Айгоспотамой. Вони довгий час чинили опір, але декого з них було вбито, декого взято в полон. Елліни зв'язали їх одного з одним і привели їх у Сест разом із Артаіктом і його синами, також зв'язаними. 120. З одним із воїнів, які пильнували полонених, розповідають херсонесці, коли він смажив солону рибу, сталося таке чудо: ці риби, бувши на вугіллі, почали ворушитися та борсатися, ніби їх щойно було спіймано. І ті, що там зібралися, були дуже здивовані, проте Артаікт, ледве побачивши це чудо, крикнув тому, хто смажив рибу: «Шановний афінянине! Хай тебе не лякає це чудо, бо воно призначене не тобі, але воно попередження для мене від Протесілая з Елаюнта, який хоч уже й мертвий і незабальзамований, має від бога силу помститися на тому, хто зробив йому лихо. Зараз я охоче виконаю мій обов'язок і дам йому сатисфакцію замість тих речей, що я їх забрав із його святилища, я передам богові сто талантів і за себе і за мого сина, а якщо нам залишать життя, я заплачу ще двісті талантів афінянам». Це він пообіцяв, але неможливо було вмовити стратега Ксантіппа, бо елаюнтці, які хотіли помститися на Артаікті за Протесілая, просили Ксантіппа покарати Артаікта на смерть, а така була і особиста думка стратега. Артаікта відвели на те місце узбережжя, де Ксеркс спорудив міст через протоку, або за іншим переказом – на горб, що над містом Мадітом, і там ного, прицвяхованого до дощок, повісили високо, а на його очах покаменува-ли його сина. 121. Після цього вони відпливли до Еллади, взявши з собою різні коштовні речі і між іншим також кодоли для мостів, щоб передати їх як приношення в святилища. Цього року більш не сталося нічого особливого. 122. Предком цього Артаікта, якого повісили, був Артембар, котрий дав персам певну пораду, а її було переказано Кірові, саме таку: «Оскільки Зевс дав персам владу, ти, Кіре, який позбавив її Астіага, міцно тримай її, а оскільки наша країна мала і гориста, нехай ми переселимося з неї і постараємося придбати собі іншу, кращу за неї. А таких країн є багато і тут поблизу, і досить далеко звідси і нехай ми придбаємо собі олну з них щоб іще більше захоплювалися нами люди. 1 це цілком личить нам', народові, що має силу. І справді, коли ще ми матимемо коащий випадок зробити це, як не тепер, коли нашій владі підлягає стільки народів і вся Азія?» Кір почув цю промову, зовсім не здивувавшися і почав здійснювати цю пораду і водночас наказав персам готуватися до того, що вони вже не пануватимуть, а будуть невільниками інших людей, бо, сказав він їм, у щасливих країнах і люди бувають здебільшого розніженими. Адже не буває так, щоб одна і та країна давала прекрасні плоди, а також і людей, відважних на війні. Тоді перси Погодилися з словами Кіра і воліли краще мешкати в бідній на плоди країні і панувати над іншими, ніж сіяти на рівнинах і бути невільниками інших народів. ПРИМІТКИ
1.1. Тут ідеться про персофільську (тобто прибічників персів) позицію партії, що мала владу в Фессалії на чолі з Алевадами. Про їхній «медизм» було в кн. VII, розд. 6.
1.2. Геродот уважає, ніби фессалійці були вільними у виборі обох можливостей.
2.1. Заволодівши беотійськими проходами, можна було тримати в своїх руках шляхи в Аттіку та на Істм через Мегари. Персофільські кола в Греції вважали причиною неуспіху Мардонія те, що він не пішов за порадою фіванців підкупити греків.
2.2. Геродот гадає, що думка про підкуп архонтів персами датується поразкою персів при Саламіні, але першим прикладом такого підкупу була місія Мегабаза в Греції в 457 р. до н. є.
