протекційним заходом для забезпечення розвитку місцевого виробництва. Наслідки розкопок в аргоському святилищі Гери (Герайоні) підтверджують повідомлення Геродота, бо аттичні посудини 550-480 років до н. є. не було там виявлено.89.1. Тут Геродот помиляється в хронології. Названий оракул було дано до підкорення Егіни 458-457 рр. до н. є., можливо в 488-487 рр., а за Геродотом його було дано ще до 490 р. до н. є. До битви при Марафоні і створення сильного флоту навряд чи афіняни могли думати про підкорення Егіни.89.2. Аяк (Еак) був героєм заступником Егіни (р. 80). Святилища Аяка на афінській агорі було зруйновано під час перської навали 480 р. до н. є. Можливо, воно було відбудовано пізніше Кімоном.90.1. Справжньою перешкодою напевне була відсутність достатнього флоту або ускладнення дипломатичних стосунків із Персією. Це сталося приблизно 500 р. до н. є.90.2. Такі оракули поширювалися і пізніше (VIII, 141).90.3. Пейсістратіди дбали про розвиток культури, встановили релігійні свята (Діонісії, Панафінеї). Відомий тлумач оракулів того часу Ономакріт був їхнім радником.90.4. Очевидно, ідеться про Ерехтейон.91.1. Спарта підтримувала олігархію, яка відповідала її законам і була корисною для неї. Тут Геродот іде за афінським переказом.91.2. Це двозначне пророцтво стосувалося до Корінфа (розд. 93) і до самої Спарти (розд. 90). Воно було пророкуванням після події.91.3. Помилкою беотійців і халкідян було те, що вони дали можливість афінянам досягти такої небезпечної для цих союзників могутності.92.1. Корінф знову (розд. 75) виступає проти планів спартанців, бо йому треба було, щоб у противагу до Егіни існувала незалежна афінська держава. Корінфська торгівля і його самостійність наражалися б на небезпеку, коли б Афіни підкорилися Спарті. Сосікл міг бути історичною особою, але його промову, звичайно, було вигадано Геродотом. Те, що тут розповідається про дитинство Кіпсела, не стосується основної теми про шкоду тиранії.92.2. Сосікл у своїй промові каже про «рівновластя» (ісократію), щоб не вживати ненависного для спартанців слова «народовластя», тобто демократію.92.3. Тобто, щоб у спартанців не було «єдиновластя» (монархії) вони встановили правління двох царів і до занепаду вони дбали про те, щоб ніхто з обох царів не мав більшої влади, ніж інший. Звідси їхнє ставлення до Клеомеда, до Павсанія, а згодом і до Лісандра.92.4. В розповіді про Кіпселідів ідеться про врятування Кіпсела, про пораду Трасібула і про привид Мелісси.92.5. Після правління дорійських царів у Корінфі встановилася олігархія. Бакхіадів було так названо від імені п'ятого царя Бакхія і їх було 200, а мабуть і більше родин.92.6. В аристократів заборонялися шлюби з особами, не належними до правлячої партії.92.7. Деми були і в Еліді (Елеї) і на Родосі.92.8. Кайней був невразливими лапітом (лапіфом), якого вбили кентаври на весіллі Пейрітоя. Історичні лапіти були догрецьким племенем у Фессалії. Еетіон (або Аетіон) належав до тих еолійців, які мешкали в Корінфі до дорійської навали.92.9. Петра (в загальному значенні «камінь») – назва дему, з якого походив Еетіон.92.10. Орел, по-грецькому «аетос». Від цього утворено власне ім'я Еетіон, у дорійській формі – Аетіон.92.11. Лев був символом царської влади.92.12. Корінф називали містом Пейрени, але де було це джерело, не встановлено. За Страбоном Пейрена була на Акрокорінфі, тобто корінфському акрополі. За Павсанієм це джерело було в старому Корінфі на схилі Акрокорінфа, на шляху від Лехайона до агори, на південному заході від святилища Аполлона.92.13. Павсаній бачив у святилищі Гери (Герайоні) в Олімпії скриню (гр. ларнакс), яку докладно описав, гадаючи, що це та сама скриня (словом «кюпселе» корінфяни називали скрині), де був схований Кіпсел. Легенда про врятування Кіпсела в скрині (кюпселе), очевидно, пов'язана з загальною основою його власного імені. Можливо, що скриня, яку бачив Павсаній, була одним із