спосіб і не прибули для цього. Коли вони якось визволилися від списоносців, то звернулися до Царя з такими словами: «Царю мідійців! Нас послали лакедемонці, щоб відпокутувати за смерть убитих у Спарті вісників». На ці слова Ксеркс із своєю великодушністю відповів, що він не уподібниться лакедемонцям, які порушили закони, що їх визнає ввесь світ, убивши вісників. Проте він ніколи не зробить того, в чому він обвинувачує спартанців, і також не вб'є їх, щоб помститися, і не загладить провини лакедемонців.
137. Так гнів Тальтібія за те, що зробили спартанці, одразу вщух, щойно Спертій і Булій повернулися в Спарту. Проте через багато років, як кажуть лакедемонці, коли сталася війна пелопоннесців із афінянами, його гнів знову спалахнув. Мені здається, що це може бути лише від божества. Отже, гнів Тальтібія обрушився на вісників і не вщухав, поки не був заспокоєний, і це було згідно законам справедливості. А те, що він уразив саме дітей цих людей, які з'явилися до Царя з причини гніву, сина Булія Ніколая та сина Спертія Анеріста, який, пливучи на торговельному судні з багатьма воїнами, захопив Галіеї(1), де знайшли притулок утікаючі з Тірінта, це, звичайно, мені було цілком ясно, що воно було наслідком божої волі (через той гнів). їх було послано лакедемон-цями як вісників до Азії, але їх зрадив цар фракійців Сіталк, син Тера, та один абдерит, Німфодор, син Піфея, і їх було взято в полон там біля Бісанта на Геллепонті і перевезено до Аттіки, де їх убили афіняни, а разом із ними і одного корінфянина, Арістея, сина Адейманта. Але це сталося через багато років після походу Царя (2). А тепер я повертаюся до мого попереднього оповідання.
138. Поширювалися чутки, ніби похід Царя скерований лише гроти Афін, але Ксеркс виступив проти всієї Еллади. Хоча елліни вже давно були повідомлені про цей похід, але ця відомість не мала для всіх однакового значення. Ті з них, що дали Персові землю та воду, були певні того, що не зазнають нічого прикрого від варварів, але тими, які не дали, опанував великий страх, бо в Елладі не було достатньо кораблів, щоб учинити опір ворогам, і в більшості не було бажання взяти участь у війні, і вони навіть схилялися до того, щоб піддатися мідійцям.
139. Тут я мушу висловити одну думку(1), яка може викликати в більшості незадоволення, проте я її висловлю, бо вона відповідає істині і я не вагаюся сказати про це. Отже, якби афіняни, перелякані небезпекою, що на них насувалася, покинули свою країну, або не покинувши її залишилися б і піддалися Ксерксові, ніхто б з еллінів не наважився б виступити проти Царя. Отже, якби ніхто не вчинив опору Ксерксові на морі, ось що відбулося б на суші. І хоча пелопоннесці спорудили багато укріплень на Істмі, союзники лакедемонців покинули б їх не тому, що вони зробили б це навмисне, але тому, що потреба змусила б їх так зробити, бо морське військо варварів заволодівало б їх містами один за одним і вони залишалися б зовсім самотніми, і хоча б відокремлені одні від одних, вони здійснювали б великі подвиги, а після були вславлені, все одно загинули б. Така була б їхня доля, або бачачи як інші елліни піддаються персам, вони почали б якісь переговори з Ксерксом. І так в обох випадках Еллада була б поневолена персами, бо я не можу зрозуміти, навіщо потрібні укріплення, що були побудовані на Істмі, якщо Цар панує на морі. Проте тепер якщо хтось скаже, що рятівниками Еллади були афіняни, він не буде далеким від істини, бо завдяки тому, що вони зробили, так чи інакше, було здобуто перемогу. Вони воліли, щоб Еллада була вільною і так вони перетягли на свій бік всіх еллінів, які не підкорилися персам, і, звичайно, з допомогою богів, відбили напад Царя. Навіть і оракули, що було одержано з Дельфів, страшні оракули, які посіяли паніку, не змусили їх залишити напризволяще Елладу, але вони виявилися стійкими і наважилися вчинити опір ворогові, що виступив проти їхньої вітчизни.
140. Отже, афіняни відрядили посланців до Дельфів, які бажали одержати оракули(1), коли вони в священній окрузі зробили все, що годилося (2), ледве вони зайшли в храм і сіли там, Піфія, ім'я якої було Арістоніка, дала їм такий оракул:
«Гей ви лихі бідолахи! Навіщо сидіти? Тікайте, Ген-де край світу! Домівки та міста вершину покиньте. Все в небезпеці жахливій у тебе, і тім'я і тіло, Руки і ноги зазнають біди, всі суглоби і тулуб, Все вони знищать, ніщо не залишиться цілим. Полум'я й лютий Арей сірійський на колесниці. Інших багато твердинь крім твоєї без жалю він згубить. Храми безсмертних богів віддасть він вогню на поталу, Нині ці боги стоять, гірким обливаючись потом, Трусяться, пройняті страхом, а з гребня даху над ними Кров торнотмаста струмує, нещасть неминучая провість. Геть із храму тікайте, до лиха готуючи душу». 141. Почувши це, посланці афінян були охоплені великим сумом. Коли вони були так прикро вражені цим несприятливим оракулом, Тімон, син Андробула, один із найвидатніших дельфійських громадян, порадив їм, узявши віти благальників і вдруге попросити оракул у пророчому святилищі. Афіняни пішли за його порадою, прийшли туди і сказали: «Боже! Дай нам якийсь кращий оракул для нашої вітчизни, постався поблажливо до цих благальницьких віт, що ми їх тримаємо, інакше ми не вийдемо з храму, але зостанемося тут на цьому місці, поки не помремо». Так вони казали, поки пророчиця не дала їм другий оракул: «Там на Олімпі не може Паллада власкавити Зевса. Марно благаючи батька, потоками слів велемудрих. Знову скажу тобі слово, що буде міцніше за крицю, Буде здобуто місця, на горбі, де оселя Кекропа(1), Буде спаплюжено ще Кіферона священну печеру. Мур дерев'яний всевидячий дасть Олімпієць Афіні, Цей серед інших руїн зостанеться сам непорушним. Він урятує й тебе і дітей тобі милих у місті, Ти не чекай непохитно приходу піхоти й кінноти, Спину до них оберни, відступай, відходи обережно. День ще настане і ти відіб'єш осоружного Перса. О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш. Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають». 142. Цей оракул посланці визнали менш зловісним за попередній і, справді, він і був таким, вони записали його і відбули до Афін. Коли повернулися і оголосили його на народних зборах, тоді було висловлено багато різних думок для пояснення цього оракулу, і, власне, дві протилежні, а саме: дехто з старіших казав, що, на його думку, оракул натякає на те, що Акрополь буде врятовано, адже колись його було оточено парканом із паліччя. Отже, вони вважали, що це і є дерев'яний мур(1). Інші, навпаки, вважали, що бог натякає на кораблі, і наполягали на тому, щоб залишити осторонь усе інше і готувати до бою кораблі. Але тих, які казали, що кораблі це і є дерев'яний мур, непокоїли два останніх вірші, котрі вимовила Піфія: «О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш, Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають». Від цих віршів виникло збентеження в думках тих, які наполягали на тому, що кораблі – це дерев'яний мур, бо тлумачі оракулів розуміли так, що коли готувалися до морського бою, їм призначено долею бути переможеними у водах біля Саламіну. 143. Була тоді в Афінах людина, яка недавно відзначилася як одна з першорядних осіб у державі(1), ім'я її було Фемістокл, син Неокла. Ця людина заперечувала, що тлумачі оракулів правильно тлумачили їх, доводячи, що якби, справді, у вірші йшлося про афінян, бог, на її думку, не висловив би свій оракул так високомовно, і замість «О, святий Саламіне!» сказав би «Проклятий Саламіне», якби справді йшлося про те, що афіняни мали загинути біля нього, але для того, хто правильно тлумачить оракул, бог це сказав про ворогів, а не про афінян. Отже, він порадив їм готуватися до морського бою, бо там вони будуть за дерев'яними мурами. Таку думку висловив Фемістокл і афіняни вирішили, що вона краща за думку тлумачів оракулів, які наполягали на тому, що не треба готуватися до морського бою і, коротко кажучи, вони радили зовсім не чинити опору, але покинути (2) Аттіку і оселитися десь в іншому місці. 144. Перед тим ще одна думка Фемістокла з іншого приводу була визнана за найкращу. Це було на той час, коли державна казна афінян одержала значні суми з копалень(2) на Лавріоні і кожна особа мала безпосередньо отримати свою долю в десять драхм (3). Тоді Фемістокл умовив їх змінити рішення і відмовитися від такого розподілу і на ці гроші побудувати двісті кораблів (4) для війни, а він мав на увазі 
