скаргою на Левтіхіда, за заручників, яких тримають в Афінах. Тоді лакедемонці влаштували суд і винесли рішення, що це була велика образа епнцям від Левтіхіда і ухвалили вислати його на Егіну для відшкодування за людей, що їх тримали в Афінах(1). Проте, коли егінці готові були взяти Левтіхіда, одна шанована в Спарті особа, Теасід, син Леопрепа, сказала їм: «Що це ви збираєтесь робити, егінці? Ви хочете взяти спартанського царя, якого вам передають його співгромадяни? Коли тепер вони розгнівані прийняли таке рішення, то розважте, чи пізніше, якщо ви це зробите, вони не завдадуть лиха вашій країні і остаточно вас знищать». Коли егінці почули це, вони зупинилися і не взяли його, але домовилися, щоб Левтіхід супроводив їх до Афін і допоміг егінцям повернути своїх людей. 86. Коли, нарешті, прибув до Афін Левтіхід і попросив видати йому заручників, афіняни не хотіли їх видати і почали наводити всякі приводи і затягувати справу кажучи, що тоді були двоє царів, коли їм передали для утримання під сторожею заручників, і вони тепер не вважають правильним передати їх одному у відсутності другого. І оскільки афіняни не збиралися їх видавати, Левтіхід звернувся до них із промовою і сказав їм(1): «О афіняни! Ви, звичайно, можете зробити одне з двох, що ви хочете: повернувши заручників, ви зробите згідно з божественним законом, а коли ви їх не повернете, ви зробите протилежне. Проте я хочу вам розповісти, що сталося в Спарті із залишеним для збереження майном. Спартанці оповідають там у нас, що за два покоління до мене (2) жив у Лакедемоні такий Главк, син Епік-ідіда. Цій людині пощастило стати з усіх боків найкращою, і зокрема вона прославилася тим, що стала найчеснішою за всіх тих, які мешкали на той час у Ладседемоні. Отже, одного разу з ним сталося таке (4): з Мілета прибув до Спарти один чоловік і захотів порозмовляти з ним і зробив йому таку пропозицію: «Я мілетянин і прийшов сюди, Главке, бо хочу скористатися з твоєї чесності. Адже по всій Елладі ходять чутки про твою чесність, а також вони поширюються і в Іонії. Отже, я почав розумувати, що Іонія з усіх боків наражається на небезпеки, а Пелопоннес зовсім вільний від них, і, по-друге, ти ніколи не дивишся на майно, що його мають інші люди. Оце спало мені на думку і я почав міркувати і вирішив половину всього мого майна примістити в тебе, бо маю певність, що приміщене в тебе буде цілком у безпеці. Отже, я прошу тебе тепер узяти від мене гроші, а крім того, візьми також і ці розпізнавальні таблички і збережи їх. І тому, хто принесе тобі такі самі та попросить дати йому гроші, тому дай їх». Оце лише сказав йому чужинець, що прибув із Мілета, а Главк прийняв на збереження гроші з умовою, про яку я сказав. Минуло багато часу і прийшли до Спарти сини того, хто передав йому на збереження гроші, з'явилися до Главка, показали йому розпізнавальні таблички і попросили повернути їм гроші. Але він відіслав їх і хотів ухилитися від передачі грошей із такого приводу: «Я не пригадую цієї справи і ніщо, про що ви кажете, не спадає мені на думку. Незважаючи на це, я маю намір, якщо пригадаю це, зроблю те, що вважаю справедливим, бо коли я взяв ці гроші, я їх поверну як чесна людина, а коли я їх не взяв, я зроблю згідно з еллінськими законами. Для цього я відкладаю моє остаточне рішення і дам вам його за чотири місяці, рахуючи після цього». Мілетяни, звичайно, відійшли дуже розгублені, гадаючи, що їхні гроші пропали, а Главк пішов до Дельфів, щоб одержати оракул із святилища. Коли він зайшов До пророчого святилища, він запитав, чи давши клятву, він може розтратити гроші. Піфія як громом ударила по ньому своєю відповіддю: «Главке, нащадку підступний, славетного Епікідіда, Знай-но! Корисніше клятву принести, розтративши гроші, Навіть для того, хто клятви додержує, смерть неминуча. Син є у клятви, без рук і без ніг, без імені навіть, Дуже прудкий він і кожну людину догнати спроможний, Схопить і знищить її і з родом і з домом укупі. Той, хто додержує клятви, той матиме добрих нащадків» (5). Коли це почув Главк, він почав просити Бога вибачити йому за те, що він сказав. Але Піфія відповіла йому, що випробувати бога і не додержувати клятви – це однаково. Тоді Главк послав покликати міле-тян і повернув їм гроші. Ось, афіняни, чому я вам розповів цю історію, зараз я вам поясню. Тепер у Главка не існує жодного нащадка, нема навіть будинку, який уважався б за його власність, його остаточно викоренено з Спарти, нема і сліду його. Отже, добре, коли йдеться про передачу на збереження чогось, навіть не думати ні про що інше, але коли це просять повернути, одразу повертати. 