відсутність належного патріотизму, зокрема через те, що Геродот байдуже поставився до такого подвигу ахейців, як здобуття Іліона.4.2. Йдеться про еллінів, які мешкають у Європі, бо еллінів, що мешкають в Азії (тобто Малій Азії), перси вважають своїми підданцями.5.1. Йдеться про лідійського царя Креза, який поневолив малоазійських еллінів.5.2. Тут виявляються релігійні ідеї Геродота, який вірив у неминучість долі, що її накреслення люди неспроможні змінити.6.1. У давньогрецькій мові слово «тіраннос» означало «єдиновладний правитель» і первісно ще не мало такого значення, як у нас тепер тиран – «жорстокий правитель».6.2. Ріка Галіс у Малій Азії в турків називається Кизил йрмак (Червона ріка).6.3. Тут Сірією Геродот називає західну Каппадокію, яка ще називалася Білою Сірією. Йому була невідома верхня течія ріки Галіса, що має напрям від північного сходу на південний захід. Понтом або Понтом Евксіном давні елліни називали Чорне море.7.1. Геракліди – нащадки еллінського героя (напівбога) Геракла. Давні елліни ототожнювали лідійського бога Сандона з своїм Гераклом. Оскільки лідійські царі, що були там до Креза, виводили свій рід від Сандона, елліни присвоїли їм ім'я Гераклідів.7.2. Ім'я Кандавл (у загальному значенні лідійською мовою «собакодав»), очевидно, не було власним ім'ям, але титулом лідійських царів. Можливо Мірсіл (хетське Муршіліс) було його власним ім'ям. Геродот називає цього Кадавла сином Мірса.7.3. Згідно з поширеною за давнини версії міфу про Геракла і Омфалу. Омфала, дочка царя Іардана, була не рабинею, а царицею Лідії, а Геракл за вбивство Іфіта, сина Евріта, царя Ойхалії, був відданий у рабство Омфалі, яка згодом зробила його своїм чоловіком.7.4. Пересічна тривалість існування одного покоління згідно з Геродотом та його сучасниками дорівнювала ЗО рокам.7.5. Характерним для давніх еллінів, як і для самого Геродота, була певність того, що note 9 назви народів (етноніми) походять від власних імен якоїсь видатної особи. Так елліни (геллени) одержали свою назву від імені міфічного предка Геллена, сина Девкалі-она. Згідно з цією ідеєю лідійці одержали свою назву від Ліда, сина Атія. Чи справді вони мали самоназву майони, чи так їх називали якісь інші народи, не можна сказати. Відповідно цій нібито давній назві їхня країна називалася Майонією.8,1. Гіг (Гігес) імовірно історична особа. Ім'я Гугу читається в ассірійських літописах.11,1. Можливість відвідання царської особи виключається для давнього Сходу, де цариці перебували замкнутими в «гаремі». Для давньої Еллади такі відвідання були можливими.12.1. Для давнього Сходу було цілком звичайно, щоб той, хто захопив владу, одержав би і дружину свого попередника на троні.12.2. Архілох (приблизно 680-640 до н. є.), давньогрецький поет, який складав ямбічні та елегійні вірші, син Телесікла, родом із о. Паросу. В одному з своїх творів він згадує сонячне затемнення 648 року до н. є. і це одна з вірогідних установлених дат його життя.14,1. Скарбниці в Дельфах були будівлями, які спорудили там великі еллінські міста, і де зберігалися пожертви громадян цих міст у дельфійське святилище.15.1. Кіммерійці (згадки про них також у розділах 103, 105, 106 цієї книги та в розділах 11, 12 четвертої книги) в ассірійських текстах гіміррай і в біблії гомер. На початку першого тисячоліття, очевидно, мешкали на Україні та в Криму, звідки були вигнані скіфами і вдерлися до Малої Азії. Геродот приписує їм заснування міста Сінопи на південному березі Чорного моря, а також повідомлює, ніби вони захопили столицю лідійської держави місто Сарди, не здобувши їхньої горішньої фортеці-акрополя.15.2. Про перемогу скіфів над кіммерійцями свідчать літописи ассірійських царів. Ас-сірійці називали скіфів ішкуза. Скіфська навала на Ассірію значною мірою спричинилася до занепаду цієї