кажанів, жахливо верещать і дуже сильні. Спершу доводиться проганяти їх якомога далі, захищаючи очі, а потім збирати касію. 111. Що ж до кориці, то її збирають у ще дивовижніший спосіб. Але як вона росте і в якому місці, про це вони не знають, але і це лише припущення, ніби вона росте в тих краях, де виховувався Діоніс(1). Так там розповідають. Кажуть також, що великі птахи приносять кору, про яку ми чули від фінікійців, і називаємо її корицею. Птахи приносять її в свої гнізда, що зроблені з глини і приліплені до гірських схилів над безоднями так, що до них не може підійти людина. І ось що вигадали араби, щоб їх дістати. Вони розрізують на дуже великі шматки здохлих биків, ослів та інших в'ючних тварин, і приносять їх у ті місця, кладуть поблизу гнізд, а самі віддаляються. Тоді прилітають птахи і переносять у них падло. Але через те, що гнізда не можуть витримати такої ваги, вони ламаються і падають на землю. Тоді приходять ті, що збирають корицю, беруть її і відсилають до інших країн. 112. Ледан, який араби називають ладаном, добувають в ще цікавіший спосіб, бо хоч він утворюється в дуже смердючому місці, але духмяніє. Отже, його знаходять у бородах козлів, де він утворюється як клей із гілля, яке поїдають козли. Його використовують для виготовлення багатьох ароматів, араби застосовують при курінні пахощів. 113. Всього, що я сказав про аромати, досить. Узагалі, Аравія – це країна солодких божественних пахощів. Є там дві породи дуже цікавих овець, яких немає більше ніде. В овець однієї з цих порід – дуже довгі хвости, не менші трьох ліктів. Коли б вони залишили їх волоктися по землі, то хвости терлися б об землю і вкривалися б ранами. Проте кожний вівчар трохи розуміється на теслярстві, виготовлює маленькі візки, кладе на них хвости і міцно прив'язує хвіст кожної тварини до кожного візка. Інша порода овець має широкі хвости. їхня ширина досягає одного ліктя. 114. Там, де закінчується південна смуга, в тому місці, де заходить сонце, лежить Ефіопія(1), крайня країна всесвіту. В ній багато золота, вона має величезних слонів, різні види диких дерев та кам'яне дерево. Люди там високі на зріст, дуже вродливі та довголітні. 115. Отакі ці крайні землі Азії та Лівії. Що ж до крайніх земель Європи(1), розташованих на заході, то я не можу навести якісь певні відомості, бо не вважаю, ні що там є ріка, що вливається в Північне море і називається варварами Ерідан(2), звідки, як кажуть, привозять бурштин, і не знаю, чи справді існують острови Кассітеріди (3), з яких нам привозять оливо. Оскільки, по-перше, назва Ерідан свідчить що вона еллінська, а не варварська, і напевне її створив якийсь поет, і, по-друге, незважаючи на всі мої розшуки, я не спромігся знайти людину, яка б на власні очі бачила, що за Європою є море. Хоч як би там було, оливо, так само, як і бурштин, приходить до нас із крайніх земель Європи. 116. В північній частині Європи(1), очевидно, є більше золота, ніж у будь-якій іншій землі. Звідки його добувають, я не можу сказати щось певне. Кажуть, проте, що одноокі люди арімаспи викрадають його в грифів. Але і цьому я не вірю, ніби народжуються люди, в усьому схожі на інших людей, але з одним оком. В усякому разі нам здається, що на краю землі, який оточує і обмежує її середину, існують речі, які вважаємо за найпрекрасніші і найрідкісніші. 117. Є в Азії одна долина, яку з усіх боків оточують гори, в яких п'ять проходів. Вона належала колись хорезмійцям, бо була на кордоні цих хорезмійців і гірканців, парфян, сарангейців і таманайців. Але відтоді як перси заволоділи країною, ця долина належить цареві. Отже, саме з цих гір, що оточують долину, витікає велика ріка Акес(1). Спершу вона зрошувала через проходи водночас поля всіх народів, про які я згадав. Кожен із них одержував воду з одного з цих проходів. Але відтоді як країна стала під владою персів, становище змінилося. Цар вирішив перегородити проходи воротами і через те, що воду було закрито, вона не могла звідти вийти, і долина, розташована між гір, стала озером, бо вода вливалася туди, але ніде не мала виходу. Через це ті, хто перед тим використовував воду, зазнали великої біди, адже взимку на їхню країну бог проливав дощ, як і всюди на світі, але влітку для посіву проса і кунджута, звичайно, потрібна вода. Через те, що їм не подається вода, вони та їхні жінки приходять у Персію, встають перед брамою царського палацу, кричать і скаржаться, і тоді цар дає наказ відчинити ворота, з яких виливається вода, для тих, кому вона найбільше потрібна. І коли нап'ється і насититься їхня земля, зачиняються ворота, і цар знову наказує відчинити інші ворота для інших, яким також дуже потрібна вода. І, як мені сказали, цар, крім податку, одержує багато грошей за дозвіл відчинити ворота. Отак це було. 118. Із сімох, які підняли повстання проти мага, Інтафрена(1), невдовзі було вбито за його зухвалий вчинок. Він хотів увійти до палацу, щоб на самоті порозмовляти з царем. Проте, як я сказав і як вони між собою домовилися, ті, що повстали проти мага, мали право без доповіді заходити до палацу, крім того випадку, коли цар спав із якоюсь із його жі<-нок. Проте, Інтафрен, будучи одним із сімох, хотів без повідомлення зайти в палац, але воротар (2) і вісник не дозволили йому, сказавши, що цар спить із жінкою. Інтафрен, подумавши, що вони кажуть неправду, вихопив меч і відтяв їм вуха і носи, нанизав їх на вуздечку свого коня і прив'язав їм на шиї і відпустив покалічених. 