87. Так сказав Левтіхід, а коли і після цієї промови не хотіли його послухати, він відійшов. Егінці, не відпокутувавши ще тих образ, що вони на догоду фіванцям завдали афінянам, і зробили таке: оскільки вони ворогували з афінянами і вважали себе ображеними, вони почали готуватися до помсти на афінянах. І оскільки афіняни святкували тоді на Суніоні п'ятирічне свято на честь Посейдона, еіінці влаштували засідку і захопили корабель із теорами (2), на якому були найзнатніші серед афінських громадян, і вони захопили їх і кинули у в'язницю. 88. Після того, що їм зробили егінці, афіняни вже без усякого сумніву(1) почали гадати над тим, якої шкоди вони могли б завдати егінцям. Був такий чоловік на ім'я Нікодром, син Кнойта, шанована в Егші особа. Він мав скарги на епнців, бо колись вони його вигнали з острова, і скоро він довідався, що афіняни надумали зробити якусь шкоду егінцям, він домовився з афінянами, що передасть під їхню владу Епну, і призначив, у який день він це зробить і в який день треба буде прийти і допомогти йому. Після того Нікодром, як домовився з афінянами, захопив так зване старе місто(1)', але афіняни не прибули тоді, коли їм було призначено. 89. А це сталося тому, що в них не було достатньо кораблів, щоб битися на морі з епнцями, і вони, поки прохали корінфян позичити їм кораблі, а на той час корінфяни були найближчими друзями афінян(1), і на їхнє прохання дали їм двадцять кораблів, але за плату п'ять драхм за кожний, бо закон забороняв їм передавати кораблі задарма. Отже, афіняни взяли їх разом із своїми кораблями і так, спорядивши в цілому сімдесят кораблів, попливли на Епну і запізнилися на один день супроти визначеного терміну, про який вони домовилися. 90. А Нікодром, оскільки не прибули в призначений час афіняни, сів на корабель і втік із Епни і його супроводили й інші егінці, і їм афіняни віддали в розпорядження Сунюн, щоб вони там оселилися. Звідти вони(1) вирушали, грабували та викрадали епнців, що були на острові. Це, звичайно, відбувалося пізніше (1). 91. А егінські багатії, коли народ повстав проти них разом із Нікод-ромом, подолали його, схопили повстанців і вигнали їх за місто, щоб їх стратити. І за цей учинок їх уразило прокляття і вони не могли звільнитися від нього жертвоприношеннями, скільки не старалися, але перш ніж їм пощастило власкавити богиню, їх було вигнано з острова(1). Адже вони захопили живими сімсот чоловік із демократичної партії і вигнали їх із міста на страту. Один серед полонених вирвався з кайданів і прибіг до переддвір'я храму Деметри Тесмофори (2). Там він схопився за ручки дверей і так і залишився, вчепившися за них. А вони, оскільки не змогли відчепити його, хоч як тягли, відрубали руки і так убили, а його руки залишилися там на ручках дверей. Таке зробили егінці із своїми людьми. 92. Коли прибули афіняни і вступили у бій на морі з своїми сімдесятьма кораблями, егінці, зазнавши поразки, покликали на допомогу, як було і перед тим, аргосців. Проте на цей раз аргосці не подали їм допомоги, посилаючись на те, що егінські кораблі, що їх силоміць захопив Клеомен(1), причалили до аргоської землі і їх залоги разом із лакедемон-цями висадилися там. У цьому вторгненні взяли участь також люди з сікюнських кораблів. На тих та на інших аргосці наклали штраф у розмірі тисячі талантів по п'ятсот на кожного. Тоді сікіонці визнали свою провину і погодилися виплатити сто талантів і так задовольнили вимогу аргосців. Проте егінці не лише не визнали за собою вини, а й зухвало поводилися. Саме з цього приводу, коли в них просили допомогу егінці, жоден аргосець, посланий державою, не прийшов, але прибуло лише щось до тисячі охочих (2) і на чолі їх був стратег Еврібат, який виступав у п'ятиборстві. Більшість із них не повернулися, їх повбивали на Епні афіняни і сам стратег Еврібат бився в одноборстві і вбив трьох ворогів, але був убитий четвертим, Софаном із Декелеї(3). 93. Проте егінці, коли афінські кораблі були в безладді, напали на них(1), захопили чотири кораблі разом із їхніми залогами. 94. Отже, афіняни перебували в стані війни з епнцями, а Перс почав виконувати свої наміри. По- перше, його слуга постійно нагадував йому не забувати про афінян, по-друге, Пейсістратідн(1), що перебували біля нього, не переставали інтригувати проти афінян, а крім того, маючи все це за привід, він хотів підкорити всіх, тих еллінів, які не дали йому води та землі. Отже, коли він позбавив командування Мардонія, похід якого завершився так жалюгідно, і призначив інших стратегів, щоб вони виступили проти Еретрії і Афін, Датія, з походження мідійця, і Артаф-рена(1), сина Артафрена, свого небожа, він послав їх із