приношень корінфських тиранів.92.14. Визначення оракулу як «сумнівний», очевидно, розуміли, як «двозначний», бо оракул пророкував щасливе життя Кіпселові та його синам, а не його внукам. note 892.15. Діти Періандра померли ще за його життя. Після нього правив Псамметіх (єгипетське ім'я?), його небіж, і залишався при владі три роки.92.16. Згідно з Арістотелем династія Кіпселідів правила в Корінфі 73 з половиною років: Кіпсел – ЗО р., Періандр – 40 з половиною і Псамметіх – Зр. Кіпсел став тираном 657 р. до н. є.92.17. Про тирана Трасібула сказано в кн. І, розд. 20-23. Оскільки Періандра залічували до сімох давніх мудреців і він добре знав, що означає тиранія, Арістотель змінив ролі Періандра і Трасібула. Як показує історія, протилежним способом правління до тиранії була власне не демократія (в її сучасному розумінні), а олігархія.92.18. Справжнім її іменням було Лісікла, а Мелісса (Бджола), можливо, було титулом жриці якогось божества. Ріка Ахеронт протікає в глибокій провалині, і через це гадали, що десь там є вхід до країни мертвих. Біля гаданих входів до цієї країни існували пророчі святилища, так звані некромантея. Вони були ще у Фігалії і на південному заході Аркадії на кордоні з Мессенією, в Понтійській Гераклеї і на мисі Тенар (Тайнарон).92.19. Це було святилище Гери Бунаї на схилі Акрокорінфа, на західній околиці Корінфа.93,1. Ворожнеча Афін і Корінфа почалася відтоді, коли Фемістокл створив сильний флот і дійшла до Пелопоннеської війни. Можливо, що це пророцтво було складено вже після самої події. Проте корінфяни більше побоювалися егінців, ніж афінян.94.1. Про це в розд. 17. Стосунки Амінта з Пейсістратідами залежали від його територіальних придбань на берегах Стрімону і Термайської затоки.94.2. Антемунт у Мігдонії.94.3. Про союз фессалійців із Пейсістратідами сказано в р. 63.94.4. Оскільки Тімонасса, його мати, була аргоскою, їй було заборонено вступати в законний шлюб із Пейсістратом.94.5. Місто Ахіллейон у гирла Скамандру, де була могила Ахіллеса.94.6. Цей аргумент узято з давньогрецького епосу.95,1. Геродотова хронологія подій VI ст. до н. є. плутана та суперечлива. Посередництво Періандра не могло відбуватися після 585 р. до н. є., бо тоді він помер. Гегесістрат народився після того, коли Пєйсістрат став тираном (560-555 рр. до н. є.). Отже, треба припустити, що перед тим ще була інша війна близько 600 р., в якій поет Алкей загубив свій щит. Ця війна завершилася за посередництвом Періандра перед 590 р. до н. є., коли афіняни володіли Сігеєм. Спроба афінян закріпитися на берегах Геллеспонту пояснюється значенням цієї протоки для експорту хліба з Понту Евксіну і їхнім бажанням не допускати мегарців до тих країв.97.1. Ідеться про 499 р. до н. є. Переговори з Артафреном, очевидно, відбулися ще до 500 р. до н. є.97.2. Якщо промова Арістагора має історичну основу, то в ній є найдавніша згадка про те, що Афіни були метрополією малоазіатських іонійських міст. Таку претензію афіняни обґрунтовували давньою традицією і генеалогіями і, звичайно, використовували цю претензію з політичною метою.97.3. Думка про те, що легше вмовити багатьох людей, ніж одну людину, ймовірно, виникла в Спарті. Щодо справ політики Геродот виявляє просто дитячу наївність. Так, він гадав, що повстання іонійців проти перського панування було справою кількох авантурни-ків. Втручання афінян призвело до неминучого конфлікту з Персією, але вони помилился в тому, що, спершу прийшовши на допомогу повстанцям, потім покинули їх напризволяще.97.4. Стільки було афінських громадян за часів Геродота. Є припущення, що їхня кількість доходила навіть до 55 тис. в 431 р., коли почалася Пелопоннеська війна, а близько 500 р. їх було не менше 50 тис. Зрозуміло, що на всенародних зборах не бували присутніми всі громадяни, а кворум складався з 5-6 тис.98,1. Здається неможливим їхній десант у Доріску, бо Доріск перебував тоді під владою персів.
