не вистачає тільки самого замку.
– Я назву його ось як,– поважно мовила Сова й показала громаді те, над чим вона чарувала, – невеличку дощечку, на якій було вималювано яскравою фарбою:
СОВУШНИК
І саме в цю урочисту, хвилюючу мить хтось вискочив з лісу і налетів на Сову. Дошка впала на землю, і до неї кинулися Паць та Крихітка Ру.
– А-а, це ти! – сердито сказала Сова.
– Привіт, Іа,– сказав Кролик.– Нарешті завітав до нас! Де ж ти був?
Проте Іа не звернув на них жодної уваги:
– Доброго ранку, Крістофере Робіне,– промовив він, відштовхуючи Паця та Крихітку Ру.
Умостившись на СОВУШНИК, Іа спитав:
– Ми тут самі?
– Самі,– сказав Крістофер Робін, подумки усміхаючись.
– Мені сказали – крилата чутка долетіла й до мого Закутку Лісу, що якась Особа нібито шукає собі дім. Цей дім для неї я вже знайшов!
– Молодець! – приязно сказав Кролик.
Іа покосився на нього через плече і знов обернувся до Крістофера Робіна.
– Щось утрутилося в нашу розмову,– голосно прошепотів Іа.– Однак не будемо зважати. Словом, якщо ти, Крістофере Робіне, хочеш, то ходімо зі мною, і я тобі дещо покажу.
Крістофер Робін скочив на ноги:
– Ходімо, Пуше! – сказав він.
– Ходімо, Тигро! – гукнув Крихітка Ру.
– Може, й ми... підемо, Сово? – спитав Кролик.
Іа заперечливо помахав їм ногою:
– Ми з Крістофером Робіном ідемо на прогулянку,– сказав він.– На прогулянку, а не на товчок! Якщо він хоче взяти із собою Пуха та Паця – я вітаю таке товариство, але ж треба, щоб ми могли вільно Дихати!
– Гаразд, чудово! – сказав Кролик, радіючи, що йому випадає нагода як слід покомандувати.– А ми тим часом і далі будемо вивантажувати речі. Гей, Тигро, де мотузка? Сово, що там таке?
Сова, яка лише тепер побачила, що її нова адреса із СОВУШНИКА перетворилася на МАЗАНИНУ, суворо кахикнула в бік Іа, але нічого не сказала, тож ослик поплентався за своїми друзями, несучи на собі значну частину СОВУШНИКА.
Невдовзі усі троє вже наближалися до хатки, що її знайшов Іа-Іа. Але ще до того, як вони підійшли до неї, Паць став підштовхувати ліктем Пуха, а Пух – Паця, й обидва казали один одному: 'Це вона.' – 'Не може бути!' – 'А я тобі кажу – вона!'
І коли друзі підступили до хатки впритул, то виявилося, що це справді вона.
– Ось! – гордо мовив Іа-Іа, зупиняючись перед порогом Пацевої хатки. – І дім, і табличка з написом, і все таке інше!
– Гай-гай! – вигукнув Крістофер Робін, не знаючи, що робити – сміятися чи плакати.
– Ось найпідхожіше житло для Сови. Як ти гадаєш, маленький Пацику?
І тоді Паць зробив Шляхетну Справу. Він зробив її наче в якомусь дивному сні, пригадуючи всі ті чудесні слова, що їх уклав Пух у Хвалебну Пісню.
– Еге, це найпідхожіше житло для Сови,– сказав він великодушно.– Я сподіваюся, що Сова буде в цій хатці дуже щаслива! – І Паць двічі ковтнув слинку, адже він і сам був у цій хатці дуже щасливий.
– А яка твоя думка, Крістофере Робіне? – спитав Іа-Іа з тривогою в голосі, відчуваючи, що тут щось не так.
Крістоферові Робіну треба було спершу з'ясувати одне питання, і він думав, як це краще зробити.
