Занклу, яка змінила свою назву і стала називатися Мессеною (2). Отже, цього Кадма, який прибув на Сіцілію під час згаданих подій, керуючись почуттям справедливості, Гелон, упевнившися в тому, що Кадм справді був справедливою людиною, послав із таким дорученням. Цей Кадм, крім свого почуття справедливості, яке він виявив і в інших своїх учинках, як переказують, що і на цей раз довів це своїм досить важливим учинком. Адже маючи в своїх руках велику суму грошей, яку йому довірив Гелон, хоч і міг притримати її для себе, не зробив цього, але коли елліни перемогли в морському бою, а Ксеркс поквапно повернувся на батьківщину, тоді і Кадм повернувся на Сіцілію з усіма довіреними йому грошима. 165. Є ще й інший переказ в еллінів – мешканців Сіцілії, ніби Гелон прийшов би на допомогу еллінам, навіть будучи під їхньою командою, як би на той час Терілл, син Крініппа, тиран Гімери, вигнаний із Гімери Тероном(1), сином Айнесідема, владаря Акраганта, не привів проти нього війська з хрьохсот тисяч, яке складалося з фінікійців, лівійців (2), іберійців, лігурійців, елісіків, сардонців та кірнійців із стратегом, царем карфагенян (3) Гамількаром, сином Ганона. Терілл умовив його, оскільки вони були друзями, і за посередництвом Анаксіла, сина Кретіна, тирана Регія, який дав заручниками своїх синів Гамількарові, щоб той напав на Сіцілію і так помстився б за його тестя, бо в Анаксіла була жінкою одна з дочок Терілла, що називалася Кідіппа. Отже, так сталося, що Гелон не зміг подати допомоги еллінам і послав у Дельфи ті гроші. 166. Згідно з цим переказом того самого дня сталося так, що Гелон і Терон перемогли карфагенянина Гамількара на Сіцілії, а поблизу Саламіну елліни перемогли Перса. Я чув також, що цей карфагенянин Гамількар був із боку батька карфагенянин, а з боку матері сіракусець і став царем завдяки своїй хоробрості, а коли почалася битва і він був переможений у ній, він зник, ніде його не було ні живого, ні мертвого, бо Гелон усюди шукав його і не знайшов. 167. Є ще один переказ самих карфагенян, який здається правдоподібним: що варвари билися з еллінами (на Сіцілії) від світанку аж до вечора (справді кажуть, що бій тривав до цього часу), а Гамількар залишався тоді в таборі (і приносив жертви) і хотів одержати сприятливі знамення, спалюючи на величезному вогнищі цілі туші жертовних тварин(1). Але коли він побачив, як тікають його воїни, а він тоді робив зливання на жертви, він кинувся у вогонь і вогонь спопелив його і так він зник. Після зникнення Гамількара, що сталося в такий спосіб, як кажуть фінікійці, або інакше (як кажуть карфагеняни і сіракусці), йому почали приносити жертви і ще спорудили йому пам'ятники в усіх містах їхніх колоній і в самому Карфагені(2), звичайно, найбільший від усіх пам'ятник. Цього досить про те, що розповідають про Сіцілію. 168. Керкірейці, давши посланцям відповідь, яку я ще наведу, так поставилися до звернення, бо й посланці, що прибули до Сіцілії, спробували залучити їх, повторивши ті самі слова, які вони сказали Гелоно- ві. Спочатку керкірейці пообіцяли послати допомогу і взяти участь в обороні, заявивши, що не слід їм допустити, щоб загинула Еллада. Бо якщо зазнає поразки Еллада, вони неминуче одразу стануть невільниками. Отже, їм треба подати допомогу їй усіма своїми силами. Таку гідну відповідь вони дали. Але коли виникла потреба послати допомогу, маючи на увазі щось інше, вони оснастили шістдесят кораблів(1). Проте скоро вони відпливли і дійшли до Пелопоннесу, там вони кинули якорі поблизу Пілоса і Тенару в Лакедемонії, очікуючи, чим закінчиться війна. Вони не сподівалися на те, що переможуть елліни, але гадали, що Перс отримає блискучу перемогу і стане владарем усієї Еллади. Це вони зробили навмисне, щоб могли сказати Ксерксові: «О царю! Нас просили елліни взяти з ними участь у цій війні. І ми мали неабияку силу і могли дати не мало кораблів і навіть більше, ніж афіняни, але ми не схотіли виступити проти тебе або зробити таке, що тобі було б не до вподоби». Такими словами вони сподівалися, що зможуть виграти щось більше за інших, і я гадаю, що так воно і сталося б. Для еллінів вони вигадали собі виправдання, до якого вони справді вдалися, коли елліни обвинуватили їх за те, що вони не прийшли допомогти їм. Вони сказали, що оснастили шістдесят трієр, але північний вітер не дозволив їм обігнути Малею (2) і через це вони не прибули на Саламін, а не тому, що вони не взяли участі в морській битві через боягузтво. В такий спосіб вони обдурили еллінів (3). 169. Так само крітяни, коли спробували були вмовити їх встати на бік еллінів, ті, кому було це доручено, ось що зробили. Вони всі разом послали запитуючих у Дельфи і запитали бога, чи буде добре для них допомогти еллінам. І Піфія відповіла їм: «Безглузді! Чи ви не скаржитеся на те, що розгніваний допомогою Менелаєві Мінос змусив вас пролити стільки сліз? Вони не допомогли вам помститися за його смерть у Каміку, а ви допомогли їм помститися за викрадення варваром із Спарти однієї жінки»(1). Коли крітяни почули цю відповідь, яку їм принесли запитуючі, то вони вирішили не посилати допомоги. 