честь Меланіппа. 68. Так він зробив із Адрастом. А філам дорійців, щоб сікіонські не називалися однаково з аргоськими, він дав інші назви, і цим він зробив сікіонців смішними(1), бо змінивши їм назви, дав такі, що походили від слів «свиня» і «осел», додавши до цих слів закінчення і це за винятком його власної філи. їй він дав назву, що відповідала його посаді. Інакше кажучи, належні до його філи почали називатися архелаями, а належні до інших філ називалися гіати, онеати і хойреати. Такі назви були в сікіонців, коли при владі був Клейстен і після його смерті ще впродовж шістдесяти років. Проте згодом вони порадилися і змінили назви на гіллеїв, памфілів і дімантів і додали ще четверту філу від імені Адрастового сина Айгіалея і члени цієї філи називаються айгіалеї. 69. Отже, це зробив сікіонський Клейстен. А афінський Клейстен, про якого я згадав, онук із боку матері цього сікіонського, від якого він одержав своє ім'я, і він, я гадаю, зневажив іонійців(1) і для того, щоб афіняни не мали однакових філ із іонійцями, він пішов за прикладом однойменного Клейстена, бо справді, відтоді, як він залучив до себе афінський народ, що перед тим був позбавлений усіх прав, він змінив назви філ і з небагатьох зробив більше, ніж було. Він призначив десять філархів замість чотирьох і ~озподілив деми по десяти на кожну філу (2). І коли він так залучив до сеОе народ, то він став сильнішим від супротилежного угруповання. 70. Зазнавши поразки, Ісагор вигадав для себе таке. Він покликав на допомогу Клеомена(1) з Лакедемону, який став його приятелем відтоді, коли облягав Пейсістратідів. Про Клеомена ходили чутки, що він учащав до Ісагорової жінки. Спочатку Клеомен посилав вісника до Афін із вимогою вигнати Клейстена і разом із ним багатьох інших афінян, опоганених, як він їх називав. Послав він вісника і сказав, як його навчив Ісагор, бо Алкмеоніди і їхні спільники обвинувачувалися у вбивстві, але Клейстен та його друзі не були причетні до цього. 71. Ось як ці опоганені афіняни одержали таку назву: був такий афінянин Кілон(1), олімпіонік. Він забажав стати тираном. Для цього притягнув на свій бік ватагу перевесників і спробував захопити Акрополь, але не спромігшися протриматися там, він сів як благальник біля статуї Афіни (2). Його та його прибічників умовили піти звідти притани навкрарів(3), що владарювали тоді в Афінах, пообіцявши зберегти їм життя. Проте їх було вбито, а в їхньому убивстві було обвинувачено Алкмеонідів. Це сталося ще до владарювання Пейсістратідів (4). 72. Оскільки Клеомен через свого вісника зажадав вигнати Клейстена і опоганених, Клейстен добровільно віддалився(1) з міста і тоді в Афінах з'явився Клеомен не з великою кількістю воїнів, вигнав опоганених – сімсот афінських родин (2), яких йому вказав Ісагор. Зробивши це, він спробував розігнати Раду (3) і передати владу трьомстам особам із Ісагорових прибічників. Але оскільки Рада не схотіла послухатися і вчинила опір, Клеомен та Ісагор і їхні заколотники захопили Акрополь. Коли інші афіняни порозумілися між собою і протягом двох днів облягали Акрополь, на третій день ті, що там були з Лакедемону, почали переговори і віддалилися з країни (4). Так здійснилося пророкування щодо Клеомена. Отже, ледве він зійшов на Акрополь, маючи намір захопити його, він захотів увійти до адитона (5) богині, нібито помолитися. Але жриця (6), перш ніж він переступив поріг дверей, підвелася з свого крісла і сказала йому: «Чужинцю лакедемонцю, іди геть і не входи до святилища, бо не дозволено входити сюди дорійцям» (7). А він відповів: «Добродійко! Я не дорієць, а ахеєць» (8). Але він зовсім не звернув уваги не застереження, зробив спробу ввійти і тоді вдруге був прогнаний разом із лакедемонцями. Що ж до інших, то афіняни їх ув'язнили, щоб їх стратити, і серед них Тімесітея з Дельфів, про мужність і відвагу якого я міг би розповісти. 73. Так вони повмирали у в'язницях. Тоді афіняни знову покликали Клейстена і триста родин, яких вигнав Клеомен, а потім послали посольство до Сардів, бажаючи скласти союз із персами, бо були певні того, що лакедемонці і Клеомен готові були воювати з ними. Коли посланці прибули до Сардів і переказали доручення, що їм було дано, Артафрен, сатрап Сардів, запитав їх, хто вони такі і в якій країні мешкають, щоб хотіли стати союзниками персів(1). Коли посланці відповіли йому на це, він одверто сказав їм: «Якщо афіняни дадуть цареві Дарію землю і воду, тоді він погодиться скласти з ними союз, а якщо вони не дадуть, тоді нехай забираються геть». І вісники, оскільки бажали скласти союз, узяли на себе особисту відповідальність (2) і сказали, що афіняни Дадуть. Але коли вони повернулися до своєї країни, то зазнали загального засудження. 