– Ну,– сказав він нарешті,– це дуже гарна хатка і, якщо Совиний замок звалило вітром, то мусить же вона кудись переїхати? Га, Пацю? Що б ти зробив, якби твою хатку звалило вітром?
Та перш ніж Паць устиг придумати відповідь, замість нього відповів Пух:
– Він переїхав би до мене і жив зі мною,– сказав Пух.– Правда, Пацю?
Паць міцно потис йому лапу.
– Дякую тобі, Пуше! – сказав він.– З великою радістю!
ПРИГОДА ДВАДЦЯТА,
й остання, в якій ми залишаємо Крістофера Робіна та Вінні-Пуха в Зачарованому Місці
Крістофер Робін кудись ішов. Назавжди. Ніхто не знав, чому він іде; ніхто не знав, куди він іде; ба навіть більше – ніхто не знав, звідки кожен знає, що Крістофер Робін кудись іде. Так чи інак, а в Лісі усі відчували, що врештірешт це мусить трапитися. Навіть Кузьчин Синок – найдрібніший із Кроликових Родичів та Знайомих,– той, якому здавалося, що він одного разу бачив ногу Крістофера Робіна, – навіть оцей ось К. С. сказав собі, що запахло Великими Змінами.
І от одного дня, відчувши, що більше він чекати не в змозі, Кролик підготував Оголошення.
І в тому Оголошенні мовилося:
ОГОЛОШЕННЯ ЗУСТРІЧІ ВСІХ
ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ
БІЛЯ ХАТКИ НА ПУХОВІЙ ГАЛЯВЦІ
УХВАЛЮЮТЬ ЛИЗОРЮЦІЮ
ЗЛІВА ЗА ПОРЯДКОМ НУМЕРІВ
ПІДПИС КРОЛИК
Кроликові довелося переписати все це кілька разів, поки він таки примудрився 'прилизати лизорюцію', позаяк, на думку Кролика, вона мала бути прилизана. І коли й цю важку працю було закінчено, він оббігав усіх і всім прочитав свій витвір уголос. І всі сказали, що прийдуть.
– Ого-го! – сказав Іа по обіді, коли побачив, як усі гуртом посунули до його хатки,– Оце справді сюрприз! І мене також запрошено? Не може бути!
– Не зважай на Іа,– прошепотів Кролик на вухо Пухові. – Я йому ще зранку про все розповів.
Усі спитали: 'Як ся маєш, Іа?'– і він відказав, що ніяк, нічого й казати, і тоді всі посідали.
А тільки-но всі посідали, Кролик знову підвівся:
– Ми всі знаємо, чого ми зібралися,– сказав він,– але я просив мого друга Іа...
– Це я,– сказав Іа.– Звучить непогано!
– Я просив його внести Лизорюцію.
І Кролик сів.
– Ну, давай, Іа,– сказав він.
– Прошу не гнати мене в шию,– сказав Іа, повільно підводячись із місця.– Прошу не нудавайкати!
Він витяг із-за вуха згорнутий у сувій папір і неквапно його розгорнув.
– Про це ніхто нічого не знає,– вів Іа далі. – Це – Сюрприз.
Він поважно прокашлявся й заговорив знову. – Одне слово, загалом і зокрема, і так далі й таке інше, перш ніж я почну, чи, краще сказати, перш ніж я закінчу, я мушу прочитатати вам Поему. Це важке слово означає... Та зараз ви самі зрозумієте, що воно означає. До нені, тобто донині, всю Поезію в Лісі творив лише Пух – Ведмідь із милою вдачею, але з розуму великою нестачею. Однак поему, яку я зараз вам прочитаю, створив Іа-Іа, тобто я, в години дозвілля. Якщо хтось забере в Крихітки Ру горіхи, а також розбуркає Сову, то ми всі зможемо насолодитися цим твором. Я називаю його навіть Віршотвором.
