своїми чоловіками і не називатимуть своїх чоловіків їхніми іменами (4) і все це через те, що ті повбивали їхніх батьків, чоловіків та дітей і після цих убивств одружилися з ними. Таке було в Мілеті. 147. На своїх царів іонійці Азії обрали одні лікійців, що походять від Главка, сина Гіпполоха, інші кавконів із Пілоса, нащадків Кодра, сина Меланта, а ще інші – з обох цих племен(1). Але, якщо вони найбільш за всіх інших іонійців мають прихильність до своєї назви, нехай вони будуть такими, коли так цього хочуть, чистокровними іонійцями. Отже, справді, іонійці – це всі ті, які походять із Афін і святкують свято Апатурій (2). А його святкують усі, крім ефесців і колофонців. Оці є єдиними з іонійців, що не святкують Апатурій, нібито з приводу якогось убивства. 148. Паніоній – це святе місце на горі Мікале, на її північному схилі, яке іонійці спільно вибрали для Геліконського Посейдона. Гора Мікале – це мис суходолу в тому місці, де віє зефір від Самосу. Там збираються іонійці з своїх міст і святкують свято, що вони назвали його Паніоніями(1). Це властиве не лише іонійським святам, але без винятків усім еллінським святам, назви яких закінчуються однією і тією літерою, як і імена персів. 149. Це все іонійські міста, а тепер я назву еолійські: Кіма, яку називають Фріконійською, Леріси, Неон Тейхос, Темнос, Кілла, Нотій, Айгейрусса, Пітана, Айгаї, Міріна і Грінейя. Всі вони давні міста еолійців, числом одинадцять, бо одне з них – Смірну, відібрали в них іонійці. Отже, і їх було дванадцять, тих, що розташовані на материку. Ці еолійці заснували свої колонії в країні більш родючій, ніж Іонія, але щодо клімату, то вона поступається перед Іонією. 150. Ось як еолійці втратили Смірну(1). В Колофоні відбулося заворушення, його було приборкано і повстанцям, яких було вигнано, смірней-ці дали притулок. Перегодом колофонські втікачі використали такий випадок, коли смірнейці святкували свято на честь Діоніса поза мурами міста, вони позамикали брами фортеці і так захопили місто. На допомогу смірнейцям поспішили всі еолійці, і це закінчилося порозумінням, щоб іонійці видали їм усі їхні рухомі речі, а еолійці за це відмовляться від Смірни. Так зробили смірнейці, а потім інші одинадцять міст розподілили їх між собою і зробили смірнейців своїми громадянами. 151. Отже, такі є на материку міста еолійців, не беручи до уваги ті, що на їді(1), бо вони окремі. Що ж до їхніх островів, то п'ять міст є на Лесбосі (бо шосте – Арісбу, побудовану на Лесбосі, спустошили метім- нейці, незважаючи на те що її мешканці були з того ж племені). На Тенеді є ще одне місто і на так званих Ста Островах (2) – також одне. Отже, лесбосцям і тенедійцям, як іонійцям, що мешкали на островах, нема чого було боятися. Проте інші міста спільно вирішили зв'язати свою долю з іонійцями, яким би шляхом ті не пішли. 152. Скоро прибули до Спарти посланці іонійців і еолійців (бо, звичайно, вони мали поспішати), вони обрали на промовця, як представника всіх їх, посланця Фокеї на ім'я Пітерм. На ньому був пурпурний одяг, щоб привернути увагу і щоб на збори прийшло якнайбільше спартанців. Він виступив перед ними і виголосив довгу промову, в якій просив їх допомогти іонійцям. Але лакедемонці не схотіли уважно його слухати і вирішили не подавати допомоги іонійцям. Ті, звичайно, пішли, а лакедемонці, хоч їх відіслали, незважаючи на це, послали своїх людей на п'ятдесятивесельному кораблі(1), як я роблю висновок, щоб ті зблизька розвідали, в якому становищі перебувають там Кір і іонійці. Щойно прибули ці люди до Фокеї, вони послали одного з них, найздатнішого на ім'я Лакрін, переказати Кірові доручення лакедемонців, щоб він не завдавав шкоди жодному еллінському містові, бо вони не поставляться до цього байдуже. 153. Оце переказав вісник, а Кір, як кажуть, запитав еллінів, що були там із ним, хто такі ці лакедемонці, скільки їх і чому вони скеровують йому це звернення. Коли його повідомили, кажуть, то він дав таку відповідь вісникові спартанців: «Я досі ніколи не боявся людей, які мають у своєму місті певне місце, де вони збираються і своїми клятвами обдурюють один одного. Вони одного дня, якщо я буду здоровий, не матимуть приводу базікати про страждання іонійців, але про свої власні». Такою промовою Кір кинув виклик усім еллінам, бо вони влаштували в себе майдани і займаються там купівлею та продажем. У персів нема таких майданів і вони не знають, що це таке еллінська агора(1). Після цього правителем Сардів він призначив перса Табала, а Крезові скарби і скарби інших лідійців він доручив лідійцеві Пактію перевезти до Агбатанів, і той вирушив із ними туди, а на іонійців він спершу не звернув уваги. І це тому, що тоді були заворушення у Вавілоні, у бак-трійців, у саків і в єгиптян. Саме проти них він мав намір вирушити в похід, а проти іонійців послати одного з своїх стратегів. 