богині Кібели. Ім'я Адраст походить від загального (апелятивного) «неминучий». В одній із версій міфу про Аттіса і Кібелу Аттіса вбив вепр. У Геродота міфічний мотив перенесено в історію.36,1. В розповіді про вепра на Місійському Олімпі поєднано два міфічних мотиви: Аттіс, убитий вепром, і полювання давніх героїв на Калідонського вепра. Тут не треба гадати, що в міфах могло йтися про звичайного дикого кабана, з таких, що їх і тепер багато в наших лісах. У міфах ішлося про великих і грізних чудовиськ. Згадаймо принагідно і про подвиг Геракла, який приборкав Ерімантського вепра.37,1. Геродот, коли в нього йдеться про варварів, часто схильний приписувати їм еллінські звичаї і спосіб життя. Навряд чи в лідійських містах, як це було неодмінно в еллінських, існувала центральна площа – агора – місце народних зборів.46,1. Геродот, як і його сучасники, вірив у вироки богів – оракули, що їх переказували жерці. Ці вироки або відповіді на запитання віруючих були свого роду загадковими, які в кожному разі потребували тлумачення. Тут перелічуються різні пророчі святилища (так' ми перекладаємо грецьке слово мантейон): Дельфійське святилище Аполлона, де віщувала Піфія, а жерці надавали пророкуванням віршової форми; ще одне святилище Аполлона в місті Аби, також у Фокіді, як і Дельфи; святилище Зевса в Додоні, в північно- західній Елладі, в Епірі; святилище героя (напівбога) Амфіарая (амфіарайон) в Аттіці або в Беотії, у Фівах; святилище героя Трофонія в місті Лебадея в Беотії; святилище Аполлона в місті Дідіми поблизу Мілета, яке від імені тамтешніх жерців Бранхідів називалося також Бран-хідами; святилище Зевса – Аммона в Лівійській пустелі.47. Давньогрецькі храми складалися з кількох частин. Насамперед це була священна округа (теменос), в якій було розташовано власне святилище (гіерон), а в ньому відокремлене приміщення– «святая святих» (наос, секос, домос і адітон), де стояла статуя бога (ідол) чи статуї богів, і був унутрішній жертовник. Це внутрішнє приміщення Геродот називає мегарон, тобто словом, яким у давньогрецьких житлових будинках означалося центральне приміщення з вогнищем. Навряд чи можна встановити, в який спосіб жерці розв'язали Крезову загадку. Очевидно, вони мали широку мережу інформаторів при дворах царственних осіб.51.1. Теофанея «богоявлення» – весняне свято в Дельфах з приводу нової появи сонця, тобто бога Геліоса (Геліос по-грецькому «сонце»).51.2. Тут згадується скульптор та архітектор Теодор, син Теодора з Самосу, якому, а також Ройкові, приписувалися винахід відливання статуй із бронзи. Теодорові приписується також виготовлення знаменитої каблучки самоського тирана Полікрата (III, 41) і золотої чинари (VII, 27).51.3. Ідеться про пожертвовані в дельфійське святилище предмети без присвятних написів або емблем присвятників.51.4. Крезова мачуха хотіла його отруїти, але його врятувала його хлібопекарна. 52,1. Зевс хотів урятувати від смерті Амфіарая, і через це під Амфіараєм розверзлася земля і поглинула його разом із колесницею, колесничим та конями. Очевидно, в такий note 11 спосіб він залишився безсмертним героєм, якого вшанували на тому місці, де він зник під землею.52,2. Золотий спис та інші пожертви афіняни, очевидно, перенесли з міста Оропа до Фів, де в святилищі Ісменійського Аполлона їх міг побачити Геродот. Можливо, що Крез своїми пожертвами хотів через посредництво дельфійських жерців забезпечити собі союз із лакедемонцями.53,1. Цей оракул було складено так: «Крез, перейшовши за Галіс, велику державу зруйнує». Крез зрозумів оракул так, що він зруйнує перську державу. Отже, оракул припускав і таке тлумачення.54,1. Ідеться про привілеї, які дельфійські жерці надали Крезові та лідійцям: про-мантея – право першому перед усіма запитувати в святилищі оракул, ателея – право не виплачувати податків при відвіданні святилища, проедрія – право головувати на пі-фійських змаганнях та на всяких святах.55.1. Значення цього оракула подається в розділі 91.55.2. В оракулі Лідієць, тобто цар Крез, називається «ніжноногим», тобто в ньому натяк на схильність лідійців до розкошів і дозвільного життя.55.3. Річка Герм (гр. Гермос) у сучасній Туреччині називається Гедізчай, дуже звивистою течією вливається в Смірнську