I Тiм прочитав далi:
'6. У тому випадку, коли пан Тiм Талер програє який-небудь заклад, пан Т. Троч зобов'язується повернути пановi Тiмовi Талеровi його смiх. Однак у такому разi пан Тiм Талер надалi втратить здатнiсть вигравати заклади'.
- Це означає... - хотiв був пояснити пан Троч. Але Тiм уже зрозумiв усе сам:
- Знаю, знаю! Коли я програю який-небудь заклад, то дiстану свiй смiх назад, але закладiв бiльше не виграватиму. - I швидко перебiг очима останнiй пункт:
'7. Ця угода набуває чинностi з того моменту, коли обидвi сторони поставлять свої пiдписи пiд обома її примiрниками.
Мiсто... ' '... 19.. року'
Панiв Тронiв пiдпис уже стояв лiворуч. Подумавши трохи, Тiм вирiшив, що угода цiлком законна. Вiн вийняв iз кишенi недогризок олiвця й хотiв був пiдписати, та пан Троч зупинив його.
- Це треба пiдписувати чорнилом, - i вiн подав Тiмовi свою авторучку.
На вигляд та ручка була з чистого золота, а на дотик якась химерно теплувата, наче наповнена теплою водою. Та хлопець не помiтив нi золота, нi тiєї теплоти. Вiн уже думав тiльки про своє багатство, а тому не вагаючись пiдписав обидва папери. Чорнило в ручцi виявилося червоне.
Тiльки-но Тiм пiдписав угоду, як пан Троч вельми приємно засмiявся й сказав: 'Щиро дякую'. Тiм вiдказав: 'Будь ласка!' - i теж спробував засмiятись, але не спромiгся навiть усмiхнутися. Губи його мимохiть стислися, й рот зробився тоненькою рискою, наче бритвою прорiзаний.
Пан Троч узяв один примiрник угоди, згорнув його й сховав у внутрiшню кишеню пiджака. А другий простяг Тiмовi зi словами:
- Сховай як слiд! Коли через твоє недбальство ця угода попадеться комусь на очi, це означатиме, що ти не дотримав таємницi. I з того може вийти велика бiда для тебе!
Тiм кивнув головою, також згорнув свiй примiрник i заховав у кашкет, пiд надпороту з одного боку пiдшивку.
Потiм картатий пан поклав перед ним на столi двi монети по п'ять марок i сказав:
- Оце буде пiдвалина твого багатства!
I знову засмiявся Тiмовим смiхом. Але враз чогось дуже заквапився, покликав офiцiантку, заплатив, пiдвiвся, кинув: 'Ну, щасти тобi, хлопче', - i пiшов.
Тiмовi довелось поспiшати на iподром, бо от-от мали вже початися останнi перегони. Вiн пiдбiг до каси, взяв квитка й не довго думаючи поставив грошi на кобилу Маврiцiю-другу. Коли угода, що лежить у нього в кашкетi, дiйсна, то ця кобила має виграти перегони.
I Маврiцiя-друга виграла.
Тiм, що цього разу поставив десять марок, одержав кiлька сотень. Озираючись, чи нiхто не дивиться, вiн сховав грошi в лiву внутрiшню кишеню курточки й швиденько подався з iподрому.
П'ятий аркуш
ДОПИТ УВЕЧЕРI
Аж вийшовши за браму, Тiм знов обережно помацав кишеню, де лежали вигранi грошi. Цупкий папiр залопотiв, i в Тiма шалено закалатало серце. Вiн, Тiм Талер, - багата людина! Вiн може поставити надгробок татовi. Вiн може заплатити борг панi Бебер. Вiн може щось купити мачусi й Ервiновi, а собi, коли схоче, придбає самокат. На гумових шинах, iз сиреною!
Щоб досхочу натiшитися своїм щастям, Тiм пiшов додому пiшки. Вiн радо купив би дорогою що-небудь для мачухи, але всi крамницi стояли зачиненi - недiля.
Свiй виграш у кишенi Тiм мiцно стискав рукою.
Дорогою йому стрiлося троє його однокласникiв. Постояли, поговорили, тодi один спитав:
- Що там у тебе в кишенi, Тiме? Жаба?
- Нi, паровоз! - вiдказав Тiм i хотiв був усмiхнутися, та знову губи його стислися в тоненьку рисочку.
Але хлопцi того не помiтили. Вони засмiялися на ту вiдповiдь i один вигукнув:
- Ану, покажи твого паровоза!
- Може, поїдемо на ньому в Гонолулу! - озвався другий.
Але Тiм ще дужче стис грошi в жменi й вiдповiв:
- Менi треба додому. Бувайте!
Та не так легко було вiд хлопцiв вiдкараскатись. Вони почекали, поки Тiм трохи вiдiйде, а тодi тихенько наздогнали його, пiдкралися ззаду, несподiвано висмикнули йому руку з кишенi - i самi сторопiли: в повiтрi замелькали й посипались додолу грошi. Великi банкноти - по двадцять, по п'ятдесят, навiть по сто марок!
