тому він подумав, що було б чудово-пречудово, аби зараз усе повторилося знову.
І раптом, як це бувало з ним і раніше, йому сяйнула Блискуча Думка:
– Сово,– сказав Пух,– я щось придумав.
– Геніальний і Помагальний Ведмідь! – сказала Сова.
Пух запишався, почувши, що його назвали Преміальним і Помагальним Ведмедем, і скромно сказав, що ця думка випадково приблудила в його голову, і він не вимагає за неї премії.
– Ми прив'яжемо мотузку до Паця, а ти злетиш до поштової скриньки, тримаючи другий кінець мотузки в дзьобі. Тоді просунеш мотузку між дротинами й опустиш її на підлогу, а вже після цього ми з тобою щосили смикнемо за цей кінець, і Паць любесенько підніметься вгору на тому кінці. От і все!
– І Паць опиниться в скриньці,– сказала Сова.– Звичайно, якщо не обірветься мотузка.
– А якщо вона обірветься? – зі щирою цікавістю спитав Паць.
– Тоді ми візьмемо іншу мотузку.
Паця не вельми це втішило, бо, хоч обриватимуться й різні мотузки, але падати буде один і той самий Паць.
Та, на жаль, придумати нічого кращого ніхто не міг...
І ось, востаннє згадавши ті чудові, щасливі дні, прожиті в Лісі, коли його ніхто не підтягав до стелі на мотузках, Паць хоробро кивнув Пухові й сказав, що це Дуже Розумний Пи-Пи-Пи-Пи... Страшенно Розумний ПилПил-Пил-План.
– Вона не обірветься,– підбадьорливо прошепотів Пух,– ти ж Малесенький Паць, а я стоятиму внизу, і, коли ти всіх нас порятуєш, це буде Геройський Подвиг, про який довго пам'ятатимуть, і, можливо, я тоді складу про нього Пісню, і всі будуть казати: 'Паць зробив такий Подвиг, що Пухові довелося скласти Хвалебну Пісню!'
Після цього Паць відчув себе значно краще, і, коли все було готове і він став любесенько підніматися вгору, його охопила така гордість, що він, звісно, закричав би: 'Погляньте на мене!', якби не побоювався, що Пух та Сова можуть так ним замилуватися, що аж випустять свій кінець мотузки.
Невдовзі підіймання було завершено. Паць відімкнув поштову скриньку й заліз у неї. Потому, відв'язавши себе від мотузки, він почав пропихатися в щілину, крізь яку в добрі старі часи, коли вхідні двері були Парадними Дверима, надходило, бувало, багато 'нежданих' листів, які господарка замку 'Каштани' одержувала від якоїсь Суви.
Паць і пропихався, і протискався, і проштовхувався, і врешті, зробивши останній натиск на щілину, опинився на волі. Щасливий і схвильований, він зазирнув назад до полонених, щоб прокувікати їм на прощання щось приємне.
– Усе гаразд! – гукнув він крізь щілину.– Твоє дерево, Сово, зовсім повалилося, а на дверях лежить величезна гілляка. Але Я із Крістофером Робіном зуміємо її відтягнути. Ми принесемо канат для Пуха, а донизу я можу злізти дуже легко, тобто це дуже небезпечно, та я не боюся... Ми з Крістофером Робіном повернемося сюди за півгодини. Бувай здоровий, Пуше!
І, не чекаючи буркотливої відповіді: 'Щасти тобі, любий Пацику, дякую!',– він зник.
– Отже, півгодини,– сказала Сова, умощуючись зручніше.– Цілком достатньо, щоб закінчити розповідь, яку я почала; розповідь про мого дядечка Роберта, чий портрет ти бачиш під собою, любий Пуше. Підкажи, на чому я зупинилася?.. Ага, згадала! Був саме такий буряний день, як сьогодні, коли мій дядечко Роберт...
Пух заплющив очі...
ПРИГОДА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА,
У якій Іа-Іа знаходить совушник і Сова переїздить на нову крартиру
Вінні-Пух забрів у Дрімучий Праліс і зупинився перед колишнім Совиним Замком 'Каштани'. Тепер цей замок був геть не схожий ні на який замок. Найбільше він скидався на звичайне повалене дерево, а коли житло так дуже змінюється, то це означає, що й господареві настав час спробувати перемінити свою адресу.
Сьогодні вранці Пух знайшов у себе під дверима Таємниче Повідьомлення:
'Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК'
І доки він сушив голову, що б це могло означати, прийшов Кролик і прочитав йому Повідомлення вголос.
– Я всім понаписував такі листи,– сказав Кролик.– Хочу розтлумачити їм, що до чого, щоб вони теж шукали нову адрисю, тобто нове житло для Сови. Ну, пробач, я дуже поспішаю, бувай здоров! – І він побіг далі.
Пух неспішно почалапав за ним. Він мав серйознішу справу, ніж підшукування нового житла для Сови; йому треба було придумати Хвалебну Пісню про її старе житло. Ще багатобагато днів тому він пообіцяв Пацеві це зробити, і відтоді, тільки-но вони з ним зустрічалися, по Пацеві (хоча він нічого й не казав) відразу було видно, про що він не каже. І коли хтось тільки згадував про пісні чи дерева, про мотузки чи нічні бурі, Паць увесь рожевів – від кінчика рильця до ратиць – і квапливо переводив розмову на щось інше.
'Але не так це легко,– промовив подумки Пух, споглядаючи те, що колись було Совиним Замком.– Бо Вірші, а особливо Пісні – це не такі штуки, які ви знаходите, коли вам заманеться, це такі штуки, які самі находять на вас. І все, що ви можете зробити,– це піти туди, де вони можуть на вас найти'.
І Вінні-Пух терпляче чекав...
– Ну,– сказав він нарешті після довгого чекання,– тепер я, мабуть, можу й почати: 'Лежить, простягшись на весь Ліс, Каштан, що гордо й пишно ріс', бо він таки справді гордо й пишно ріс, а тепер ось лежить... А що вийде далі – побачимо.
А вийшло ось що:
– Ось так,– сказав Пух, проспівавши пісню тричі.– Вийшло не те, що я думав, але щось та вийшло. Тепер треба піти і заспівати все це Пацеві.
.....................................
'Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