затоку.56.1. Першими з давньогрецьких племен на південь Балканського півострова прибули так звані уротоахейці, які застали там «догрецькі» племена фракійців, пеласгів, ле-легів, карійців, дріопів та інших, котрих поступово асимілювали або вигнали. За про-тоахейцями туди переселилися ахейці, іонійці, еолійці, а останніми туди прибули дорійці. Геродот ототожнював дорійців із еллінами, а мешканців Аттіки вважав за нащадків пеласгів. Спочатку країною еллінів (гелленів) – Елладою (Гелладою) називалася невеличка країна на півдні Фессалії – відома також під назвою Фтіотіда з містом Фтіоті-дськими Фівами в передгір'ях гори Тітан, поблизу Пагасайської затоки. Там у Фтії (марно шукати її на географічних картах) було царство героя Ахіллеса, сина царя Пелея і морської богині Фетіди. Згодом назву Еллада було поширено на всі області півдня Балканського півострова, коли різні грецькі племена усвідомили свої етнічні зв'язки і протиставили себе не грекам «варварам».56.2. Країна Гістіеотіда була на північному заході Фессалії за рікою Пенеєм, але Геродот розташовує її на північному сході.56.3. Навряд чи можна вимагати історичної точності від наведеного Геродотом родоводу дорійського племені та зміни його назви. Кадмейцями (від міфічного родоначальника Кадма) називалися мешканці Фів. Пінд (гр. Піндос) не лише гірське пасмо, що відокремлює Фессалію від Епіру (гр. Епейрос «материк»), але й однойменне місто. Македон – місцевість на Пінді, а македони – назва одного з дорійських племен, яка не зв'язана з назвою македонців, мешканців Македонії. Країну Дріопіду згодом назвали Дорідою. За родоначальника дорійців уважали міфічного Дора, сина Елліна.57.1. Крестон– місто у Фракії на північ від півострова Халкідіки. Дехто з коментаторів Геродота замість Крестон пропонує читати Кротон, тобто місто на півдні Італії в Бруттії, колонія елейців і спартанців.57.2. Тірсени, або тіррени – етруски, або туски (самоназва расенна) колишні мешканці Італії до завоювання їхньої країни римлянами.57.3. Фессаліотіда – країна, розташована, на півдні Фессалії, яку ще називали Пе-ласгіотідою.57.4. Плакія була колонією кізікенців. Про Скілаку нема відомостей у доступних нам джерелах.57.5. Заслуговують на увагу міркування Геродота про мову пеласгів, оскільки за його часу ще існували на території континентальної Греції і на островах Егейського моря пеласги, які розмовляли своєю мовою. На жаль, текстів цієї мови не збереглося. Важливою є констатація Геродота, що мова відомих йому пеласгів не мала нічого спільного з давньогрецькими діалектами.59.1. Хілон – один із так званих сімох мудреців, спартанський ефор, тобто один із п'яти урядових осіб, яким було доручено судові справи, а також обов'язок у разі потреби заступати царів.59.2. Тут ідеться про ворожнечу великих землевласників та городян-ремісників і торговців. Під афінянами Геродот розуміє не лише мешканців міста Афін, але взагалі мешканців Аттіки. Через це він пише про афінян рівнини (педіас) та узбережжя (параліа). note 12 59.3. Слово «стратег» в Афінах означало певну військову посаду, але Геродот часто вживає його в розумінні «воєначальник, полководець».59.4. Списоносцями (гр. доріфорой) називали воїнів із особистої охорони тиранів. 60,1– Грецьке слово «демос» означало територіальний поділ країни на певні ділянки, а також сукупність мешканців цих ділянок. У протиставленні до евпатридів чи аристократії демос означало народ, простолюд. Поділ Аттіки на деми існував і до реформи Клейсте-на (509 до н. є.), який поділив населення на 10 філ, а кожну філу на 10 демів. Стан рільників підтримував прибічників Пейсістрата.61,1. Лігдам був тираном на о. Наксосі, але втратив свою владу, а Пейсістрат допоміг йому відновити її в 540 р. до н. є.62.1. Скільки часу тривала тиранія Пейсістрата, точно не встановлено. Він помер 527 р. до н. є.62.2. Акарнанець Амфіліт називається Геродотом «хресмологос», що можна розуміти, як призбирувач оракулів.64.1. Арістотель у своєму «Державному устрої Афін» пише, що під час другого вигнання Пейсістрат одержав золото з копалень на горі Пенгайон у східній Македонії поблизу Стрімонської затоки.64.2. Алкмеон був агентом Креза і це було однією з причин, чому Крез не хотів мати союзниками афінян.