154. Коли Кір виїхав із Сардів, Пактій підбурив лідійців до повстання проти Табала і Кіра. Він вирушив до узбережжя і, маючи в своєму розпорядженні всі скарби, вивезені з Сардів, почав наймати найманців і постарався вмовити мешканців узбережжя взяти участь разом із ним у поході. Потім він вирядився проти Сардів і обложив Табала, який зайняв оборону на акрополі. 155. Під час свого походу Кір довідався про ці події і сказав Крезові: «Крезе, коли все це закінчиться, що відбувається зі мною: здається, що лідійці не перестануть завдавати мені прикрості і самі не заспокоють-ся. Я гадаю, чи не краще було б мені зробити їх рабами? Я думаю, принаймні, чи не зробив я таке, як той, що вбиває батька, а дітей його залишає жити?(1) Отак і я, того, що був більший від батька для лідійців, тебе я взяв у полон і тримаю при собі, а місто передав самим лідійцям, а тепер дивуюся, чому вони повстали проти мене». Отже, так він казав те, що думав, а Крез злякався, чи не знищить Кір остаточно Сарди, і відповів йому: «О царю! Те, що ти сказав є правильним, але ти не допускай, щоб тобою остаточно опанував гнів і щоб ти в гніві не зруйнував стародавнє місто, яке не має провини перед тобою ні за те, що сталося перед цим, ні за те, що відбувається тепер, бо за те, що сталося тоді, завинив я і ось тепер я розплачуюся за все це. Що ж до того, що відбувається тепер, то в цьому винуватий Пактій, якому ти доручив правління в Сардах, його ти і покарай. Проте, лідійцям ти пробач, а щоб вони не повставали і щоб ти нічого не побоювався з їхнього боку, ти накажи їм ось що, і в наказі заборони їм мати при собі військову зброю, накажи їм також носити під гіматіями хітони, а на ноги взувати котурни. Примусь їх за наказом навчати їхніх дітей грати на кіфарі та на інших струнних інструментах і хай вони займаються дрібною торгівлею. І незабаром ти побачиш, о царю, що вони замість чоловіків стануть жінками. В такий спосіб тобі нема чого буде боятися, що вони піднімуть повстання». 156. Отже, Крез запропонував йому ці заходи, бо вважав, що краще Це буде для лідійців, ніж їм стати рабами і бути проданими. По-перше, він знав, якщо він не запропонує йому важливого заходу, то йому не пощастить переконати його скасувати своє рішення. По-друге, він боявся, що лідійці колись там у майбутньому, коли тепер уникнуть небезпеки, повстануть проти персів і нарешті загинуть. Кір зрадів, почувши таку пропозицію, стримав свій гнів і відповів Крезові, що послухається його. Потім він покликав до себе одного мідійця, Мазара, і наказав йому оголосити лідійцям те, що запропонував Крез, а крім того, що всіх інших, які з лідійцями вирушили в похід проти Сардів, Кір продасть у неволю, і, нарешті, що самого Пактія він хоч як би там було, приведе живим до себе. 157. Отже, такі накази дав Кір, перебуваючи на шляху і подорожуючи до країни персів. А Пактій, ледве довідався, що наближується військо, що його послано проти нього, злякався і якнайшвидше втік до Кіми. А мідієць Мазар підійшов до Сардів із частиною Кірового війська, незважаючи на всі події, і, знайшовши, що Пактія і його спільників нема в Сардах, змусив лідійців виконати накази Кіра і через ці накази лідійці зовсім змінили спосіб свого життя. Потім Мазар послав вісників до Кіми і наказав їм видати Пактія. Але кімейці вирішили звернутися в цій справі до бога в Бранхіди * і попросити в нього поради, бо в тому місці існувало з давніх часів святилище і звідти мали звичай іонійці та еолійці одержувати оракули. Це місце розташовано в області Мілета за його портом Панормом. 158. Отже, кімейці послали своїх людей до Бранхідів спитати, що вони мають робити з Пактієм, щоб це було приємне богові. Коли вони це спитали, їм було дано оракул видати Пактія персам. Щойно їм було принесено таку відповідь, кімейці зібралися видати його. Проте, якщо більшість із них були готові це зробити, один із них, знатний громадянин Арістодік, син Геракліда, який не йняв віри цьому оракулові і підозрював, що посланці не сказали правди(1), переконав кімейців не робити так, поки не повернуться інші посланці, одним із яких був сам Арістодік, щоб вони вдруге запитали щодо Пактія. 159. Арістодік, прибувши до Бранхідів, від імені всіх кімейців так спитав бога: «О владарю! Прийшов до нас із проханням захистити його лідієць Пактій, щоб уникнути жорстокої смерті, якою йому загрожують перси. Вони тепер наполягають на тому, щоб кімейці видали його їм. Хоч ми і дуже боїмося персів, ми ще досі не наважилися видати їм благаль-ника, поки ми не довідуємося остаточно від тебе, що саме нам слід робити з огляду на ці дві можливості». Таке запитання він поставив богові, але той знову дав йому такий оракул і запропонував їм видати Пактія персам. Після цієї відповіді Арістодік склав такий план, і ось що він зробив: він обійшов навколо храм і повиколупував гнізда горобців та всяких інших птахів, що