170. Справді, розповідають, що Мінос, розшукуючи Дедала, прибув на Сіканію , яка тепер називається Сіцілією, і загинув там насильною смертю (2). Згодом крітяни за порадою Бога прибули на Сіцілію, всі, за винятком мешканців Поліхни і Прайса (3), з великим флотом і протягом п'яти років облягали місто Камік, у якому за мого часу мешкали акра-гантінці. Проте, нарешті, не змогли ні здобути його, ні залишитися там, бо їх мучив голод, покинули місто і відпливли. Коли, пливучи вони прибули до берегів Япігії, їх застала страшенна буря і викинула на суходіл. Оскільки їхні кораблі було розбито на морі (і побачивши, що їм неможливо повернутися на Кріт), вони заснували там місто Прію(4), оселилися там і замість крітян стали япігами та мессапіями, змінивши назву, і замість острів'ян стали мешканцями суходолу. Із Гірії вони заселили й інші міста, які за багато років після того, коли тарантінці намагалися їх зруйнувати, зазнали такої страшної поразки(5), що це вбивство еллінів було без сумніву найбільшим із усіх тих, які я знаю, як серед самих тарантінців, так і серед регійців. А вони були тими громадянами, яких Мікіт, син Хойра, змусив прийти на допомогу тарантінцям, і вони загинули заради них у числі трьох тисяч, а скільки загинуло тарантінців, хто це може обчислити! Цей Мікіт був на службі в Анаксіла, який призначив його правителем Регія. А він змушений був тікати з Регія і оселитися а аркадійській Тегеї, і він поставив в Олімпії багато статуй б. 171. Але те, що стосується регійців і тарантінців, я згадав між іншим у моєму оповіданні. На Кріт, який тоді збезлюднів, як переказують прайсосці(1), почали переселятися люди різних племен і серед них переважно елліни, а в третьому поколінні після смерті Міноса сталася троянська війна, в якій крітяни виявилися досить хоробрими помічниками Менелая. Проте, коли вони повернулися з-під Трої, їхню країну спіткали голод та смертельна пошесть серед людей та тварин так, що Кріт спустошився вдруге і сучасна його людність становить третину колишньої із тих, що ще там залишилися(2). Отже, Піфія нагадала(3) крітянам ці події і відрадила їх посилати допомогу Елладі, хоч вони хотіли це зробити. 172. Спочатку фессалійці змушені були перекинутися на бік мідійців, як вони це довели, бо не погоджувалися з тим, що затіяли Алевади(1). Отже, щойно вони довідалися, що Перс готувався переправитися в Європу, вони послали вісників на Істм. На Істмі були зосереджені представники еллінів, яких обрали міста Еллади, і які палали патріотичними почуттями. З'явилися до них вісники фессалійців і сказали їм: «Шановні елліни! Треба охороняти гірські ущелини Олімпу, щоб захистити від війни не лише Фессалію, але й усю Елладу. Тепер ми готові взяти участь в обороні, але треба, щоб і ви послали численне військо, бо якщо ви не пошлете, знайте, що ми почнемо переговори з Персом, бо наша країна розташована на самому краю Еллади, не слід допустити, щоб ми загинули через вас. Проте, якщо ви хочете допомогти нам, ви не спрможетеся змусити нас приєднатися до вас, застосувавши силу, бо сила не буває ніколи міцнішою за безсилля, і ми тоді постараємося самі знайти якийсь засіб урятуватися». Так сказали фессалійці. 173. І елліни вирішили послати морем піхоту, щоб вона обороняла ці гірські ущелини. Військо зібралося і попливло туди через Евріп. Воно прибуло в Алое, в Ахаії, зійшло на берег, залишило там кораблі і вирушило звідти до Фессалії, прибуло в Темпейську долину, де є перевал, яким можна пройти з долішньої Македонії до Фессалії вздовж ріки Пенея між гір Олімпу та Осей. Там вони отаборилися, близько десяти тисяч еллінських гоплітів, які там зібралися, і до них приєдналася фессалійська кіннота. Стратегом(1) лакедемонців був Евайнет, син Каре-на, обраний серед полемархів, а стратегом афінян був Фемістокл, син Неокла. Там вони провели декілька днів, бо прибули вісники від македонського царя Александра, сина Амінта, і порадили їм відійти з ущелин і не залишитися там, щоб їх не розтоптало вороже військо, і повідомили їх, скільки було сухопутних та морських сил у ворогів. Вони послухалися цієї поради, бо вважали, що ця порада правильна і що македонець бажає їм добра. Проте, я сам гадаю, що ця порада була викликана страхом, коли довідалися про існування ще й іншого перевалу, що веде до Фессалії з горішньої Македонії(2), з країни перрайбів біля міста Ґоннос, саме звідти, звідки може вдерлося військо Ксеркса. Тоді елліни повернулися на кораблі і прибули на Істм. 174. Цей похід у Фессалію відбувся, коли Цар був уже в Абідосі і збирався переправитися з Азії в Європу. І так фессалійці залишилися без союзників і охоче перейшли на бік мідійців, уже без усяких вагань і
