двадцяти днів накажи, щоб інша частина війська пішла в загальний наступ на фортецю, а основну частину персів я тебе прошу розташувати при брамах Бела і Кіссійськими. Бо, коли я вчиню великі подвиги, як гадаю, то вавілоняни довірятимуть мені і щодо всього іншого і, зокрема, дадуть мені й гаки від брамних засувів, і тоді вже це буде моєю справою та справою персів, що саме ми зробимо. 156. Такі поради дав Зопір Дарієві, а сам побіг до брами, часто озираючись, ніби він був справжнім перебіжчиком. Коли з високих башт його побачили лучники, що там були, вони позбігали наниз, трохи відтулили браму і запитали його, хто він такий і чого йому треба. Він сказав, що звуть його Зопір, і що він прийшов до них як перебіжчик. Ледве почули це воротарі, як, звичайно, повели його до своїх вавілонських начальників. Вставши перед ними, він гірко оплакав свою долю і сказав, що його так покалічив Дарій, бо він йому запропонував відвести його військо і піти геть, адже той не бачить, як можна оволодіти містом. Далі Зопір продовжував: «А тепер, о вавілоняни, я прийшов до вас, як найбільше для вас благо, а для Дарія й його перського війська – найбільше лихо, бо він мені заплатить за те, що він мене так покалічив. Адже я докладно знаю про всі його наміри». 157. Вавилоняни, побачивши людину, що була однією з перших серед знатних персів, тепер без носа, без вух, скривавлену, з багатьма слідами від шмагання, всі повірили їй, у тому, що вона каже правду, і прийшла їм на допомогу, і через це охоче дали їй усе, що вона просила. А Зопір попросив дати йому військо. І коли він його від них одержав, він взявся за виконання, того, про що умовився з Дарієм. Отже, на десятий день він вивів вавилонське військо, оточив тисячу тих перших, про яких домовився з Дарієм і поперерізував їх. Коли вавилоняни побачили, що він виконує все, як їм пообіцяв, вони дуже зраділи і вже були готові дати йому все, що він попросить. Він зачекав, щоб минули призначені дні, і вдруге вивів добірні загони вавилонського війська і перерізав іще дві тисячі дарієвих воїнів. Коли і це побачили вавілоняни, всі вони почали розхвалювати Зопіра і тільки про нього йшли в них розмови. Він знов зачекав, щоб минули призначені дні і вивів вавілонян на місце, про яке умовився з Дарієм, оточив і перебив іще чотири тисячі перських воїнів. І коли він зробив такий подвиг, то добився всього, що хотів, його призначили головним воєначальником і начальником охоронців фортеці. 158. Отже, коли Дарій розпочав загальний наступ із усіх напрямів на фортецю, тоді вже виявилася Зопірова зрада. Бо вавилоняни піднялися на мури фортеці і оборонялися проти нападів Дарієвого війська, а Зопір відчинив навстіж так звані Кіссійську і Белову брами і пропустив персів у фортецю. А серед вавилонян ті, які побачили, що сталося, кинулися тікати в святилище Зевса-Бела, а ті, які ще цього не побачили, залишилися кожен на своєму місці, аж поки й вони зрозуміли, що сталася зрада. 159. Так удруге було здобуто Вавилон, а Дарій, підкоривши вавилонян, зруйнував усі мури фортеці і зламав усі брами (бо перед тим, коли Кір здобув Вавилон, він цього не зробив). Потім Дарій посадив на кіл найвидатніших із мешканців(1), числом до трьох тисяч, а інших залишив вільними, дозволивши їм жити в місті. А для того, щоб вавилоняни взяли собі жінок (аби не припинився їхній рід), Дарій передбачив і зробив таке (бо своїх жінок, як я вже сказав спочатку, вавилоняни задушили для заощадження харчів) – він наказав сусіднім народам зебезпечити жінками Вавилон, визначивши кожному з них певне число жінок, і так він зосередив там п'ятдесят тисяч жінок. Від цих жінок походять теперішні вавилоняни. 160. На думку Дарія, ніхто з персів не перевершив Зопіра щодо його мужності, ні з тих, які були до нього, ні з сучасних, за винятком самого Кіра, бо з Кіром жоден перс не вважав себе гідним зрівнятися. Кажуть, що часто Дарій висловлював думку, що краще було б, коли б Зопір не зазнав такого каліцтва, ніж до його держави крім цього було б приєднано ще двадцять Вавилонів. Він щедро винагородив його. Бо щороку давав йому дари такі, які перси вважають за найцінніші. І віддав йому у володіння до кінця його життя Вавилон, звільнив його від податків і ще багато інших привілеїв він дав йому. Від цього Зопіра народився Мегабіз, котрий як стратег воював у Єгипті з афінянами та їхніми союзниками(1). І цього Мегабіза сином був Зопір, який, покинувши персів, перейшов до афінян. ПРИМІТКИ
1.1. Спадкоємець Кіра Камбіс II (530-522 до н. є.) за чотири перші роки свого царювання поширив перську державу до Середземного моря (III, 34). Коло 525 р. він підготувався до давно запланованого походу на Єгипет.
