Історії в дев'яти книгах. КнигаV: Терпсіхора

порівняно і самостійна, економічно залежала від Сардів.
25.2. На той час стратег і сатрап були різними посадами. Так, Отан мав суто військову посаду, а Артафрен був сатрапом Сардів і обіймав вищу посаду, зокрема в галузі державного господарства.
25.3. Здирання шкіри з засуджених було запозичено персами в ассірійців і почало широко застосовуватися в давній Персії.
26.1. Мешканці Візантії супроводжували Дарія в його поході проти скіфів, але після повернення персів, як і халкедоняни, підняли повстання.
26.2. Антандр і Лампоней були колоніями лесбосців, розташованими на півночі від Адраміттійської затоки.
27,1. Дослідники вважають, що тут у тексті прогалина.
28.1. Геродот не знав, скільки часу тривав цей мир, і через це залишається під сумнівом тривалість царювання Дарія і точна дата його скіфського походу.
28.2. Перше повстання було за царювання Кіра (І, 161).
28.3. Згідно з Геродотом розквіт Мілета припадав на той час, що і розквіт Наксосу, тобто приблизно на 510 р. до н. є. З інших джерел випливає, що це було колись між 748– 730 рр. до н. є., тобто в епоху колонізації. Ще інші наводять дати 604-586 рр. до н. є., тобто в період правління в Мілеті тирана Трасібула (І, 20).
30.1. «Товстопузі», тобто багатії, які були олігархами. Так само називалися і «гіппобо-ти» халкіди і олігархи на Егіні.
30.2. Число наксоських гоплітів, очевидно, перебільшено, бо Наксос порівняно невеликий і не густо залюднений острів. Можливо, що в це число включено ще й число воїнів усіх Кікладських островів, залежних від Наксосу.
31,1. Тут ідеться про політичну залежність цих островів від Наксосу. Його гегемонію встановив тиран Лігдамій (І, 64), хоч за іншими джерелами його панування на морі (талас-сократія) ствердилася після падіння цього тирана. note 2
31,2. Кіпр уже було завойовано персами (III, 19, 91). Арістагор для досягнення своєї мети вдається до перебільшень.
32.1. Мегабат був сатрапом Фрігії, коли Павсаній після здобуття Візантія склав зрадницькі плани проти Греції. За Фукідідом та персіянка не була дочкою Мегабата, але дочкою самого царя.
32.2. Тобто 374 р. до н. є. після здобуття Візантія.
33.1. Ця гавань, імовірно, була розташована на північно-східному березі Хіосу.
33.2. Отвір у долішньому ряді весел судна – таламія.
33.3. Розповідь про зраду Мегабата здається неймовірною, бо навіть після цієї гаданої зради Мегабат продовжував служити Цареві.
35,1. На головних шляхах були військові пости для їхньої охорони.
36.1. Дорогоцінні приношення Креза в святилище Бранхідів були, як їх описав Геро-дот (І, 92), такі, як його приношення в дельфійське святилище.
36.2. Тут не йдеться про всю першу книгу, бо поділ «Історій» на книги не був справою самого Геродота. Тут, очевидно, посилання на «Лідійський логос» (І, 92).
37.1. Це карійське ім'я. Міласи були столицею правителів Карії до тих пір, коли карійці захопили Галікарнасс і перенесли туди свою столицю.
37.2. Термери – маленьке місто навпроти острова Косу.
39.1. Ця розповідь пов'язується з відступом про історію Спарти (І, 65), хоч про Кле-омена йшлося і в кн. III, розд. 148.
39.2. Спартанські ефори крім інших мали ще своїм обов'язком дбати про те, щоб не припинявся царський рід, тобто, щоб обидва царі мали своїх нащадків чоловічого роду. Ефори і герусія були вищою судовою інстанцією, яка могла судити і самих царів.
42.1. У давній Греції було прийнято, щоб держави, в яких ішлося про заснування колоній або оголошення війни, зверталися по оракули до пророчих святилищ, щоб мати, сказати б, санкцію божества.
42.2. Як, напр., священний вогонь, що його колоністи забирали з собою з метрополії і підтримували незгасним.
