Історії в дев'яти книгах. КнигаІІІ: Талія

121.1. Андрон, тобто чоловіча половина палацу.
121.2. Після падіння тирана Полікрата грецький поет Анакреонт (прибл. 570– 485 рр. до н. є.) жив в Афінах.
122,1. Ідея «талассократії», тобто панування на морі, виникає зокрема в V ст. до н. є., коли її висунув Фемістокл, а здійснили Кімон і Перікл. Геродот хоче сказати, що перекази про талассократію крітського царя Міноса не мають історичної основи. Проте сучасні дослідження та відкриття довели, що в цих переказах була така основа. Свідченням могутності мінойської держави були так звані «Міної», розкидані на просторі від Сірії до Сіцілії.
123,1. Тут є найдавніший приклад того, коли син носив ім'я свого батька. В Греції це було досить звичайним у IV ст. до н. є.
125.1. Перед цим Геродот твердив, що найбільшими грецькими храмами були храми в Ефесі і на Самосі. Тут він висловлює думку про те, що Полікрат своєю могутністю і багатством перевершував Пейсістрата.
125.2. Оройт сподівався створити проперську партію на Самосі.
127,1. Оройт після вбивства сатрапа Фрігії сам став її сатрапом. Геродот лише так наводить назви сатрапій Малої Азії: Фрігії, Лідії, Іонії.
128,1. Царський секретар, приставлений до кожного сатрапа, читав по-арамейському і перекладав перською мовою.
129,1. Про єгипетських лікарів було в кн. II, розд. 84. note 7
132,1– Елейські (тобто з Еліди на Пелопоннесі) ворожбити користувалися авторитетом.
134,1. Геродот називає дві причини походу на скіфів Дарія: 1. Дарій бажав показати своєму народові, що він дбав про його добробут і хотів дати можливість йому не бути бездіяльним. 2. Дарій хотів помститися на скіфах за їхнє вторгнення в Азію, яку він уважав за своє володіння. Проте такий досвідчений політик, як Дарій, не міг керуватися такими мотивами.
135,1. Хоча, звичайно, перси мали чимало відомостей про Грецію, Геродот для більшого драматизму подій посилається на їхню необізнаність і через це в нього Дарій запитує, хто такі афіняни (кн. V, р. 105).
136,1. «Гавлос» було фінікійським вантажним судном і назва його була, очевидно, фінікійською.
137.1. В цьому оповіданні великий цар виступає, як аматор спорту, ніби він був елліном.
137.2. Розповідь про Демокеда пояснює виникнення ідеї походу на Грецію міркуваннями престижу та особистої безпеки перського царя.
139,1. Столиця Самосу – перше значне грецьке місто, завойоване персами.
140,1. «Оросангі», тобто благодійники царя, люди, що мали послуги перед царем і державою, їх нагороджували земельними ділянками.
142,1. Посаду жерця він просив для себе, щоб забезпечити собі безкарність за послуги, які він робив тиранові.
143,1. Про цього Лікарета див. у кн. V, розд. 27. Він згодом став тираном на Лемносі.
148,1. Лакедемон уважали за найпотужнішу грецьку державу в період між 550– 480 рр. до н. є.
149,1. Як відбувалася ця ловитва людей, буде в кн. VI, розд. 31. Згідно зі Страбоном, запустіння острова сталося через погане правління Сілосонта.
150,1. Повстання вавілонян сталося одразу після приборкання заколоту магів, але це не узгоджується з розповіддю Геродота, в якій між цими подіями минуло чимало часу.
153,1. Розповідь Геродота базується на перських народних переказах. її зміст не історичний. Із перських джерел відомо, що Вавилон було здобуто двічі: 522 р. до н. є. і 521 р. до н. є. Розповідь по заколот вавилонян насичена фольклорними мотивами і пов'язана з родинними переказами правнука Зопіра.
155.1. Під ассірійцями тут слід розуміти вавилонян (І, 178).
155.2. Через Нінову браму шлях ішов до столиці Ассірії Ніневії. Халдейська брама була на півдні. Кісійська брама була на північному сході, на шляху до міста Кіш. Брама Бела була на заході і вела до р. Євфрату.
159,1. Дарій у Бехістунському написі констатує,'що він покарав лише проводарів повстання, посадивши їх на кіл.
160,1. Тут ідеться про похід афінян у Єгипті 459 р. до н. є. з метою допомогти лівійцеві Інаросу, який повстав проти персів. Афіняни хотіли захопити Єгипет, щоб завести з ним торгівлю і побудувати там на березі свою гавань. Проте їхній похід закінчився цілковитою поразкою. їхній флот було знищено перським воєначальником Мегабізом 454 р. до н. є.

© Aerius, 2003

,

Note1

463

Note2

464

Note3

465

Note4

466

Note5

467

Note6

468