3,1. Сигнальні вогні в давній Греції мали таку саму функцію, як сучасний телеграф. 5,1. Навряд чи рада 500 могла засідати на Саламіні. 6,1. Це було зроблено згідно з Плутархом, за порадою Арістіда. 7,1. Пакінтії святкувалися невдовзі після Істмійських змагань, що відбувалися на початку літа. Це було свято на честь Аполлона Гіакінтія. Його святкували щороку. note 1
10,1. Це було 2 жовтня 480 р. до н. є. Клеомброт повернувся з Істму до Спарти не через затемнення сонця, а через відступ персів після битви при Саламіні.
11.1. Він має на увазі музику, танці та процесію, які відбувалися на другий день свята Гіакінтій.
11.2. Орестеон – невелика рівнина біля Алеї. 12,1. Повідомлення було необхідне, бо загін спартанців міг прибути за три дні до кордонів Аттіки і через Мегаріду піти і зайняти ущелини Кіферону (Кітайрону), де було б ізольовано Мардонія. 13,1. Тобто долішнє місто, бо афінський Акрополь згорів ще 480 р. до н. є. 14,1. Очевидно, для того, щоб не допустити греків пройти до Мегаріди, він послав ескадрон кінноти, а також щоб прикрити свій відступ. 15.1. Беотархи мали виконавчу владу в беотійській федерації. 15.2. Сфендала – один із демів Аттіки на шляху до Танагри. Де був Скол – невідомо. 15.3. Так само невідомо, де були згадані тут Ерітри та Гісіаї. 15.4. Аттагін і Тімагенід були ватагами олігархічної партії, яка співчувала персам. 16.1. У кількох місцях своїх «Історій» Геродот називає осіб, що давали йому інформації. 16.2. Якщо це передречення справді мало місце, то це означає, що перси вже втратили свою самовпевненість і вже не вірили в свою можливу перемогу після їхнього відходу з Аттіки і укріплення їхнього табору. Це підтверджується також і тим, що Артабаз не ухвалював плану Мардонія. 19.1. Жертви, котрі вони приносили багато разів, означають, що в їхніх планах первісно не було походу в Беотію. 19.2. Греки обрали таку позицію, щоб перська кіннота не могла їх атакувати. 21,1. Свідчення про те, що в Афінах існував корпус із 300 вибраних воїнів, нема в інших джерелах. Мабуть, якийсь близький родич Олімпіадора повідомив про це Геродота. 22,1. Афінські громадяни, а не скіфські лучники, які були свого роду поліцаями в Афінах. Перікл першим мобілізував скіфів для цієї служби. 25.1. Після цього греки перейшли в наступ, намагаючись викликати персів на бій. 25.2. Святилище Андрократа, обведене муром, було базою для грецьких операцій. 26.1. Ідеться про лівий фланг, бо почесну позицію, тобто правий фланг по праву належав спартанцям. Тактичні міркування спричинилися до розташування афінян на лівому флангу, оскільки в них був найбільший корпус гоплітів, до 8 тисяч, і найкращі лучники. Лівий фланг атакувала перська кіннота. 26.2. Битва відбувалася на кордоні мегарських і корінфських земель. 26.3. Гераклідські владарі – Темен, Кресфонт і Арістодем належали до четвертого покоління після Гілла. 27.1. В промовах афінян можна вбачати відлуння похвал, звичних для афінських риторів, які вони розсипали в надгробних словах у Керамейку (афінському кладовищі). Ці три міфічні приклади героїзму і самопожертви, як і битва при Марафоні, були звичними темами цих промовців. 27.2. Афіняни відмовлялися видати Гераклідів Еврістейові. Вони вбили на бойовищі його синів, а Гілл убив самого Еврістея. 27.3. У давній версії міфу Адраст умовив фіванців, щоб вони дозволили поховати аргоських героїв у Фівах. У пізніших версіях афінські трагіки зображували Адраста як утікача, котрий прибув в Афіни до Тесея і,
