царську владу над вами мають маги, той, якого я залишив наглядачем над моїм майном, та його брат Смердій. І тепер той, який мав неодмінний обов'язок допомогти мені в цій ганьбі, яку завдали мені маги, безчесно вбитий найближчими його родичами. Але тепер, коли його більше нема, шановні перси, мені необхідно, оскільки я відчуваю потребу звернутися до вас і оголосити, що я хочу, щоб відбулося після моєї смерті. Отже, я заклинаю вас царськими богами(1) і залишаю вам мою останню волю, всім вам і зокрема тим, які присутні тут із роду Ахеменідів, не дозвольте, щоб влада знову перейшла до мідійців (2), але якщо вони захопили її хитрощами і утримують її, заберіть її від них хитрощами, а якщо вони захопили її силою, прикладіть усі зусилля і візьміть знову. Коли ви зробите те, що я вас прошу, я бажаю, щоб земля принесла вам плоди і щоб ваші жінки, ваша худоба були родючими, а ви були б вічно вільними. Але якщо ви не відберете від них владу і не спробуєте відібрати її, я проклинаю вас і нехай вас спіткає усе протилежне тому, що я сказав, і нехай ще крім цього кожний перс матиме такий самий кінець як я». Це сказав Камбіс і почав оплакувати все, що він зробив. 66. Щойно перси побачили, як плаче їхній цар, як почали розривати на собі свої вбрання і плакати, і сумувати. Згодом його вразила гангрена і кістка та стегно загноїлися. Помер Камбіс, Кірів син, процарювавши всього сім років і п'ять місяців(1). І помер він без спадкоємців, не залишивши ні синів, ні дочок. Але перси, які там були, зосталися в цілковитій нерішучості, чи справді маги мають владу, чи навпаки, подумали вони, що Камбіс сказав це про смерть Смердія, щоб скерувати проти живого Смердія усіх персів. 67. Отже, вони вважали за цілком певне, що на троні сидить Смердій, син Кіра, бо і Прексасп заперечував цілком не двозначно, що він не вбивав Смердія, бо він уважав за небезпечне для себе тепер, коли помер Камбіс, сказати, ніби він власноручно вмертвив Кірового сина. Отже, після смерті Камбіса маг спокійно царював упродовж семи місяців, що залишалися до восьми років царювання Камбіса, бо його вважали за Смердія, Кірового сина, якого він був тезкою. За цей час він зробив багато добра всім підданцям, так що, коли він помер, усі мешканці Азії оплакували його, за винятком персів. Отже, маг розіслав вісників до всіх народів, над якими він владарював, і повідомив, що протягом трьох років їх не будуть брати на війну і вони не виплачуватимуть податків. 68. Це повідомлення він зробив одразу після захоплення царської влади, але на восьмий місяць виявилося, хто він такий. А сталося так. Отан(1) був сином Фарнаспа і за своїм походженням та багатством був одним із перших серед персів. Цей Отан перший запідозрив, що маг не був Смердієм, сином Кіра, але тим, ким він був справді. А такий висновок він зробив, по-перше, з того, що той ніколи не виходив із палацу (2) і, по-друге, з того, що він не запрошував до себе нікого з перських вельмож. Скоро він запідозрив оце і ось що зробив. Його дочку взяв собі за жінку Камбіс, а ім'я їй було Файдіма. Саме її взяв собі тоді маг і жив із нею, як із усіма іншими жінками Камбіса. Отже, Отан послав до неї людину з запитанням, щоб дочка сказала, з ким вона спить, чи з Смердієм, Кіровим сином, чи з кимсь іншим. І вона сказала йому, що сама не знає, бо ніколи не бачила Кірового Смердія і не знає, хто такий той, що з нею живе. І вдруге послав до неї Отан і сказав їй: «Якщо ти сама не знаєш Смердія, сина Кіра, спитай і довідайся від Атосси, хто він такий, із яким вона живе і вона і ти, бо вона звичайно за всяку ціну, принаймні, знає свого брата». На це йому відповіла його дочка: «Ні, з Атоссою я не можу розмовляти, і не можу бачитися з жодною іншою жінкою, що тут перебувають, бо щойно прийшов до влади цей чоловік, хоч ким би він був, він нас усіх відокремив і одну помістив тут, а іншу там». 69. Коли про це почув Отан, йому стала яснішою справа. І він послав утретє до неї запитання: «Дочко моя! Якщо ти походиш із благородної родини, ти маєш обов'язок узяти на себе небезпечну справу, яку тобі доручає твій батько. Отже, коли справді це не Смердій, син Кіра, але той, за якого я вважаю його, тоді цього чоловіка, що спить із тобою і має владу над персами, було б несправедливо, якби він уникнув кари, треба, щоб його було покарано. Тепер ось що ти мусиш зробити. Коли він спатиме з тобою і ти помітиш, що він міцно заснув, помацай його вуха і якщо побачиш, що в нього є вуха, тоді можеш бути певною, що живеш із Смердієм, сином Кіра, проте, якщо в нього їх нема, тоді ти живеш із магом Смердієм». Файдіма послала до нього відповідь і сказала, що наражатиметься на велику небезпеку, коли це зробить, бо справді, якщо він не має вух і спіймає її на тому, що вона його обмацує, то він напевне її загубить. Незважаючи на це, вона це зробить. Це вона пообіцяла своєму батькові, що довершить цю справу. А цьому магові Смердію, Кір, Камбі-сів син, відрізав вуха, коли був царем, за якусь досить значну провину. Отже, ця Файдіма, виконала все, що пообіцяла батькові. Коли прийшла її черга спати з магом (бо перські жінки приходять до своїх чоловіків по черзі), вона прийшла і лягла, а коли сон остаточно подолав мага, вона помацала його вуха і переконалася, що в нього їх нема. Одразу, як розвиднилося, Файдіма послала до батька посланця із повідомленням, що сталося. 