42.3. Терайці, мешканці острова Тери (Фери) були спартанськими колоністами (IV, 147). Крім того, вони знали той край, бо заснували там місто Кірену (IV, 150).
43.1. Місто Елеон було в Беотії поблизу Танагри. Воно було вітчизною міфічного ворожбита Бакіда.
43.2. Антіхарій був, очевидно, хоронителем оракулів і мав колекцію таємничих оракулів, які вели свій початок від Едіпового батька Лаія.
44,1. Місто Сібаріс у Італії було зруйновано 510 р. до н. є. Теліс називається і царем (басілевс) і тираном. Захопивши владу, він вигнав з міста 500 найкращих громадян. Вони знайшли притулок у Кротоні, і через те, що кротонці відмовилися їх видати, Теліс оголосив їм війну і виступив нроти них, як пише Страбон, з військом у 300 тис. чоловік.
45.1. Зв'язок Доріея з цим походом – це, можливо, спроба жерців пророчого святилища виправдати пророцтво, яке не здійснилося. Про невдалі оракули дельфійського святилища сказано в кн. І, розд. 165 і 167.
45.2. Сібаріс було розташовано поміж двох річок, і кротонці після своєї перемоги підвели одну з річок так, щоб вона знесла все, що залишилося від міста. Після цього старе річище пересохло.
46.1. Ідеться про карфагенських чи фінікійських колоністів на Сіцілії.
46.2. За переказом, Міноя була заснована Міносом (VII, 170). Мінос і Міноя пов'язуються також із Мегарами, де так само була Міноя.
47,1. Простих людей також іноді вважали за героїв (напівбогів), як і ойкістів, напр. Ті-месія в Абдерах (І, 168). Іноді як героїв шанували навіть ворогів за вказівками пророчих святилищ, як зробили аматунтяни з Онесілом (V, 114). Цікавим є приклад із Філіппом, бо мешканці Егести були не греками, а еллінізованими фінікійцями
48,1. Клеомен став царем із самого початку царювання Дарія (III, 148), а помер після битви при Марафоні (VI, 85). Що ж до Доріея, то він помер невдовзі після зруйнування Сібаріса (510 р. до н. є.). Горго стала жінкою царя Леоніда (VII, 239).
49.1. Розповідь про відвідання Арістагором Спарти, очевидно, базується на якомусь надійному джерелі, що ним могла бути сама Горго.
49.2. Найдавніша географічна карта була складена Анаксімандром із Мілета. її доповнив і виправив Гекатей, якщо книга «Опис землі» належала йому. Геродот несправедливо висміює Гекатея. На карті Гекатея був накреслений план перського шляху з усіма станціями з Сусів до Сардів. note 3
49,3. Суси були головною столицею Ахеменідів. Там були їхній палац та скарбниця. Згідно з Ксенофонтом перські царі перебували по черзі в Сусах, в Екбатанах та у Вавілоні.
50,1. Три місяці – це той час, за який військо могло пройти цей шлях. Кур'єри перського царя могли перенести листи з Сардів до Сусів за сім днів.
52.1. Опис «царського шляху», можливо, базується на творі якогось іонійського географа. Вказівки на відстані почерпнуто з перських джерел. Такі шляхи зв'язували перську столицю з іншими сатрапіями держави. їхня мета була переважно стратегічною, а не торговельною, і через це вони охоронялися на певних відстанях перськими військами. Ці шляхи уже існували до заснування перської держави.
52.2. Відстань наведено правильно. Шлях, щоб обійти солончакову пустелю, ухилявся на захід і через Гордій і Анкіру доходив до р. Галія.
52.3. Тут ідеться про міст через р. Галій, згаданий в кн. І, розд. 75. Відстань між Галієм та Євфратом 3 585 стадій перебільшено.
52.4. Чотири ріки: Тігр (Великий та Малий), Заб і Гінд (сучасна Діала). 53,1. Палац Мемнона згадується в кн. II, розд. 106.
54,1. Еллінське море, тобто Егейське море.
55.1. Про Пейсістрата в кн. І, рр. 59-64.