шкiряний бювар.

Аж тодi вiн вiдчинив дверi, кинувши через плече:

- Я завжди до ваших послуг, пане Талер. Слугу я покличу. Це мiй вiрний чоловiк iз Месопотамiї.

- Спасибi, - вiдказав Тiм. - Я звик перевдягатися сам.

- Iще краще, - осмiхнувся Троч. - Дешевше буде. - I нарештi вийшов, тихенько зачинивши за собою дверi.

В коридорi барон хвилинку замислено постояв.

- Хлопець хоче повернути собi свiй смiх, - промурмотiв вiн сам до себе. - Вiн зневажає ту силу, що її дає темрява. Чи, може, просто байдужий до неї. Вiн хоче свiтла, а свiтло... - барон повiльно рушив до свого номера. - Свiтло ламається в дзеркалi. Треба спробувати ще так...

Вернувшись до своїх покоїв, Троч знову впав у крiсло. Над ним висiла така сама люстра, як у вiтальнi Тiмового номера. Баронiв погляд упав на склянi бурульки, що злегенька погойдувалися. Йому пригадалось, як Тiм пожбурив у люстру пантофлю; й раптом Троч засмiявся. Вiн реготав так, що крiсло пiд ним аж двигтiло, аж рипiло.

Барон смiявсь, як малий хлопчак. Смiх здiймавсь йому з нутра, як бульбашки в келиху з шампанським. Починаючись iз найнижчої ноти, перебiгав по всiй гамi - вище й вище - i кiнчався кумедним 'iк!'. Барон переводив дух - i знову цiла гама й кумедне 'iк!' на кiнцi.

Однак барон нiколи не мiг весело й бездумно вiддатись хоч би якому почуттю. Йому бракувало хисту бути просто щасливим. Вiн мусив усе пояснювати собi, розбирати на частки, аналiзувати - навiть свої почуття.

Так i того разу - тiльки-но iкнувши востаннє, барон замисливсь: а чого ж вiн смiється? I здивовано вiдзначив, що смiявся з самого себе, зi своєї невдалої спроби справити на Тiма Талера враження фокусами чорної магiї.

Спроба не вдалася, Троч зазнав поразки, i все ж вiн смiявся. Досi з бароном такого не бувало ще зроду.

Вiн пiдвiвся з крiсла, й, ходячи туди й сюди по вiтальнi, заговорив сам iз собою.

- Дивовижна рiч, - бурмотiв вiн. - Я купив собi смiх, щоб здобути владу над серцями. А тепер... - барон уражено зупинився... - тепер я здобув владу над самим собою, над своєю норовливою вдачею. Я бiльше вже не пiдкоряюся своїм норовам, я їх проганяю смiхом!

Троч знову почав ходити по вiтальнi.

- Ранiш я нетямився з лютi, коли не моє бувало зверху. Ладен був на стiну дертися. А тепер, навiть спiймавши облизня, засмiюся - i моє однаково зверху!

Барон iз майже щасливим виразом на обличчi схопився за голову й вигукнув:

- Це ж неймовiрно! Всю свою зверхнiсть менi доводилось весь час пiдтримувати хитрiстю, пiдступами, каверзами, перемогами над iншими людьми. А тепер вона сама спливає на мене, бо я вмiю пускати з рота якiсь кумеднi хихи та хахи. Виходить, смiх вартий бiльш, нiж я гадав! За нього справдi можна вiддавати цiлi царства!

Вдоволений кощiй знову впав у крiсло, i обличчя його на мить стало таке лукаве, як колись, на iподромi.

- Поганяйся тепер за своїм смiхом, Тiме Талер! Ти його не наздоженеш! Бо я за нього руками й зубами держатимусь!

Сiмнадцятий аркуш

БАГАТИЙ СПАДКОЄМЕЦЬ

Форма молодих багатих спадкоємцiв за тих часiв була така: сiрi штани з тонкого сукна, пiджак у чорно-червону пересмужку, снiжно-бiла шовкова сорочка, червона краватка в чорну клiтинку, такi самi шкарпетки й жовтi замшевi черевики.

Тiм стояв у тому вбраннi перед високим, вiд самої пiдлоги, дзеркалом i причiсувався, вперше в життi примочивши задля того чуба. На килимi бiля дзеркала лежала газета зi знiмком вiдомого тенiсиста. Поморочившись, Тiм зачесав чуба майже так, як на знiмку.

