Собачки булавою.
А в пiтьмi страховинний пес,
Роздерши всi три писки,
Так гавкав, наче били десь
В сто три бляшанi миски!
I раптом -- ось вiн! Ой-ой-ой!
Кусає й жалить люто
Жалом змiїним. Та герой
Уже почвару спутав:
Скоренько, не ловивши гав,
Схопив її, мов клунок,
I навхрест замотузував,
Немов який пакунок.
Пiдземний цар сказав:
-- Ну ось.
Ти ж пошануй корону:
Гляди собачку та принось
Хутчiй до мого трону.
-- Аякже! -- вiдповiв Геракл,
Чемненько уклонившись.
А далi -- Кербера за карк
I в путь, не забарившись.
Харон в човнi куняв якраз,
Старечу мавши звичку, -
Вiн Кербера й героя враз
Поправив через рiчку.
А там уже й Тенар-гора,
I свiт, i днина бiла!
-- Герой iз Кербером! Ура! -
Скрiзь слава полетiла.
Мiста i села вiн минав -
Усяк тiкав вiд жаху,
Лиш де-не-де хтось визирав
З-за рогу чи там з даху.
Цар Єврисфей, забрiвши в сад,
Побачив пса крiзь грати.
-- Ой лишенько! Неси назад!
Вiн може покусати!
-- Назад, назад його! Ой-ой! -
Придворнi пiдхопили.
Зареготався наш герой
I в путь, як повелiли.
В далеку до Аїду путь...
Пливуть, пливуть столiття,
А й досi ще Геракла звуть:
Приборкувач Страхiття.
Прадiдусь згорнув зошита й сказав:
-- Звiсно, Хлопчачок, це здобуття Кербера було безглуздям. Єврисфей зумисне загадав таке Геракловi, щоб йому допекти. Не знаю, чи геройство це -- виконувати завдання, коли розумiєш, що воно безглузде. Я хотiв тобi тiльки показати, як цей ясний напiвбог, поборовши самого себе, спустився в морок царства тiней.
-- А щоб побороти самого себе, iнколи треба героїзму.
-- Оце я й хотiв сказати, Хлопчачок! -- засмiявся прадiдусь. -- Ти потроху навчаєшся читати мої думки. Еге, та ти, бачу, вiдкопилив уже спiдню губу. То що тобi там спало на думку?
-- Я собi думаю, прадiдусю: мабуть, весело було б звiршувати щось про фальшивих героїв. Чим краще розпiзнаватимеш героїв несправжнiх, тим яснiше бачитимеш справжнього.
-- Розумна гадка, Хлопчачок!
Старий присунув до мене свою тарiлку, де лежали ще два бутерброди з ковбасою, й повiв далi:
-- Нумо складати вiршi про фальшивих героїв, про тих, що тiльки здаються, але не є героями. Та ти з'їж-но спершу мої бутерброди, я ж знаю твiй апетит, -- а тодi розстелиш на столi шпалери.
Я вм'яв те, що було на тарiлцi, тодi поставив посуд на комод, розстелив на столi шпалери -- чистим боком догори -- i взяв у прадiдуся теслярський олiвець. Стiл тепер уже був не стiл, а чудова, простора паперова рiвнина. Ми вирiшили писати, так би мовити, обабiч вiд середини, а щоб не заважати один одному, поставили перегородку -стос 'Моряцьких щорiчникiв'.
-- Про героїв, -- сказав перед початком писання прадiдусь, -заведено складати балади. Зробимо так i ми. Я напишу баладу про ландскнехта.
-- А я тодi -- про рицаря.
Незабаром кожен iз нас уже сидiв, вiдкопиливши спiдню губу й списуючи своїми кривульками шпалеру.
Коли я не знав, що написати далi, то пiдкидав у грубку вугiлля, дивився якусь хвильку у вогонь -- i фантазiя моя знов оживала.
Ми скiнчили майже одночасно, кинули жеребок -- кому читати першому. Випало менi, i я прочитав зi шпалери:
Балада про рицаря Зеленжаха
Пан Зеленжах на свiтi
За давнiх жив часiв.
Любив усiх побити
I щоб усяк тремтiв.
Такий геройський рицар, -
Нема таких тепер, -
Хто зваживсь подивиться,
То глянув i помер!
Коли вiн на турнiрi
Свiй хист являв панам,
Тремтiли навiть звiрi, -
А що ж казать про дам!
Самого ж не збороло
Нiщо за сотнi днiв.
Палав пiд заборолом
В очах неситий гнiв.
Та змалечку -- нi слiзки
В очах отих його.
Вiн мав куценькi мiзки,
А силу -- ого-го!
Крiзь морок i завiю
Мчав рицар Зеленжах.
Плекав вiн горду мрiю -
На всiх наводить жах.
Та що з тобою, мрiє,
Трапляється, бува,
Коли вже постарiє
Немудра голова!
Наш рицар, повний злостi,
На дужчого напав,
Та так старечi костi
Безславно в лiсi й склав.
Безславно свiт покинув,
А був же гордий -- страх.
Як жив, так i загинув
Пан рицар Зеленжах.
-- Браво, Хлопчачок! -- вигукнув прадiдусь i аж у долонi заплескав. -- Ти добре розкусив рицарiв такого гатунку. Вони були вбивцi за фахом i зналися на своєму ремеслi. Та навiть сотня трупiв -то ще не свiдчення героїзму. Послухай тепер мого вiрша. Старий начепив окуляри й прочитав iз звороту шпалер:
Балада
про ландскнехта у Фландрiї
Хоробрий ландскнехт-рубака
У Фландрiї в давнину
Ходив i мало не плакав -
Так шукав, неборак, вiйну.
Як мир -- ландскнехтовi тiсно:
Це ж найманий вам вояк;
Без воєн звитяжних, звiсно,
Вiн прожити не мiг нiяк.
Вiйни все нема й не чути...
Ландскнехт, мов який агент,