1.2. За причину війни персів із єгиптянами Геродот уважав особисті мотиви: образу, яку Амасій завдав Камбісові, союз єгиптян із лідійцями (І, 77) і прагнення дальших завоювань.
1.3. Про єгипетських лікарів див. у кн. II, розд. 84 і III, 129. 2,1. Закон, що про нього йдеться в розд. 84, тоді, мабуть, ще не було запроваджено. Амасій розумів, що його дочка не може стати законною дружиною перського царя, бо його законними дружинами могли бути лише персіянки. Сумнівно, що Нітетіда могла бути дочкою Апріеса. 4.1. Розповідь про Фанеса Геродот міг почути ще, будучи в Галікарнассі. Ім'я Фанес рідкісне. Воно є на одній посудині з Навкратіди. Якщо воно тотожне з ім'ям Фаенес, то воно зафіксоване на одній монеті з Галікарнасса. 4.2. За уявленням Геродота арабські племена було об'єднано в одній монархічній державі, але в дійсності цього не було. Могло йтися лише про якогось одного племенного вождя. 5.1. Про місто Кадітіс уже було в кн. II, розд 159. 5.2. У даному разі Геродот відрізняє «палестинських сірійців» від фінікійців. Тут у нього ідеться про філістимлян. В інших місцях він уживає назву Палестина для означення всього східного узбережжя Середземного моря. 5.3. Це не тому, що Аравія – країна арабів – доходила до Середземного моря, а через те, що торговельний шлях від Аравії до Середземного моря контролювався якимсь арабським владарем. 5.4. Іенісос – місто недалеко від Єгипту біля колись важливої гавані Рінокрлура. 5.5. Про це озеро вже було в кн. II, розд. 6 5.6. Єгиптяни називали озеро Сербоніду «Видихом Тіфона», маючи на увазі його смердючі випари. В грецьких міфах Тіфон або Тіфоей був стоголовою потворою, сином Геї («Землі») і Тартара. Його перемогли олімпійські боги і сховали під землею. Вважали, що, переможений, він лежить під діючими вулканами і їхні виверження – його подихи. Ототожнений із єгипетським Сетхом (II, 144), він перенісся в Єгипет. 6.1. Геродот називає демархами місцевих правителів, підпорядкованих правителям номів – номархам. 6.2. Повідомлення Геродота підтверджується назвою Остракіна, яку наводить Йосиф Флавій, іудейський історик першого ст. н. є. Це було місто між горою Касій та Ріноколура-ми в безводній місцевості. 8.1. Число 7 у багатьох народів давнини вважалося священним. Використання крові характерне для обрядів прилучення чужинців до складу якогось племені і для присяг. 8.2. Тут цікаві повідомлення про доісламську релігію арабських племен. Невідомо, звідки Геродот міг довідатися про імена арабських богів. Діоніс (?) – Оротальт, що можна note 1 тлумачити, як «вогонь бога», і Уранія, тобто небесна Афродіта – Алілат (просто
