Цікаві досліди

Умберто Васильович. Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался?

Бруно Адольфович. Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался.

Валер'ян Валер'янович. Адам Жоржович, а тєбє кагда нiбудь жена iзмєняла?

Адам Жоржович. Ха, iнтєрєсна, з ким же ета вона могла мєнi iзмєнiть? Я такой мен — шо ето пiздєц. Мнє даже iзмєнiть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамi, а я нєт. Ана мєня хаваєт от i до. Мнє даже остопiздiло. Єслi б ана мнє iзмєнiла, я б даже кайфував.

Бруно Адольфович (раптово). Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо пiдскакують стакани). Но сначала зав'язать в мiшок, мiшок завєсiть на балку, а пиздить нада ломом.

Валер'ян Валер'янович. А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена iзмєняла?

Бруно Адольфович (скручує в руцi кусок бринзи). Всi тьолки суки i прастiтутки.

Адам Жоржович. От я часто думаю: Єсть тьолкi багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведi в ресторан, накормi, повезi в таксi, от тагда i їбайся. А бєднi тьолки ето хуйня, я етого не люблю.

Валер'ян Валер'янович. А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена iзмєняла?

Умберто Васильович. Та мiнє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот нi грама.

Валер'ян Валер'янович. От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан.

Адам Жоржович. А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейлiна. В нєйо даже своя печать була.

Умберто Васильович. А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спiрiтiческого сєанса.

Входить Валєрiй Валєрiйович сильний i умний мужичок, вiн бачить таку картiну: на койцi лежить Васiлiса Єгоровна, за столом сидять всi уже знайомi нам мужичкi i п'ють пратiвне вино. На полу лежать потоптанi шматки бринзи.

Умберто Васильович. Шо, Валєрiй Валєрiйович, руб єсть?

Валєрiй Валєрiйович. Канєшна єсть.

Валєрiй Валєрiйович пальцами лєвой руки робить бублiк i щолкає по бублiку пальцами правой. Обличчя його при цьому подьоргується в протiвной гримасi, iскажая наше первоє, прiятноє про єго впєчєтлєнiє. Бруно Адольфович которий оживiлся при мислi шо у Валєрiя Валєрiйовича єсть руб голосно кричить: «Ану цить! Всi виймай грошi i клади сюди!». Всi крiм Адама Жоржовича який стоїть у своїй звичайнiй позицiї перд дзеркалом i корчить рожi, кидають грошi перед Бруно Адольфовичем.

Бруно Адольфович. Адам Жоржович, ти скiльки кинеш?

Адам Жоржович (не повертяаясь, пихато). Три палочки.

Адам Жоржович робить паузу i повертається перед дзеркалом в профiль дико скосивши очi, як скажений кiнь.

Адам Жоржович. А профiль — ета вабще. Пiздєц усьому!

Завiса.

Мiсце встрєчi iзмєнiть нiззя, блядь!

Дiйовi особи

Нєзнайка, супермен-вiкiнг.

Гурвiник, антисемiт.

Карандаш, художник-китчмен.

Самодєлкiн, матрос торгiвельного флота.

Пєтрушка, мовчазний карлiк у кепкє.

Буратiно, просто поц.

Мальвiна, дєвушка з голубою волоснею.

Сiнєглазка, алкоголiчєская подорва.

Красна Шапочка, красива, лiнива, егоїстична i дурна блядь.

Артемон, чорний собака.

Мнацаканов, привид у телевiзорi.

Дiя вiдбувається в майстернi Карандаша. В майстернi розвiшанi розкошнi вироби хазяїна, в числi яких: пофарбованi гiпсовi голови пiратiв, попiльницi в виглядi смертi та голi дiвчата в рамi рококо. Бiля вiкна сидить Пєтрушка, мовчазний карлiк у кепкє, i фарбує яєчко. На полу хропуть п'янi, бруднi i голi Самодєлкiн у рваному тєльнику i Карандаш, над ними верхи сидить пудель Артемон. За столом сидять два дебiла — Буратiно i Гурвiник, п'ють i пиздять. З вани долинають звуки води i веселий регiт Красної Шапочки.

Буратiно (страшним хрипким голосом).:i слухай, блядь, от, блядь, вiн смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякi. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало бiля клунi i мига. Той мудак пиздує туда. Жiнка кричить. Вiн тiки так: спакойна, стара блядь; а з цiєї хуйнi така рука його — раз, а iди сюда, — запхали в НЛО i кудись полетiли до хрiна на роги.

Гурвiник. Оце i все?

Буратiно. Нє. Вони полiтали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетiли i викинули його к хуям, а чувак той пiсля цього все на хуй забув. Його питають: як тебе звуть, а вiн: «бе-е». Йому показують жiнку, а вiн: «бе-е».

Гурвiник. Та то всьо хуйня.

Буратiно. Та яка хуйня, в книзi написано!

Гурвiник. В мене кум, вiн в Iсайках директор банi, так його небiж раз приходить додому, а жiнки нема. Вiн до сусiдки. Сусiдки тоже нема. Вiн сховався за пiч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якоюсь хуйньою намазалась i, раз, у трубу. Кумiв небiж тоже все поскидав i давай мазатися. Намазався i, тоже, у трубу. Прилiтає на якусь гору, ну там, де ото вони гуляють, стоїть таке крiсло, в йому сидить їхнiй цар i всьо такоє. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому полiно i каже: це твiй кiнь, i давай, пиздуй, щоб тебе не видiли, тiльки не пизди нiкому, бо помреш. Вiн прилетiв i зразу ж куму напиздiв, а той менi.

Буратiно. I шо, помер?

Гурвiник. Тут же. Як ховали, то весь синiй в гробу лежав.

У дверi гупають.

Буратiно (до Пєтрушки). Ти, педрiло, а ну-ка дай, вiдкрий.