держави.16,1. Смірна (тепер Ізмір) спершу була еолійською колонією, згодом перейшла до малоазійських іонійців.17,1. Пектіда, або магадіс – струнний інструмент, що мав 20 струн і діапазон у дві октави. Тут згадуються два гатунки флейт: із низькими тонами – чоловічі флейти та з високими тонами – жіночі флейти.18,1., Ідеться про торговельне суперництво еллінських колоній-Хіоса та Само-са. Самос був небезпечним суперником Мілета і через це Хіос із Мілетом склали союз.20,1. Періандр (приблизно 668-584 до н. є.), син Кіпсела, тиран Корінфа. Він став посередником між двома ворогуючими сторонами, бажаючи замирити їх, бо з обома мав дружні стосунки.21,1. Вказівка на достаток продовольства в обложеному місті як військова хитрість – характерний мотив у переказах різних народів.23.1. Повторення розповіді про Періандра, очевидно, пояснюється тим, що історія Аріона була складена окремо від основної розповіді, а потім уставлена в неї.23.2. Слово «дифірамб» зустрічається вже у віршах Архілоха, але Аріон жив наприкінці VII ст. до н. є., отже, пізніше від Архілоха. Можливо Аріон удосконалив дифірамб, поділивши його на строфи та антистрофи. Спочатку дифірамби були гімнами на честь бога Діоніса. В давнину вважали, що з дифірамбів розвинулися театральні видовища.24.1. Прямий ном – один із різновидів так званих номів, тобто релігійних пісень дорійців на честь Аполлона. Вони складалися лише з самих строф без антистроф. Ці пісні, або гімни, виконувалися під акомпонемент флейт чи кіфар. У музичних змаганнях, що відбувалися в Дельфах, номи були обов'язковими.24.2. Розповідь про дельфіна (тварину, пов'язану з культом Аполлона), очевидно, має зв'язок із зображеннями на давньогрецьких монетах, на яких герой сидить на спині дельфіна, напр., на монетах Тарента, Корінфа, Метімни (на о. Лесбосі). Саме ці міста згадуються в міфі про Аріона. На бронзовій фігурі, що стояла на Тенарі, був напис: «Сонмові безсмертних цей дельфін, що врятував Аріона, сина Кіклея, в сікелійському морі».25,1. Кратер хіосця Главка і залізна кута підставка для нього. Вважається, що цей Главк винайшов спосіб холодного кування заліза без опрацювання його на вогні.26,1. Тут ідеться про присвяту міста богові, внаслідок якої місто вважалося недоторканим, як і святилище.27,1. Біант із Пріени та Піттак із Мітілени – двоє з «семи мудреців». Піттак тиран міста Мітілени на о. Лесбосі, історична особа (приблизно 600-570 до н. є.), отже, він жив До Креза (560-546 до н. є.). note 1028,1. Тут подано перелік племен, що мешкали на заході від ріки Галіс, але халиби мешкали на сході від неї.29.1. Тут залишається незрозумілими, які ще країни міг приєднати до своєї держави Крез.29.2. Геродот називає вчених еллінів «софістами», словом, що за його часів означало «мудрі люди, мудреці».29.3. Ні Амасій, ні Крез не були при владі, коли Солон подорожував (591-581 до н. є.). Крез почав царювати від 560 року, чи навіть пізніше, Амасій царював від 569 року. Отже, ці правителі не могли зустрітися з Солоном. Тут у Геродота навмисний анахронізм, викликаний бажанням приписати Солонові певні філософські погляди.31,1. Тут згадується славнозвісний храм Гери (герайон), розташований між Міке-нами та Аргосом.32,1. Розрахунки Солона базуються на давньогрецькій системі обчислення часу, в якій кожний рік мав не 365 днів, як у теперішній системі. Ці розрахунки мають у своїй основі так званий місячно-сонячний (лунарно-солярний) календар, у якому чергуються періоди в два роки із додатком одного місяця, тобто один рік мав 12 лунарних місяців, а другий 13 (див.:Климашин И. А. Календарь і хронологія.– М., Наука, 1985.– С. 48– 50). Ясно, що в своїх міркуваннях Солон цілком міг обійтися без наведених у Геродота розрахунків.34,1. Аттіс (у Геродота Атіс) – це фрігійсько-мідійське божество, пов'язане з культом «матері богів»