74. Тоді Клеомен, гадаючи, що афіняни і на словах і на ділі принизили його, почав набирати військо з усього Пелопоннесу, не з'ясовуючи, для чого він це робить(1), під приводом, що він хоче помститися на афінянах, і вирішив поставити над ними тираном Ісагора, бо той пішов разом із ним із Акрополя. Отже, Клеомен удерся з великим військом до Елевсі-на (2), а беотійці, порозумівшися з ним, зайняли Ойною (3) і Гісіаду, прикордонні деми Аттіки, а з іншого боку халкідяни почали наскоки і спустошили поля Аттіки. З свого боку, афіняни, хоч їх тіснили вороги з двох сторін, вирішили згодом порахуватися з беотійцями та халкідянами і отаборилися навпроти пелопоннесців, що були в Елевсіні. 75. Коли вже обидва війська готові були почати бій, перші корінфя-ни розміркували і вирішили, що розпочата ними справа не є справедливою, і через це змінили свій намір і відступили(1).Аз ними відступив і Демарат, син Арістона, який також був спартанським царем і який разом із Клеоменом привів військо з Лакедемону і перед тим був у згоді з Клеоменом. Після такої незгоди в Спарті, коли відбувався похід, не дозволялося, щоб у ньому брали участь обидва царі, бо перед тим вони разом ішли в похід, а коли йшов лише один, то згідно з законом (2) другий із двох Тіндарідів (3) залишався в Спарті, бо слід сказати, що перед тим випадком обидва вони вирушали в похід. 76. Отже, коли в Елевсіні союзники побачили, по-перше, що лакеде-монські царі незгодні між собою, і, по-друге, що корінфяни відступили, то і вони покинули бойовище і повернулися. Слід сказати, що тоді дорійці в четвертий раз увійшли в Аттіку, двічі як вороги і двічі на користь афінянам, уперше, коли вони заснували колонію в Мегарах(1) (це вторгнення можна по справедливості пов'язати з ім'ям Кодра, який царював тоді в Афінах), удруге (2) і втретє, коли вони прийшли з Спарти з наміром вигнати Пейсістратідів, а в четвертий раз, коли Клеомен на чолі пелопоннесців удерся до Елевсіна. Отже, тоді дорійці в четвертий раз удерлися до Афін. 77. Коли безславно завершився той похід, афіняни захотіли помсти-тися і насамперед вирушили в похід проти халкідян. Тоді беотійці(1) поспішили допомогти халкідянам в Евріпі. Проте коли афіняни побачили союзників халкідян, вони вирішили, що краще напасти на беотійців, а не на халкідян. І тоді афіняни вступили в бій із беотійцями і розбили їх наголову, убивши багатьох із них і взявши в полон сімсот чоловік. Того ж самого дня афіняни переправилися на Евбею, вступили в бій із халкі-дянами і також перемогли їх і залишили там чотири тисячі клерухів (2) на полях конярів(3). Конярями називалися великі землевласники халкідян. А всіх халкідян, що взяли живцем разом із полоненими беотійцями, закутих у кайдани вони кинули у в'язниці, а згодом відпустили, наклавши на кожного штраф у дві міни. А кайдани, якими їх було закуто, вони повісили високо на Акрополі і ці кайдани зберігалися там ще й за мого часу, підвішані на стінах, що їх опалив вогонь, занесений мідійцями, навпроти західної стіни святилища(4). А десятину здобичі вони присвятили богині. Потім вони зробили бронзову четвірку коней (5). її поставлено на Акрополі як перше приношення ліворуч від уходу в пе-реддвір'ї Акрополя(6). На ній такий напис: «Люд Беотії й Халкіди в запеклих боях перемігши, Славних афінян сини покаравши своїх ворогів, Їм ланцюгами з залізу, зухвалу приборкавши пиху, Твір з десятини добичі Палладі поставили в храм». Отже, Афіни досягли найвищої вершини свого розвитку. Стає очевидним і не з єдиного якогось прикладу, але взагалі, що свобода – це дуже важлива річ(1), бо афіняни, поки мали над собою тиранів, не були кращими у військовій справі від інших своїх сусідів, а коли звільнилися від тиранів, стали першими і найкращими в цій справі, інакше кажучи, поки були приневолені(2), то удавали з себе боязких, уважаючи, що вони раби свого владаря, але коли придбали свободу, кожний із них старався зробити для себе все, що міг. 79. Таке було становище Афін, а фіванці, прагнучи помститися на афінянах, послали вісника порадитися з богом. Піфія відповіла їм, вони самі не в змозі здійснити помсту, але їм треба обговорити справу на гомінливій агорі і попросити допомоги від найближчих до них. Отже, повернулися посланці і фіванці влаштували збори і оголосили оракул. Коли там почули з вуст посланців, що їм треба прохати допомоги від найближчих, то вони сказали: «Ну! Найближчі до нас танаграйці і коронайці, і теспійці!(1) Вони завжди охоче воюють разом із нами і нам допоможуть до кінця війни. Чи треба нам просити від них допомоги? Розміркуймо
