присутності передаю вам владу і оголошую демократію. Проте, я вважаю справедливим, щоб мені було дано таку винагороду. По-пердіе, на знак особливої пошани, щоб мені було видано з Полікратового майна шість талантів. Крім того, я прошу, щоб мені і всім моїм нащадкам було дано посаду жерця Зевса Елевтерія(1), на честь якого я сам побудував святилище і завдяки якому я дарую вам свободу». Таке він одразу пообіцяв самосцям, але один із них підвівся і сказав: «Але ти не гідний урядувати нами, ти людина низького роду, ти мерзотник, краще ти звітуйся перед нами, що ти зробив із дорученими тобі грошима!» 143. Це сказав один із знатних громадян, якого звали Телесарх. Але Меандрій подумав, що коли він відмовиться від влади, хтось інший замість нього стане тираном, і через це він зовсім не мав наміру відмовитися від влади. Він віддалився на акрополь і запросив до себе одного по одному громадян, ніби для того, щоб звітуватися про витрачені гроші, і там затримав їх і ув'язнив. Так вони залишилися ув'язненими, а Меандрія після того спіткала якась хвороба. Тоді його брат на ім'я Лікарет(1), гадаючи, що Меандрій помре, щоб йому легше було захопити владу над Самосом, убив усіх ув'язнених, бо, мовляв, вони, як це довели, не хотіли бути вільними. 144. Коли, нарешті, прибули на Самос перси, повертаючи на його батьківщину Сілосонта, ніхто там не вчинив їм ніякого опору і прибічники Меандрія, і він сам оголосили їм, що вони готові скласти угоду і покинути острів. Отан прийняв таку умову і склав із ними угоду і найзнатніші з персів поставили крісла перед акрополем і посідали на них. 145. У тирана Меандрія був брат не сповна розуму, якого звали Харілай. Він, я не знаю, за який злочин, був ув'язнений у підземній в'язниці *. І саме тоді він почув про те, що сталося. Харілай підвівся в своїх кайданах і щойно побачив персів, як вони спокійно сидять там, почав галасувати і казав, що хоче порозмовляти з Меандрієм, який почув це і наказав вивести його з в'язниці і привести до нього. І щойно його привели, він почав лаяти свого брата, називаючи його боягузом і намагаючись умовити його напасти на персів, кричачи: «Мене, архине-гіднику, свого брата, який не зробив жодного злочину такого, щоб мене ув'язнити, ти ув'язнив і закував у кайдани. А тепер, коли ти бачиш персів, які хочуть прогнати тебе і позбавити притулку, ти не наважуєшся помститися на них, хоч це так легко їх знащити? А якщо ти їх боїшся, дай мені твоїх найманців і я покажу їм, як приходити сюди. А тебе я охоче візьму і прожену з нашого острова». 146. Так сказав Харілай, а Меандрій послухав його, на мою думку, не тому, що дійшов до такого безумства, щоб подумати, ніби він може своїми силами помірятися з царем, але радше через заздрість до Сіло-сонта, що тому так легко дісталася влада над містом. Отже, він мав намір лише подратувати персів і цим послабити силу самосців, а потім віддати персам місто. І так він гадав, бо був цілком певний, що, коли самосці нападуть на персів, ті ще більше розгніваються на них. Крім того, він мав на меті, коли лише схоче, безпечно втекти з острова, бо він зробив тунель із акрополя до моря. Отже, Меандрій утік на кораблі з Са- мосу, а Харілай озброїв усіх найманців і відчинив брами акрополя і напав на персів, які зовсім не очікували такого, вважаючи, що все гаразд, якщо складено угоду. Найманці напали на персів і почали вбивати найзнатніших із них, тих, яких несли на ношах. Отаке робили вони, але інше перське військо поспішило на допомогу і найманці, відкинуті знову, замкнулися на акрополі. 147. Стратег Отан, коли, по-перше, побачив загибель багатьох, персів, а по-друге, пам'ятаючи про наказ, що йому дав Дарій, виряджаючи в похід, не вбивати нікого з самосців, не продавати нікого в рабство і передати острів без утрат Сілосонтові, але він забув про це і наказав своїм воїнам усіх вбивати без розбору, кого вони захоплять. Тоді одна частина війська обложила акрополь, а інша вбивала без розбору: чи були вони в святилищі, чи за його межами. 148. А Меандрій, утікши з Самосу, приплив до Акедеімону(1). Скоро прибув він у місто, привізши з собою різні речі, що захопив їх, і зробив із ними таке. Він виніс із дому золоті та срібні келехи і його слуги почали їх чистити, а він на той час розмовляв із Клеоменом, сином Анаксандріда, який був тоді спартанським царем, і проводжав його додому, а коли Клеомен побачив ці келехи, прийшов у захоплення. Меандрій запропонував йому взяти ті, які він побажає. Меандрій повторював це двічі й тричі, але Клеомен виявився найчеснішою людиною на світі, бо він не вважав за справедливе взяти те, що йому давав Меандрій і, зрозумівши, що той міг дати це іншим громадянам і в такий спосіб заручитися допомогою, яку хотів одержати від них, пішов до ефорів і сказав їм, що краще було б, коли б самосець пішов геть із Пелопоннесу, щоб він не спокусив ні його, ні когось іншого з спартанців і зробив би їх нікчемними. Вони зважили на його слова і оголосили про вислання з їхньої країни Меандрія. 149 Перси винищили на Самосі мешканців і повернули спустошений острів Сілосонтові(1). Коли проминув деякий час, стратег Отан внаслідок одного свого сновидіння і через хворобу статевих органів, яка його спіткала, зібрав мешканців і залюднив острів. 150. Коли перський флот відплив на Самос, вавілоняни, які добре підготувалися, підняли повстання (1). Бо за весь той час, коли царював маг, і проти нього повстали семеро, і коли виникли заворушення, вони готувалися до облоги. І я не знаю, як робилися ці підготування, щоб їх не викрили. Але коли вже явно було проголошено повстання, вавілоня- ни ось що зробили. Вони відокремили від усіх інших своїх матерів, а крім того ще по одній із своїх жінок, яку хотіли залишити в своєму домі, а всіх інших подушили. Оцю одну кожен залишив собі з метою готування їжі. 151. Дарій довідався про повстання і зібрав усі свої сили, щоб вирушити в похід на Вавилон, і почав його обкладати, але вавилоняни не звертали уваги на облогу. Зійшли вони на свої башти у фортеці і розважались там танцями, і знущалися з Дарія та його війська, і один із них навіть сказав, глузуючи: «Що ви там сидите, перси, і не ворушитеся? Коли вже почнуть жеребитися лошихи, тоді лише ви здобудете наше місто». Так сказав один із вавилонян, не маючи на думці, що мули можуть жеребитися. 152. Так минув уже цілий рік і сім місяців, і Дарій із своїм військом зажурилися, не спроможні перемогти вавилонян. Проте яку б хитрість чи витівку не вигадував Дарій, він ніяк не міг їх подолати. Випробував різні хитрощі, навіть застосував те, з допомогою чого Кір колись здобув місто, і це не допомогло йому. Але все було даремно, бо вавилоняни вдалися до надійних заходів для оборони. 153. Тим часом, на двадцятий місяць облоги Зопір, син Мегабіза, одного з сімох, які вбили мага, цей Зопір, Мегабізів син, довідався про таке чудо': одна з в'ючних лоших ожеребилася. Коли йому про це сповістили, він спершу не повірив, а побачивши жеребеня, наказав тим, що подію бачили, нікому про це не говорити. Тоді Зопірові здалося, скоро він співставив сказане тим вавилонянином, що коли мули народжуватимуть, тоді фортецю буде здобуто через чудо, яке тут сталося, що справді не без божої волі провіщував вавилонянин, і Вавилон можна здобути. 154. Коли так йому здалося, що Вавилон приречено до падіння, він прийшов до Дарія і спитав його, чи справді він бажає, щоб Вавилон було здобуто. І коли дістав підтвердження, то вирішив, що здобуття Вавило-на – це його справа, бо перси дуже високої думки про особисті подвиги людей. Так він вирішив, що лише покалічивши себе і перейшовши на бік вавилонян, він зможе досягти перемоги над ними. Отже, не довго думаючи, він жахливо покалічив себе: відрізав собі носа і вуха, розкуйовдив волосся, відшмагав себе, і в такому вигляді прийшов до Дарія. 155. Коли Дарій побачив так скаліченого одного з найзнатніших персів, дуже розхвилювався, скочив із свого трону, скрикнув і запитав, хто це наважився зробити таке неподобство. Той відповів йому: «Нема такої людини, крім тебе, яка була б спроможна довести мене до такого жалюгідного стану, в якому ти мене бачиш. Не зробив мені це, царю мій, ніхто з іноземців, але я сам це зробив, бо не можу терпіти, щоб із персів знущалися ассірійці»(1). Дарій відповів йому: «Найжорстокіший із смертних, так ти спотворив найвродливішу людину, як ти кажеш, через тих обложених ти на все життя покалічив себе. Як же зможемо ми перемогти ворогів, ти, нерозсудливий, через твоє каліцтво? Як не сказати мені, що ти загубив свій розум оцим спотворенням, яке ти зробив над собою?» Зопір так відповів йому: «Як би я повідомив тебе про те, що я маю намір зробити, ти не так зустрів би мене. Отже, тепер, коли твоє військо виявиться достойним, ми здобудемо Вавилон. Я, отакий, яким я тепер є, дезертую і піду до їхньої фортеці і скажу їм, що ти мене так покалічив. І гадаю, скоро я їх переконаю, що це правда, вони призначать мене начальником свого війська. А ти на десятий день після того, як я зайду в їхню фортецю, поставиш тисячі людей з тієї частини твого війська, якої тобі не шкода, якщо вона загине, біля брами, що зветься брамою Семіраміди. Потім знову на сьомий день після десятого постав мені інших дві тисячі при брамі, що називається брамою Ніна (2). Після цього ти пропусти ще двадцять днів і тоді приведи ще чотири тисячі і постав їх при так званій Халдейській брамі. Хай вони не мають при собі ні оці, ні попередні, ніякої оборонної зброї, крім кинджалів. Це дозволь їм мати. Після
