, буде врятований з його могутніх присосків. Сім ніг спрута з восьми були вже відрубані. І лише одна, розмахуючи своєю жертвою, мов пір’їнкою, звивалася в повітрі. Але в ту саму мить, коли капітан Немо і його помічник кинулися до неї, тварина викинула стовп чорнуватої рідини з мішка, який знаходиться у неї в шлунку, і осліпила нас. А коли хмара трохи розсіялася, спрут уже зник разом з моїм нещасним співвітчизником!
Яка лють охопила нас проти цих потвор! Ніхто вже не володів собою! Десять чи дванадцять спрутів забралися на палубу «Наутілуса». Ми буквально крутилися серед гадючих обрубків, що звивалися на палубі в потоках крові і чорної рідини. Здавалося, що липкі щупальця знов оживали, мов голови гідри. Гарпун Неда Ленда з кожним ударом заглиблювався в синьо-зелені очі восьминогів і пробивав їх. Але раптом мій
