гадаю, не може так влучно стріляти». Таке зробив тоді Камбіс, а іншим разом він наказав схопити дванадцять персів із найзнатніших і без жодної важливої причини наказав їх закопати живих головами наниз.
36. Коли Камбіс учинив такі злочини, лідієць Крез визнав за свій обов'язок напутити його такими словами: «Царю мій, не дозволяй собі, щоб твій вік і твої збочення керували твоїми вчинками, стримуй себе, обмежуй себе. Це добре бути передбачливим, а передбачливість властива розумній людині. Проте, ти хапаєш людей без жодної істотної причини, твоїх співгромадян і вбиваєш, їх, убиваєш і їхніх синів. І якщо ти так робитимеш, дивись, якби перси не повстали проти тебе. Твій батько, Кір, дав мені багато доручень і просив мене, щоб я тебе напучував і радив би тобі те, що вважаю за добре». Звичайно, Кір давав йому такі вказівки, висловлюючи цим свою любов до сина, але Камбіс так відповів Крезові: «Ти наважуєшся давати мені поради, ти, який учинив таке з твоєю батьківщиною, і таку пораду дав моєму батькові, коли сказав йому перейти через ріку Аракс і виступити проти массагетів, а вони хотіли вступити в нашу землю? І так, як поганий правитель своєї батьківщини, яким ти був, ти загубив і себе, загубив і Кіра, що тебе послухав, але тепер ти від мене не втечеш, бо вже давно я шукаю приводу, щоб тебе позбутися». Так він сказав і протяг руку за луком, щоб стрільнути в нього, але Крез підвівся і кинувся тікати. А Камбіс, не спромігшися вистрілити в нього, наказав слугам схопити Креза і вбити. Проте слуги, знаючи Камбісів характер, взяли Креза і добре сховали його з такою думкою: якщо Камбіс схаменеться і спитає про Креза, тоді вони приведуть його до нього і одержать за це винагороду, бо вони залишили Креза живим, а якщо він не одумається, тоді вони його вб'ють. І сталося так, що не минуло і багато часу після цієї події і Камбіс запитав про Креза і слуги, щойно довідалися про це, повідомили його, що той живий. Камбіс сказав, що радий тому, що Крез урятувався, але тих, які його врятували, він не залишить непокараними, але вб'є їх. І так він і зробив.
37. Багато безумств учинив Камбіс і над персами і над своїми спільниками. Бувши в Мемфісі, він розкривав давні гробниці і обстежував трупи. Серед усього іншого він зробив і таке: він зайшов у святилище Гефеста(1) і всіляко знущався з статуї бога і це тому, що статуя Гефес-та дуже схожа на фінікійських патаіків (2), які бувають у фінікійців на носах їхніх кораблів. Хто їх не бачив, я йому поясню: вони є зображеннями карликів. Зайшов він також у святилище Кабірів, куди не дозволяється заходити нікому, крім жерця. І він усіляко знущався з цих статуй, а потім їх спалив. Ці статуї схожі на статуї Гефеста, і кажуть, що Кабіри його сини.
38. Отже, з усього цього я роблю висновок, що Камбіс був пойнятий дуже небезпечним шалом, бо інакше йому не спало б на думку знущатися з святилищ і звичаїв. Бо якби запропонувати всім людям вибрати найкращі з усіх звичаїв і добре розглянути всі їх по черзі, то кожний віддав би перевагу перед іншими своїм звичаям. Адже кожна людина вважає, що її звичаї незрівнянно кращі за всі інші. Отже, все це цілком природно і лише божевільний може знущатися з чужих звичаїв, і ніхто інший. Те, що всі люди мають таку думку, про яку я щойно згадав, можна впевнитися і з інших прикладів і, насамперед, із такого. Дарій, коли він був царем, запросив до себе еллінів, що були в його країні і запитав їх, скільки грошей вони хотіли б, щоб він їм дав, якщо вони з'їдять тіло свого померлого батька. Вони відповіли йому, що цього вони ніяк не можуть зробити. Дарій після цього запросив до себе індусів, які називаються каллатіями , знаючи, що вони їдять своїх померлих батьків, і спитав їх у присутності еллінів, які зрозуміли його з допомогою перекладача, скільки грошей вони хотіли б одержати, коли помре їх батько і вони спалять його тіло. Всі вони голосно закричали і попросили його про це не казати. Отака є сила звичаю і, гадаю, що добре сказав Пін-дар в одному своєму творі, написавши, що звичай (2) – це цар над усім.