119. Тоді вони пішли до царя і доповіли йому, через що з ними таке сталося. Дарш злякався, чому ті шестеро не порозумілися між собою і зробили це. Він запросив кожного з них окремо, щоб довідатися, чи ухвалюють вони те, що сталося. І коли переконався, що Інтафрен зробив це без порозуміння з ними, Дарій захопив Інтафрена, його синів, і всіх його родичів та свояків, бо мав підстави гадати, що той задумав повстати проти нього. Затримав усіх їх, ув'язнив з метою знищити. Жінка Інтафрена постійно приходила до дверей царського палацу, плакала та скаржилася. Оскільки вона це робила постійно, їй нарешті пощастило розчулити Дарія і він послав до неї свого слугу, щоб той сказав їй: «О жінко! Цар дає тобі право визволити кого ти схочеш, із ув'язнених твоїх родичів». Вона подумала і відповіла так: «Коли це правда, що цар дарує мені життя одного з усіх ув'язнених, то я вибираю мого брата». Скоро почув це Дарій, йому здалося розказане цікавим і він знову послав до неї слугу спитати: «О жінко! Цар запитує тебе, чому це ти так надумала: покинути напризволяще свого чоловіка та дітей і врятувати свого брата, який тобі не такий уже близький, як твої діти і твій чоловік, якого ти кохаєш». Вона відповіла: «Царю мій! Я можу собі взяти й іншого чоловіка і народити інших дітей, якщо втрачу цих, а брата, оскільки вже не живуть мої батько і мати, я аж ніяк не зможу знайти іншого. Так я подумала і таку дала відповідь». І Дарієві здалася правильною відповідь цієї жінки і він подарував їй життя і того, про якого вона просила, і ще життя старшого з її синів, але всіх інших наказав убити. Так із сімох, хоч(1) не минуло і багато часу, один загинув. 120. Але повернуся трохи назад до того часу, коли захворів Камбіс, ось які тоді відбувалися події. Сатрапом Сардів(1), призначеним ще Кіром, був перс Оройт. Він побажав зробити безчесний вчинок. Отже, хоч нічого поганого не зробив йому самосець Полікрат і не сказав йому нічого образливого, і навіть ніколи не бачив його, Оройт побажав захопити його і вбити. Люди кажуть, що до цього спричинилася така обставина. Стояли колись перед дверима палацу Оройт і ще один перс на ім'я Мітробат, сатрап округу Даскілея (2), і вони почали сваритися. І коли вони так сперечалися, хто з них хоробріший, Мітробат, докоряючи Оройта, сказав: «Чи можна вважати тебе за справжнього мужа, бо для царя ти не спромігся захопити острів Самос, що такий близький до твоєї сатрапії? А його так легко взяти, бо один тамтешній, піднявши повстання з п'ятнадцятьма гоплітами, захопив острів і тепер він там тираном». Отже, ті, які про це розповідають, ще додають до цього, що скоро почув про це Оройт, як його взяла за живе така гірка промова і не так для того, щоб помститися на тому, хто її висловив, як для того, що в будь-який спосіб загубити Полікрата, через якого йому було завдано образу. 121. Інші, але їх небагато, кажуть, ніби Оройт послав на Самос вісника з проханням, байдуже, яким сам (бо сказати правду, ніхто не згадує, яке воно було), і ніби на той час Полікрат лежав у своєму андро-ні і поблизу його був і Анакреонт (2) із Теоса, і я не знаю, чи то навмисне, чи випадково сталося так, що він зневажливо поставився до Оройта: тоді, як прийшов вісник від Оройта і почав промовляти, Полікрат лежав обличчям до стіни і не повернувся, щоб дати відповідь. 122. Отакі, як кажуть були причини, що призвели до смерті Полікрата. І нехай кожний вірить тому, чому хоче. Отже, Оройт, перебуваючи в Магнесії, яку побудовано біля річки Меандру, довідався про наміри Полікрата і послав на Самос лідійця Мірса, Гігесового сина, з дорученням. Треба сказати, що Полікрат перший з еллінів, наскільки я знаю, який задумав стати владикою морів(1), якщо не зважати на Міноса з Кносса, чи мабуть на когось іншого, який став владарем моря, але з покоління людей, про яких тут ідеться, Полікрат був першим, хто плекав надії стати владарем Іонії та островів. Отже, Оройт довідався, що Полікрат має такі наміри, і послав до нього послів сказати: «Оройт ось що пропонує Полікратові. Я знаю, що ти маєш на думці здійснити великі діяння і що для їхнього здійснення в тебе нема належних грошей. Отже, ось що тобі варто зробити, щоб і самому вславитися і мені врятувати життя, бо цар Камбіс задумав мене вбити і про
