Пообіцяйте їм, що, по-перше, їм не буде ніяких неприємностей через їхнє повстання, яке вони підняли, по- друге, що ніхто не підпалюватиме ні їхніх святилищ, ні їхніх будинків, і що їхнє становище не буде гіршим, ніж було до того. Проте, якщо вони не зроблять так, але вступлять у бій, тоді пригрозіть їм і скажіть, що з ними буде, коли їх буде переможено в битві, тоді вони стануть рабами, а їхніх синів ми зробимо євнухами, а їхніх дочок зашлемо до Бактріани(1), а їхню країну віддамо комусь іншому».
10. Отже, так вони їм казали, а іонійські тирани послали кожен своїх людей по всіх містах оголосити про це. Проте іонійці, до яких досягли ці оголошення, нерозсудно поводячись, не захотіли бути зрадниками(1) і в кожному місті гадали, що це лише їм (2) перси роблять такі обіцянки. Все це сталося, щойно перси прибули до Мілета.
11. Після того іонійці зібралися на Ладі і там відбулися збори, на яких, звичайно, й інші проводирі виступали з промовами і серед них фокейський стратег Діонісій(1) виступив із промовою і сказав їм так: «Справді, іонійці, для нас із вами справа тримається на лезі бритви, чи ми будемо вільними, чи рабами і при тому збіглими рабами. Отже, тепер вам доведеться постраждати, якщо ви можете терпіти, але згодом ви зможете перемогти ворогів і жити вільними. Якщо ви виявите безсилість і у вас не буде дисципліни, то я зовсім не сподіваюся, що ви дорого не заплатите Цареві за ваше повстання. Послухайте лишень мене і покладіться на мене, і я даю вам слово, якщо боги будуть безсторонні і коли вороги насміляться напасти на нас, то будуть розбиті.
12. Коли про це почули іонійці, вони пристали на пропозицію Діонісія. А він щодня виводив кораблі у відкрите море один за одним і змушував управлятися веслярів, проводячи кораблі одні між іншими, тренував залоги(1), а решту дня тримав кораблі на якорі і так він цілий день готував іонійців до бою. Так протягом семи днів вони виконували всі його накази, але на восьмий іонійці, не звиклі до таких праць і виснажені від напруження і спеки, почали буркотати: «За які гріхи ми терпимо таке? Що ми з глузду з'їхали? Він запаморочив нам голову і ми підкорилися цьому фокейському хвалькові, який привів із собою лише три кораблі, і терпимо його. А він прибрав нас до рук і довів до розпачу, і тепер ми пропадаємо. Ось уже багато хто з нас захворів і багато ще може захворіти. Ніж терпіти такі муки, ми гадаємо, краще знести все, що може статися, навіть якщо ми зазнаємо неволі, хоч що б там було, все буде краще, ніж теперішня наша неволя. Нумо! Не будемо слухатися його!». Так вони сказали і відтоді ніхто з них не хотів слухатися і немовби вони були сухопутним військом, вони поставили на острові намети і, сидячи в їхній тіні, не піднімалися на кораблі і перестали вправлятися.
13. Коли стратеги самосців довідалися про те, що зробили іонійці , тоді вже вони прийняли пропозиції Еака, сина Сілосонта, ті, що їм посилав Еак, якого призначили перси, а він просив їх покинути іонійців, їхніх союзників. Отже, самосці, по-перше, бачачи, що іонійці зовсім недисципліновані, прийняли пропозиції, а, по-друге, вони ясно бачили, що не можуть подолати військову силу Царя, бо добре знали, що навіть тоді, якби вони перемогли його флот, що був там, то замість нього прибуде інший у п'ятеро більший (2). Отже, знайшовши якийсь привід і побачивши, що іонійці не мають наміру виконувати свій обов'язок, вони визнали за краще зберегти свої святилища і будинки приватних осіб. Цей Еак, що його пропозиції вони прийняли, був сином Сілосонта, сина Еака і був тираном Самосу, і його позбавив влади мілетянин Аріста-гор, як і інших іонійських тиранів.
14. Отже, тоді коли проти мілетян прибули на своїх кораблях фінікійці, іонійці виступили проти них у бойовому порядку. Коли зблизилися кораблі обох сторін і почалася битва, я не можу точно сказати(1), хто з іонійців виявився боягузливим, а хто хоробрим у цій морській битві, бо вони обвинувачують один одного. Про самосців кажуть, що як вони домовилися з Еаком, то підняли вітрила, покинули свої позиції і відпливли на Самос, усі, крім одинадцяти кораблів (2). їхні тріерархи послухалися наказів своїх стратегів і не покинули битви. І за це самоський уряд ушанував їх, написавши їхні імена та імена їхніх батьків на стелі, яка і тепер стоїть там на агорі. Проте, щойно лесбосці побачили, як тікають ті, що були поблизу, вони зробили, як і самосці, і як більшість іонійців.
15. Серед тих, що залишилися в битві, найбільш постраждали хіосці, які вчинили великі подвиги і не хотіли стати боягузами. Вони, як я вже сказав перед цим, привели сто кораблів і на кожному з них поставили як залогу сорок(1) видатних громадян. Вони, незважаючи на те, що бачили, як більшість їхніх союзників виявилися зрадниками, визнали за недо-стойне бути такими, як ті боягузи, але залишившися разом із небагатьма союзниками, маневрували серед ворожих кораблів і продовжували бій, доки, знищивши багато ворожих кораблів, загубили і більшість своїх. Тоді хіосці з рештою кораблів повернулися до своєї країни.
16. Проте всі ті кораблі хіосців, які було пошкоджено в битві і вони не могли вже пливти, переслідувані, прибули на берег Мікали(1). Там залоги кораблів викинули кораблі на суходіл і, покинувши їх, вирушили до своєї країни сухопутним шляхом. Але коли, повертаючись, хіосці опинилися в країні ефесців (а була ніч, коли вони туди прибули, і ефесь-кі жінки справляли тесмофорії) (2), тоді ефесці(3), які ще не чули про те, що сталося з хіосцями, побачивши, як до їхньої країни прийшло військо, вирішили, що це розбійники і що вони прийшли викрасти їхніх жінок (4), побігли всі по зброю і почали вбивати хіосців. Отаке з ними сталося.
17. А фокеєць Діонісій, як побачив, що для іонійців усе вже загублено, захопив три ворожих кораблі і поплив уже не до Фокеї, бо був певний, що вона, як і вся Іонія, засуджена на рабство, але безпосередньо вирушив до Фінікії і там, пустивши на дно кілька торговельних кораблів і забравши багато товарів, відплив на Сіцілію(1) і, використовуючи її як базу, зробив піратські наскоки (2) на карфагенян і на тірсенів, але не потривожив жодного елліна.
18. Коли перси в морській битві з іонійцями виявилися переможцями, обложивши Мілет із суходолу й з моря і підвівши підкопи під його мури, і, використавши всі облогові машини, заволоділи містом на шостий рік (1) Арістагорового повстання і обернули на рабів його мешканців. Так ця загибель виправдала оракул, що його було дано колись про Мілет.
19. Справді, коли аргосці просили оракул у Дельфах(1), як може врятуватися їхнє місто, їм було дано оракул, що стосувався і до інших, почасти до самих аргосців, але між іншим і до мілетян. Що ж до оракула про аргосців, коли я дійду до тієї частини мого оповідання, я його наведу, а слова оракула, які стосувалися мілетян, котрих там не було, були ось такі:
