крім абідосців, бо абідосцям було дано наказ царя залишатися там, де вони були, і охороняти мости. Вони взяли участь у поході і дали сто кораблів, а спорядження в них було таке саме, як в еллінів. Вони були переселенцями іонійців і дорійців.
96. Отже, на всіх кораблях були загони персів, мідійців та саків. Із усіх тих, яких я перелічив, найшвидші кораблі були в фінікійців, а серед фінікійців – у сідонців. Усі вони і ті, що були в сухопутному війську, мали своїх тубільних начальників, яких я тут не перелічую, бо це не є завданням моєї історії(1). А це ще й тому, що начальники кожного народу не варті того, щоб я їх називав, а крім того, в кожного народу було стільки начальників, скільки було міст. Вони брали участь у поході не як стратеги, а як і всі інші воїни, як невільники. Втім усіх стратегів, що мали повну владу і були начальниками загонів кожного народу, з числа персів, я вже назвав.
97. На флоті начальниками були такі: Аріабігн, син Дарія, і Пре-ксасп, син Аспатша, і Мегабаз, син Мегабата, і Ахемен, син Дарія, а ескадри іонійців та карійців очолював Аріабігн, син Дарія і дочки Гобрія. Стратегом ескадри єгиптян був Ахеймен, рідний брат Ксеркса, а стратегами інших ескадр були двоє інших. Число тридцятивесельних та п'ятдесятивесельних і маленьких швидких та вантажних суден(1) для перевезення коней сягало трьох тисяч.
98. Найвидатнішими серед тих, що були на флоті, звичайно, крім стратегів, були такі: з Сідона Тетрамнест(1), син Аніса, з Тіра – Маттен (2), син Сірома (3), з Арада – Мербал (4), син Агбала, з Кілікії Сіеннесій, син Оромедонта, з Лікії – Кіберніск, син Сіка, з Кіпру Горг(5), син Херса, і Тімонакт, син Тімагора, а з Карії – Гістіай(6), син Тімна, Пігр, син Гісселдома, і Дамасітім, син Кандавла.
99. Про інших воєначальників я не згадую, бо не маю такого обов'язку, але роблю виняток для Артемісії(1), яка викликає в мене найбільший подив, бо ця жінка взяла участь у поході проти Еллади. Коли помер її чоловік, вона взяла владу до своїх рук, а в неї був ще малий син, і хоч ніхто її не зобов'язував, вона пішла в похід через свою любов До пригод і через свою мужню відвагу. її ім'я, як я сказав, було Артемі-сія, вона була дочкою Лігдама і з боку батька походила з Галікарнасса, а з боку матері – з Кріту. Вона була царицею Галікарнасса, Косу, Нісіру та Калімну і дала п'ять кораблів. Узагалі, в усьому флоті, звичайно, після сідонських кораблів, її кораблі з усіх, що попливли в похід, були найславнішими і серед усіх, хто взяв участь у поході, вона давала Цареві найкращі поради. Людність міст, які я назвав і яких вона була царицею, я це підкреслюю, була дорійською. Мешканці Галікарнасса походили з Тройзена, а інших міст – із Епідавра (2).
100. Досить уже того, що я сказав про регулярне військо. Коли було підраховано і вистроєно військо, Ксеркс забажав сам пройти серед його лав і оглянути. І він здійснив це бажання, стоячи на ко-лесниці і проїжджаючи між лавами кожного народу, і він запитував, а його писарі записували відповіді, поки він не проїхав від одного краю до іншого піхоти та кінноти. Закінчивши, коли кораблі з суходолу спустили на море, Ксеркс із колесниці пересів на один із сідонських кораблів(1) і, сидячи там під золотим навісом, він пропливав перед носами кораблів і опитував, як це він робив, оглядаючи сухопутне військо, залогу кожного корабля і наказував записувати відповіді. На-вархи, вивівши кораблі у відкрите море на відстань чотирьох плетрів, повернули їхні носи до суходолу, вишикували їх і підготували залоги як до бою. А Ксеркс, пропливаючи між носами кораблів і берегом, продовжував свій огляд.
101. Коли він пройшов уздовж лінії кораблів і зійшов на берег, то покликав до себе Демарата, сина Арістона, який супроводжував його в поході на Елладу. Ксеркс покликав його і поставив таке запитання: «Демарате! Зараз мені заманулося спитати тебе дещо. Адже ти еллін, як я знаю від тебе самого та від іншіх еллінів, із якими мені доводилося спілкуватися, і ти походиш із міста не з найменших і не з найслабі-ших. Отже, скажи мені тепер таке: чи чинитимуть елліни мені опір і чи наважаться підняти на мене руку. Бо я маю таку думку, що ніколи, навіть, якби всі елліни порозумілися між собою і всі інші люди, що живуть там на заході, не спроможні протистояти моєму нападу і тим більше, що вони не об'єднані. Незважаючи на все це, я хочу знати і твою власну думку, що ти на це скажеш?» Отаке він йому поставив запитання, а той відповів йому: «Царю мій! Що ти волієш краще, щоб я тобі сказав саму правду, чи те, що тобі приємне?» І Ксеркс наказав йому сказати правду і додав, що не злостиметься на нього і ставитиметься до нього, як і перед тим.
102. Коли це почув Демарат, він йому сказав: «Ну, тоді, царю мій, оскільки ти мені щиро наказуєш сказати тобі правду, я скажу так, щоб потім ти не обвинуватив мене, ніби я брешу. Я почну з того, що елліни завжди приятелювали з бідністю, але з нею пов'язується їхня відвага, наслідок мудрості еллінів і їхньої суворої дисципліни, і через свою відвагу елліни цураються і бідності і поневолення. Я, звичайно, хвалю всіх еллінів, що мешкають у дорійських краях, але те, що я скажу, це стосується не всіх, а лише лакедемонців. Насамперед, що це зовсім неможливе, щоб вони прийняли твої пропозиції, які означають поневолення Еллади, а потім вони виступлять проти тебе з війною, навіть і тоді, коли всі інші елліни встануть на твій бік. Що ж до їхнього числа, не питай мене, скільки їх є, щоб вони наважилися виступити, бо якщо тисячі ворогів візьмуть участь у поході, вони все одно воюватимуть із тобою, чи буде їх менше, чи більше».
103. Ксеркс засміявся, почувши такі його слова і сказав: «Демарате! Ну, що це в тебе зірвалося з язика? Тисяча людей зможе воювати з таким численним військом? Ну, а тепер скажи мені, ти запевняєш, що сам був царем цих людей. Чи ти зараз погодився б воювати проти десяти людей? А проте, якщо всі ваші громадяни такі, як ти їх зображуєш, тоді, звичайно, ти як їхній цар, мусиш, згідно з вашими законами, упоратися з удвічі більшим числом. Отже, якщо кожен із них вартий того, чого варті десятеро з мого війська, від тебе сподіваюся, що ти вартий двадцятьох і тоді можна виправдати твої слова. Проте, якщо ви всі такі на зріст, як і ти і всі інші елліни, що часто приходять порозмовляти зі мною, і всі ви так хвалитеся, тоді май на увазі, чи не будуть твої промови безпідставною хвастовитістю. Ну, а тепер я розберу цю справу на підставі суворої логіки. Як це можливо, щоб тисяча людей, чи десять, чи п'ятдесят тисяч могли б боротися з таким численним військом, навіть якщо всі вони однаково вільні і не підпорядковані одній людині? Адже якщо їх п'ять тисяч, на кожного з них прийдеться більше як тисяча наших. Отже, коли вони були б під владою лише однієї людини, як це є в нас, тоді, боячись цього одного, вони могли б виявитися хорошими всупереч своїй природі. Якщо їх підганяють батогами, можливо, вони виступили б і проти численного ворога, хоча б їх і було менше. Проте, коли вони вільні, вони не зроблять ні того, ні іншого. Я навіть гадаю, якщо в них і в нас було б рівне число, навряд чи елліни могли б воювати лише проти самих персів. Те, про що ти кажеш, буває в нас, але це не дуже звичайне, щоправда, це буває нечасто. Я хочу сказати, що перси моєї гвардії погодилися б воювати один проти трьох еллінів. Про це ти не знаєш і тому кажеш такі дурниці». На це відповів Демарат.
104. «Царю мій! Я і спочатку знав про це, що коли я тобі скажу правду, я не скажу тобі нічого приємного для тебе. Проте, оскільки ти мене змусив сказати тобі чисту правду, я сказав тобі, як стоїть справа з спартанцями. Про те, наскільки тепер я їх люблю, краще за всіх, ти сам знаєш, їх, які скинули мене з посади і відібрали в мене всі успадковані мною привілеї, і зробили мене позбавленим вітчизни і вигнанцем, але твій батько прийняв мене і дав мені житло і чим жити. Чи це не природно, щоб розумна людина відштовхнула від себе прихильність, якою її оточили, і навпаки, щоб вона її не дуже цінила. Я не скажу, що можу битися ні з десятьма, ні з двома, а якщо залежатиме від мене, навіть із одним воїном. А мене змусило б боротися, щось дуже важливе, тоді я можу боротися навіть із великою охотою з тими, які запевняють, ніби кожен із них вартий трьох еллінів. Так само і лакедемонці, коли б'ються сам на сам, не поступляться ні перед ким на світі, але коли вони об'єднані у військо, тоді нема на землі хоробріших за них людей. Бо хоч вони й вільні, але не з усіх поглядів. Адже над ними стоїть владар – це закон і його вони бояться далеко більше, ніж твої люди бояться тебе. І природно вони роблять те, що він наказує. А він завжди наказує їм те саме: він не дозволяє тікати з бойовища, скільки б там не було ворогів, але наказує залишатися на своїх місцях і там або перемогти, або бути вбитими. Якщо тобі здається, що я кажу дурниці, то відтепер я волію краще мовчати про все. Але ти примусив мене сказати. Незважаючи на все це, царю мій, я бажаю, щоб усе сталося так, як ти хочеш»(1).
105. Таку відповідь дав Демарат, але Ксеркс зовсім не обурився, обернув усе на жарт і по-дружньому відпустив його. Порозмовлявши з ним, Ксеркс поставив там у Доріску правителем Маскама, сина Мега-доста, замість іншого, призначеного Дарієм, і вирушив із своїм військом через Фракію до Еллади.
106. Маскам, якого там залишив Ксеркс, так виявив себе, що Ксеркс лише йому посилав дари, як найкращому з усіх правителів, котрих призначав він сам, або Дарій, і він посилав їх щороку, так само і Артак-серкс, Ксерксів син, посилав дари нащадкам Маскама. Отже, у Фракії і в усіх містах Геллеспонту були поставлені правителі ще перед цим походом. Але всіх їх, крім правителя Доріска, і всіх, що були на Геллес-