70. Тоді Отан покликав до себе Аспатіна і Гобрія, що були одними з найзнатніших персів і цілком надійними людьми, розповів їм про Це. Вони й самі, як виявилося, мали підозру, що так воно й було, а коли їм розтлумачив Отан, остаточно переконалися. І вони домовилися, що кожен із них довірить таємницю одному з персів, своєму приятелю, до якого має найбільшу довіру. Отже, Отан утаємничив Інтафрена(1), Гоб-рій – Мегабіза, Аспатін – Ідарна. їх стало шестеро, коли в Суси прибув Дарій (2), син Гістаспа, з Персії(3), бо правителем цієї країни був його батько. Отже, коли він прибув, то шестеро персів вирішили прилучити до своєї змови і Дарія. ? 71. Вони зібралися всі семеро, заприсяглися і почали обмінюватися думками. Коли прийшла черга Дарія висловити його думку, він сказав їм таке: «Я гадав, що лише я знаю, що той, хто є царем персів – маг, а Смердій, син Кіра, мертвий. І саме з цього приводу я поквапився прибути сюди, щоб підготувати вбивство мага. Але оскільки вийшло так, що і ви це знаєте, то мені здається, що нам треба діяти негайно і не відкладати цю справу, бо затримка не буде нам на користь». На це відповів Отан: «Сине Гістаспа! Ти син благородного батька і, бачу, і сам ти доводиш, щоб ніхто інший не випередив мене, коли я піду до мага». 72. Оскільки Отан побачив, що Дарій поспішає, він відповів йому: «Через те, що ти примушуєш нас поспішати і не дозволяєш затримуватися, то розтлумач нам, у який спосіб ми зможемо увійти до палацу та вбити їх. Бо я гадаю, ти знаєш, що там є сторожі і якщо ти їх не бачив, то чув про них. Як ми спроможемося пройти повз них? Дарій відповів: «Отане, звичайно є багато речей, які не можна пояснити словами, але лише ділами. Але є також інші, що їх можна пояснити словами, але від цього не буває якогось доброго результату. Отже, знайте, що неважко пройти повз сторожу, яку там поставлено. Бо, з одного боку, через наше суспільне становище не може бути там когось, хто б нам не дозволив пройти, зважаючи на це чи боячись догани, з другого боку, я маю цілком обгрунтований привід, щоб пройти в палац: я скажу, що прибув із Персії з повідомленням цареві від мого батька. Інакше кажучи, там, де треба збрехати, можна збрехати(1). Бо ми прагнемо добитися одного, щоб усі – і перші, і другі – говорили правду. Отже, перші тоді кажуть неправду, коли мають від того якусь користь, а інші знову-таки кажуть правду, щоб цією правдою досягти чогось корисного для себе і щоб їм більше довіряли. Так, не застосовуючи однакових засобів, ми досягаємо однакової мети. Втім, коли не йдеться про те, щоб досягти користі, тоді байдуже, чи той, хто каже правду, збрехав би, чи брехун сказав би правду. Отже, хто із сторожів нас пропустить, тому буде добре, а хто чинитиме опір, із тим ми поводитимемось як із ворогом і силоміць увійдемо, і завершимо нашу справу». 73. Після того Гобрій сказав: «Дорогі друзі! Коли ще, як не теїїер, ми матимемо нагоду завоювати владу або загинути, борячись за неї? Адже ми, перси, перебуваємо тепер під владою мідійського мага та ще безвухого. Ті з вас, хто був під час хвороби Камбіса, неодмінно пригадуєте, я думаю, які прокляття накликав він на персів в останні хвилини свого життя, якщо вони не намагатимуться відвоювати владу. Тоді ми не поставилися до його слів із належною увагою, гадаючи, що Камбіс казав це, щоб нас облудити. А тепер я голосую за те, щоб ми послухали Дарія і не розійшлися з наших зборів, але пішли одразу проти мага». Так сказав Гобрій і всі ухвалили його думку. 74. Поки вони це обговорювали, маги подумали і вирішили притягти на свій бік Прексаспа(1), по-перше тому, що Камбіс завдав йому страшенного лиха, вбивши стрілою його сина, по-друге тому, що лише він знав про смерть Кірового сина, Смердія, бо власноручно вбив його, і нарешті тому, що Прексаспа дуже шанували перси. З таких причин вони його покликали і намагалися зробити своїм другом. Вони спершу зв'язали його клятвою і обіцянкою бути їм вірним, і що він зберігатиме таємницю та ніколи не скаже жодного слова про те, як вони облудили персів і пообіцяли йому все, що він захоче. Прексасп погодився зробити так. А після того, як маги гадали, ніби їм це вдалося, вони сказали йому, що покличуть усіх персів до царського палацу, і вимагали від нього, щоб Прексасп зійшов на башту і звідти