Якусь хвилину Тiм роздивлявся сам себе в дзеркалi: спробував навiть скласти уста в якусь подобу усмiшки, але нiчого не вийшло. Тодi вiн сумно вiдвернувся й почав знiчев'я ходити по кiмнатах свого номера. Сiв у крiсло-гойдалку, гойднувся раз-другий i знуджено встав. Пороздивлявся картини на стiнах - усе кораблi на бурхливих хвилях, пiдняв трубку бiлого телефону, та зразу ж i поклав її, а врештi розгорнув пишно оздоблений золотим тисненням шкiряний бювар, що його барон залишив посерединi полiрованого письмового столу. В бюварi був поштовий папiр. На кожному аркушi в лiвому верхньому кутику стояло надруковане сiрими лiтерами:

Тiм Талер,

власник акцiйного товариства 'Барон Троч'.

А в другому кутику:

Генуя, ' '... 19.. р.

В шовковiй кишеньцi збоку лежали конверти. Тiм вийняв один i прочитав унизу зворотну адресу:

Тiм Талер, Генуя, Iталiя, готель 'Пальмаро'.

Хлопець сiв на стiлець перед письмовим столом, зняв ковпачок з авторучки, що лежала бiля бювара, й вирiшив написати листа.

Пiдсунувши до себе бювар i вийнявши з нього один аркуш, вiн побачив на полiрованiй поверхнi стiльницi дзеркальний вiдбиток напису. I Тiмовi впало в око одне слово:

Ч О Р Т

'Читається неначе 'чорт', - подумав Тiм. - Видно, як зайде мова про чорта, то вiн починає ввижатися скрiзь. Чи хоча б його iм'я'.

Хлопець поклав папiр перед собою i почав писати:

'Любий пане Рiкерт!

Я дiставсь до Генуї не зовсiм щасливо. Барон помер, а я тепер його спадкоємець. Але я цього зовсiм нехотiв. Скорiш, навпаки, але цього я на жаль неможу вам пояснити. Може, колись потiм. Будь ласка, спробуйте розшукати стюарда, його звати Крешимир i в нього апендицит. Крешимир може вам усе розказати, а я на жаль неможу. Поговорiть iще зi стерничим iз Дельфiна, його звати Джоннi й вiн iз Гамбурга. Вiн знає як усе вийшло.

Тепер я найбагатша людина в свiтi, а так званий новий барон мiй опiкун. Гарного в тому нема нiчого але може буде корисно. Бароновi я i взнаки не дам що я всього цього нехочу.

Ви, ваша матуся, стюард i Джоннi були дуже добрi до мене.

Може ви найдете яку-небудь раду на мою бiду. Але мабудь доведеться й менi самому шукати. Та воно мабудь i добре, бо я хоч матиму якийсь план i якусь мету й забуватиму за тим що я нетакий як люди.

Вiтайте будь ласка вашу матусю i вам щиро дякує ваш сумний Тiм Талер.

S.P. Але менi листiв не пишiть. Може згодом я найду таємну адресу.

Тiм'.

Хлопець перечитав листа, згорнув його, засунув у конверта й заклеїв. Та щойно хотiв його заадресувати, як у коридорi почулася чиясь хода.

Тiм швиденько сховав листа в нагрудну кишеню пiджака. Ту ж мить у дверi постукали, i, так само не дожидаючи запрошення, ввiйшов барон.

Побачивши вiдкриту авторучку й розгорнений бювар, вiн спитав:

- Листи пишемо, пане Талер? З такими речами будьте обережнi. А втiм, до ваших послуг є секретар.

Тiм згорнув бювар, накрутив ковпачок на авторучку й аж тодi вiдповiв:

- Як менi потрiбен буде секретар, я його покличу.

- О, голосок прорiзується, - засмiявся Троч. - Ви, я бачу, разом з одежею й манери змiнили. Хвалю, хвалю!

У дверi знов постукали. Барон досадливо гукнув:

- Че коза воле? (Чого вам треба?)

- Ля гардероба пер iль сiньйоре Талер! (Пановi Талеровi речi!) вiдповiло з-за дверей.

- Авантi! (Заходьте!) - буркнув Троч.

Слуга в довгому зеленому фартусi внiс, улесливо зiгнувшись, Тiмову матроську торбу, поклав її на стояк для валiз, а сам став бiля дверей.

Тiм пiдiйшов до нього, подав йому руку й сказав:

- Щиро вам дякую!

Спантеличено, незграбно й видимо незадоволено слуга схопив Тiмову руку й промимрив:

- Нон капiско...

- Не розумiю, каже, - смiючись, переклав барон. - Зате оце ось вiн напевно зрозумiє, - i, витягши з кишенi паку грошей, дав один папiрець слузi.

Той засяяв, загукав: 'Грацiє! Мiллє грацiє, сiньйоре бароне!' (Спасибi! Тисячу разiв спасибi, пане

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату