Історії в дев'яти книгах. КнигаV: Терпсіхора

жертви Зевсові Стратію. Отже, замкнуті там вони розумували, як їм урятуватися, що з двох можливостей їм вибрати, чи піддатися персам, чи краще з того, що можна було зробити, зовсім покинути Азію?
120. Поки вони так розумували, тим часом прибули їм на допомогу мілетяни і їхні союзники. Тоді карійці відклали свої плани, які перед тим складали, і стали готуватися продовжити розпочату війну. І коли проти них виступили перси, почався рукопашний бій і вони зазнали ще гіршої поразки, ніж перед тим. Багато з них загинуло, але найбільше постраждали мілетяни.
121. Проте перегодом карійці якось виправили цю поразку і помсти-лися за неї. Отже, вони дізналися, що перси вирушили в похід проти їхніх міст, і зробили проти них засідку на шляху до Педаса. Вночі перси наштовхнулися на неї і їх було перебито, і їхніх стратегів Давріса і Аморга, і Сісімака, а з ними було вбито і Мірса, Гігового сина. Цю засідку очолював Гераклейд, син Ібанолла з Міласів.
122. Так це перське військо було знищено. А Гімай, який разом із іншими переслідував іонійців, що здобули Сарди, попрямував до Пропо-нтіди і заволодів Кієм(1) у Місії. Коли він захопив це місто, то відразу довідався, що Давріс покинув Геллеспонт і вирушив у похід на Карію, тоді й він залишив Пропонтіду і повів військо до Геллеспонту, і підкорив усіх еолійців, які мешкають в області Іліона, підкорив і Гергітів, залишки давніх тевкрів. На той час, коли він підкорив ці народи, сам Гімай захворів і помер у Троаді.
123. Отже, там він помер, а Артафрен, правитель Сардів, і Отан, третій стратег, одержали призначення вирушити в похід на Іонію і суміжну з нею Боліду. Отже, вони заволоділи в Іонії Клазоменами, а в Еоліді Кімою.
124. Коли завойовувалися ці міста, мілетянин Арістагор(1), оскільки, як це виявилося, він не був людиною твердої волі, підбуривши всю Іонію і вчинивши стільки заміщень, думав лише про те, як би йому дременути, бачачи, що відбувається, і, крім того, розуміючи, що йому неможливо замиритися з царем Дарієм. Він запросив своїх прибічників на нараду і сказав їм, що коли, можливо, їх виженуть із Мілета, то найкраще для них буде мати на цей випадок якийсь притулок і тікати з цієї країни, і він міг би їх вивести до Сардо, щоб вони там заснували колонію, або до Гедонійського Міркіна, що як дар від Дарія одержав Гістіай і почав його укріплювати. Такі запитання поставив перед ними Арістагор.
125. Проте думка Гекатая, сина Гегесандра, історика, була така, що не слід переселятися ні в те, ні в інше місце, але коли їх виженуть із Мілета, треба побудувати фортецю на острові Леросі і залишатися там спокійно, а перегодом, використовуючи цей острів як базу, можна буде повернутися до Мілета.
126. Таку пораду дав Гекатай, але особистою думкою Арістагора було взяти з собою мілетян і перевезти їх у Міркін. Отже, він передав управління Мілетом Піфагорові, одному з видатних громадян, а сам, узявши бажаючих, відплив до Фракії і зайняв те місце, куди мав намір прибути. Проте під час одного з походів, що він його здійснив звідти, він був убитий фракійцями, а його військо розбито, коли він обложив одне місто(1), а фракійці нібито погодилися піти на переговори і покинути місто.

ПРИМІТКИ

Книга V. Терпсіхора

1.1. Розділи 145-205 четвертої книги були відступом від основної історії, який було присвячено історії Кірени. Від цього розділу продовжується історія перських завоювань у Європі, у викладі котрої автор зупинився в розділі 144 попередньої книги.

1.2. Тут в широкому розумінні: від Фракійського Боспору до мису Сігея на малоазіатському березі.

1.3. Фракійські племена пайони (пеони) мешкали в гористих краях на просторі від гір Іллірії до Родопи і в долинах рік Аксія та Стрімону. Під тиском інших фракійців та македонців за часів Геродота їхню територію було обмежено долиною верхньої течії цих річок, хоч деякі з них залишилися в долині нижньої течії Стрімону (розд. 13-15).

1.4. «Паян» тут розуміється, як спів переможців, яким вони виражали подяку богам. Пайони, почувши цей спів, зрозуміли його як звернення до них із заохочення до боротьби.

1.5. Місто Перінт (Перінф) було колонією самосців, заснованою близько 600 р. до н. є. його було зруйновано, очевидно, невдовзі перед перською навалою.

2,1. Дарій завоював усі племена, які мешкали вздовж берегів Понту Евксіну на сході і до ріки Істру (Дунаю) на заході.

3.1. Індійці на сході та фракійці на заході – це найвіддаленіші від греків народи, які їм були відомі.

3.2. Фракійські племена, що мешкали далі на північ від крестонаїв (крестонеїв), займали територію між Стрімоном і Аксієм (Струмом і Вардаром). note 1

4,1. Тут ідеться про вірування в загробне життя, у фракійських племен пов'язане з культом Діоніса.

7,1. Тобто богів плодючості, народження та війни: греків – Діоніса, Артеміду, Ареса.

8,1. Схожі на ці звичаї були в скіфів (IV, 73) і в греків архаїчної епохи.

9,1. Згідно з Аполлонієм Родоським сігінни жили десь біля острова Певки в гирлах Істру, проте Страбон називає їх серед народів Кавказу.

10,1. Можливо, що «бджолами» тут називається якесь іллірійське плем'я, назва котрого була схожа на грецьке «меліссай» (бджоли).

11,1. Країна Едонів між озером Керкінітідою та горою Пангеєм (Пангайон), де за давнини добували золото. Пізніше афіняни заснували там місто Амфіполь.

12,1. Переселення пайонів було запроваджено персами, які вважали небезпечним для себе перебування пайонів у їхній країні.

13,1. Тевкри переселилися в Європу ще до Троянської війни, як повідомлюється в кн. VII, розд. 20.

17,1. Геродот описує шлях з долини р. Стрімону (Струми) через озеро Дойран у долину р. Аксія (Вардару).

21.1. Від цього шлюбу Бубар мав сина Амінта (VIII, 136). Александр, видавши заміж свою сестру за перського вельможу, хотів мати вплив при перському дворі. Саме цей шлюб, який накинув тінь на його прихильність до греків, спричинився до виникнення цієї розповіді про вбивство перських послів.

21.2. Неймовірною є тут можливість приховати вбивство таких знатних послів, а також і підкуп воєначальника якимсь на той час незначним правителем Македонії.

22.1. Розпорядниками на олімпійських змаганнях (агонах) були так звані еллінодіки, що обиралися з елейців.

22.2. Аргосець, тобто нащадок Темена, який під час повернення Гераклідів здобув Аргос.

22.3. Під час змагань у бігу бігуни виступали не по двоє, а по четверо.
23,1. Гістіай і Арістагор сподівалися, що з бігом часу вони зможуть використовувати для себе багаті прибутки цієї області.
24,1. Це вважалося за велику честь у перських царів.
25.1. Форма цього імені варіюється в різних рукописах: Артафрен або Артаферн. За Геродотом країни на заході від ріки Галія (Галюс, сучасна назва Кизил-Ірмак) поділялися на три сатрапії: Іонію, Лідію та Фрігію, але він називає лише столиці Лідії – Сарди і Фрігії – Даскілей. Можливо, що сатрапія Іонії, хоч