Хлопцi здивувались - вони ж бо знали, що Тiм живе в так званому бiдняцькому передмiстi.
- Звiдки в тебе стiльки грошей? - спитав один.
- Украв у директора гiдростанцiї, - вiдповiв Тiм i хотiв засмiятись, хоч i був сердитий на хлопцiв. Але смiху в нього не вийшло, натомiсть вiн так зухвало оскiрився, що хлопцi аж полякались. Вони справдi повiрили в те, що сказав Тiм, i враз кинулись навтiкача. Вiдбiгши вже далеченько, хлопцi загукали: 'Тiм Талер украв грошi! Тiм Талер злодiй!'
Тiм чув те. Вiн зажурено позбирав грошi й запхав у кишеню. Тодi пiшов до рiчечки, що текла через їхнє Мiсто, сiв там на лавочку й задививсь на качачу родину, що гуляла попiд берегом.
Каченята чапали по травицi перевальцем, iще зовсiм незграбно, i вчора Тiм був би неодмiнно посмiявся з них. А сьогоднi вони навiть не здались йому кумедними. I вiд того вiн iще дужче засмутився. Вiн дививсь на каченят так, як дивляться на голу стiну, зовсiм байдуже. I хлопець вiдчув, що цiєї недiлi вiн став зовсiм не той.
Лиш як почало смеркати, Тiм почвалав додому. -. Звернувши до свого завулка, вiн побачив, що бiля дверей їхнього дому стоїть мачуха з кiлькома сусiдками. Вони про щось збуджено гомонiли. Та ледве вгледiвши хлопця, сусiдки, сипнули врозтiч, мов кури, й позникали в своїх помешканнях. Однак дверi скрiзь лишились прочиненi, i як Тiм iшов завулком, у кожному вiкнi вiдхилялась завiска.
А мачуха стояла бiля напiввiдчинених дверей iз такою мiною, немов чекала кiнця свiту. З її обличчя, бiлого як крейда, стримiв просто на Тiма гострий червоний нiс. Тiльки-но хлопець пiдiйшов, вона мовчки ляснула його по щоцi, по другiй i потягла в дiм.
- Де грошi? - вереснула вона в сiнях.
- Грошi? - перепитав сторопiлий Тiм.
I знову ляснули два ляпаси: Тiмовi аж у головi загуло й на очах виступили сльози.
- Давай сюди грошi, поганцю, злодюго! Гайда в кухню!
I мачуха поволокла хлопця за собою. А йому й досi невтямки було, що ж сталося. Проте вiн витяг грошi з кишенi й поклав на кухонний стiл.
- Боже, та тут же тисячi! - вжахнулась мачуха й витрiщилась на Тiма, мов на яку потвору.
На щастя, в ту мить дверi до кухнi вiдчинились, i ввiпхалася засапана панi Бебер. За нею ввiйшов i Ервiн, що зразу вп'явся круглими з подиву очима в купку грошей на столi.
- Директора нiхто не обiкрав! - важко хекаючи, оголосила пекариха. - Всi грошi в них цiлiсiнькi.
Аж тепер Тiм зрозумiв, чому це його так зустрiли вдома: вiн же вдень жартома сказав панi Бебер, що обiкраде директора гiдростанцiї. Та й хлопцям на вулицi бовкнув те саме. А вони ж бачили, що в нього цiла купа грошей. Отож, певно, й виказали його. Он воно що!
Вiн хотiв був пояснити все, та мачуха вже знов заторохтiла без ком i крапок:
- Тозначнтьневдиректора? Виходитьдесьiнде! Детивкравгрошi? Кажиправду! Покиполi-цiянеприбiгла! Бовжевсявулицязнає! Кажиправду!
Тiм сказав правду;
- Нiде я їх не вкрав!
Тодi на нього посипався цiлий град ляпасiв i запотиличникiв; урештi панi Бебер спинила мачушину руку й тихо спитала хлопця:
- Тiме, хiба ти не казав менi сьогоднi, що ввечерi заплатиш борг за печиво?
- Боргзапечиво? Дочоготут боргзапе-чиво? - знову заверещала мачуха.
- Будь ласка, панi Талер, дайте менi спокiйно поговорити з хлопцем, - вiдказала їй пекариха.
Мачуха, ридаючи, впала на стiлець i вхопилась за Ервiнову руку. Той скрививсь, але руки не вiдняв. А панi Бебер допитувалась далi:
- Тiме, скажи менi правду! Звiдки ти знав, що ввечерi матимеш стiльки грошей?
Думки хурчали в Тiмовiй головi, як сполоханi горобцi: 'Тiльки не бовкнути нiчого про пана Троча! Нi слова
