Єбiчєская сила i Йобана обiзяна. Ага попалась стара пизда!
Кардинал. Дiвчата! За шо!?
Кардинал тiкає, але Йобана обiзяна кидає грудку i влучає Кардиналу в спину. Кардинал падає як жаба. Входить Жан Маре i Фантомас з блядями. Йобана обiзяна i Єбiчєская сила шикуються в шеренгу.
Єбiчєская сила. (командує) Рiвняйсь! Струнко!
Жан Маре приклавши пiдораску до чола пiтляє строєвим шагом. Йобана обiзяна. (прриклавши лапу до дегенеративного лоба, докладає) Товаришу начальник! Передовий пiдроздiл у складi старшого сержанта Йобаної обiзяни i єфрейтора Йєбiческой сили впиздили якусь стару пизду.
Фантомас. (пiзнає) Ето ж Кардинал!
Нiма сцена. Жан Маре роняє важку пидораску, яка падає на пол з сильним стуком. Всi стоять витрищiвши їбальники i мовчать.
Завiса.
Множення в умi, або Плиннiсть часу
Дiйовi особи Арнольд, людина-крокодил.
Феофан, людина-сiтка.
Борис, людина-пташеня…
Сабур, людина-скамiйка…
Кербабай, людина-дверi.
Максуд, людина-крейда.
Дiя перша.
Плiт. На ньому знаходяться всi вищезгаданi дегенерати. Мимо них проплива середньоросiйський пейзаж так, що здається, нiби плiт пливе. На плоту встановлено iржавого залiзного листа з крейдяним написом: «25,4×16,4», бiля листа стоїть Максуд i множить.
Арнольд (повзе на животi вздовж люта). Води кругом, твою мать у кишки!
Борис (сидить навкарачках i помахує коротенькими ручками, широко роззявляючи рота). Поналивало, мабуть.
Феофан (стрибає по плоту неприємними стрибками). Поналивало, поналивало, салабон!
Сабур (стоячи раком). Може десь труби прорвало?
Феофан. А тебе хто пита? Раз переїбу, й харош.
Максуд множить. Сабур нiяково мовчить.
Феофан. Що мовчиш? Шо не ясно? Зараз, бачу, Кербабая вiдчинено!
Сабур швидко вiдчиняє Кербабая, який скрипить, i знову становиться раком. Максуд витирате, що помножив.
Арнольд (сiда на Сабура). I нахуя отой мудак множить? (Показує на Максуда).
Феофан (сiда на Сабура). Щоб було дохуя.
Борис (противним пiсклявим голосом). Мамка кудись залетiла пiд три чорти, а я тут сижу i їсти хочу.
Арнольд (Феофану). Накрий його, щоб не пиздiв.
Феофан накрива Бориса своїм тiлом. Деякий час тихо, тiки Максуд страшно стучить крейдою по залiзу.
Арнольд (Сабуру). Закрий Кербабая, дме!
Арнольд важко плюхається з Сабура i повзе вздовж плота. Сабур зачиняє Кербабая, який знову скрипить. Максуд множить. Весь цей час Феофан стоїть раком, накриваючи Бориса.
Феофан. I довго менi отак стоять?
Кербабай рипить. Максуд стучить крейдою по залiзу.
Арнольд. Вже весь плiт обповз, твою мать у кишки!
Борис (з-пiд Феофана). Я манав оце повзання! Я їсти хочу!
Арнольд. Ти диви, його накрили, а вiн пиздить!
Сабур. Ач, який! Їсти хоче! А ми не хочемо?
Феофан. Салага хуєв! Зараз, бачу, Кербабая вiдчинено!
Сабур вiдчиняє Кербабая i знову становиться раком. Кербабай рипить. Максуд витирате, що помножив, здирає ржаву дошку i пиздить її ногами. Всi з пострахом дивляться на Максуда. Максуд викида дошку у воду, де вона тоне. Зачиняє Кербабая, садиться на Сабура i витирає пiт.
Максуд. Пiздєц.
Всi з пострахом дивляться на Максуда. Плiт пливе.
Завiса.