39. На той час, коли Камбіс виступив проти Єгипту, лакедемонці також виступили проти Самоса і Полікрата(4) , сина Аяка, який, піднявши повстання, захопив Самос (2) і спершу поділив державу на три частини і дві з них передав своїм братам Пантагнотові і Сілосонтові, але потім убив одного, а другого молодшого, Сілосонта, вигнав і заволодів усім Самосом. Ставши владарем Самоса, він склав союз із Амасієм (3), царем Єгипту, пославши йому дари і прийнявши від нього його дари. І незабаром могутність Полікрата почала настільки зростати, що його слава поширилася в Іонії та по всій Елладі. Бо де б він не воював, усюди він мав успіх. У нього було сто п'ятдесятивесельних кораблів (4) і тисяча лучників. Він нападав і брав у полон усіх без розбору. Бо, він казав, що він зробить більшу послугу своєму другові, коли віддасть йому те, що взяв, аніж коли б він у нього нічого не брав. Наслідком цього було те, що він заволодів багатьма островами і багатьма містами на суходолі. Серед інших, кого він переміг у морській битві, були і лесбосці, які прийшли з усім своїм військом на допомогу мілетянам (5), і їх він узяв у полон, і це вони в кайданах прокопали рів навколо фортеці на Самосі. 40. І я не знаю, як ці великі успіхи Полікрата звернули на себе увагу Амасія і він занепокоївся. І оскільки щаслива доля Полікрата дедалі, то більш йому сприяла, Амасій вирішив написати йому листа, послав листа на Самос, а в ньому було таке: «Амасій каже оце Полікратові. Звичайно, дуже приємно довідуватися про те, що твій друг і спільник гараздує, але твої великі успіхи мені не подобаються, бо я знаю, що божество буває заздрісним. Як на мене, я волів би краще, щоб мої справи і справи тих, кого я люблю, інколи йшли добре, а інколи щоб не все було гаразд, і так мені хотілося б жити з перемінами, ніж в усьому мати успіх. І це тому, що я досі не чув про людину, яка б у всьому була щасливою, а наприкінці з нею не трапилося б чогось поганого, дуже поганого. Отже, коли хочеш мене послухати, вчини з твоєю долею, що так тобі сприяє, ось що: подумай добре і знайди щось, яке для тебе дуже дороге і якби ти його втратив, то було б дуже боляче твоїй душі. Викинь це так, щоб його більше не було на світі. І якщо після цього матимеш навперемінно щасливі випадки та нещасливі, спробуй заспокоїться, як я тебе навчив». 41. Скоро прочитав Полікрат ці слова, зрозумів, що порада, яку дав йому Амасій, правильна і почав домірковуватися, що саме з його скарбів, якби він загубив, то найбільш боляче було б його душі. Нарешті, домірковуючися, він знайшов таке і була в нього каблучка в золотій оправі з смарагдом, твір сина Телеклеса самосця Теодора. Отже, він вирішив, що буде гаразд, якщо він її втратить, і ось що він зробив: він сів на п'ятдесятивесельний корабель із веслярами і наказав їм вийти у відкрите море. І коли вони віддалилися від острова, перед усіма, хто були там із ним, він зняв каблучку і кинув у море. Так він зробив, повернувся додому і оплакав свою долю. 42. Проте, за чотири чи п'ять днів після цієї події з ним сталося таке: один рибалка спіймав велику і чудову рибу і вирішив, що буде добре принести її як подарунок Полікратові. Отже, він узяв її і приніс у палац і сказав, що бажає бути допущеним до Полікрата і коли його допустили, він підніс йому рибу і сказав: «Царю мій! Коли я спіймав оцю рибу, я вирішив, що не гаразд буде віднести її на базар, хоч, правду сказати, я живу з продажу риби, але мені здалося, що вона підходить для тебе і для твоєї посади. Отже, я її приніс і передаю її тобі». Полікрат зрадів, почувши ці слова, і відповів йому: «Ти зробив дуже добре і я двічі дякую тобі: за твої слова і за твій подарунок і запрошую тебе до мене на обід»(1). Рибалка, звичайно, визнав це за велику честь для себе і пішов додому. Але коли слуги розкрили рибу, то знайшли в її шлунку Полікра-тову каблучку. Щойно вони це побачили, взяли її і, радісні, швидко побігли до Полікрата і, передавши йому каблучку, розповіли, як її було знайдено. А він, зрозумівши, що це від бога, написав у листі, що він зробив і як знайшли каблучку, а написавши, відіслав листа до Єгипту. 43. Щойно Амасій прочитав листа, якого йому прислав Полікрат, як він зрозумів, що неможливо людині врятувати іншу людину від того, що з нею станеться, і що Полікрат, якому щастить в усіх справах, бо навіть і те, що він викидає, знаходить, не може добре закінчити життя. І він послав вісника на Самос і сказав Полікратові, що він розриває дружбу з ним. Це він зробив із такої причини: якщо з Полікратом станеться якесь жахливе нещастя, то йому, його другові, буде дуже скрутно. 44. Отже, проти цього Полікрата, що був таким щасливим, пішли війною лакедемонці, бо їх запросили самосці, які пізніше заснували Кідонію на Кріті. Тоді потай від самосців Полікрат послав до Камбіса, який збирав військо в похід проти Єгипту, людину з дорученням попросити Камбіса, щоб той прислав когось на Самос, і зажадав від нього військової допомоги. Скоро почув про це Камбіс, як він охоче послав на Самос вісника просити Полікрата прислати йому в похід до Єгипту військо на кораблях. І Полікрат тоді вибрав серед громадян тих, які, на його думку, були підозрілими і могли підняти повстання. І послав він їх на сорока трієрах і водночас повідомив Камбісові, щоб той не дав їм змоги повернутися на Самос. 45. Тепер інші кажуть, ніби самосці, яких послав Полікрат, не прибули до Єгипту, але, опинившися з своїми кораблями біля Карпато-су(1), порадилися між собою і вирішили, що буде розсудливим не пливти далі. Інші кажуть також, ніби вони прибули до Єгипту і звідти, хоч за ними стежили, вони повтікали. Коли 
