не спромігся уточнити. Є чутка, що це був Діонісофан із Ефеса, який доховав Мардонія. В усякому разі його було поховано. 85. Елліни, поділивши між собою здобич після битви при Платеях, почали ховати своїх убитих воїнів, кожен народ окремо. Лакедемонці викопали три могили. Там вони поховали ейренів(1), серед яких були Посейдоній і Амомфарет і ще Філокіон і Каллікрат. В одній могилі вони поховали ейренів, у другій решту спартанців, а в третій ілотів. Так вони їх поховали, а тегейці також окремо поховали своїх, усіх разом, так само і афіняни і мегарці та фліунтці тих, яких перебила кіннота. Звичайно, всіх цих могили вміщують убитих у битві, що ж до могил інших, які можна побачити в Платеях, то це, як я довідався, їх викопали і насипали землю, ті, хто не взяли участі в битві, і зробили це через сором, для нащадків, і в них нема людей. Є там і могила егінців, яку, я чув, зробив на прохання егінців за десять років після битви Клеад, син Автодіка, платеєць, який був проксеном егінців. 86. Після того, як елліни в Платеях поховали своїх покійників, вони зібралися на нараду і вирішили негайно піти проти Фів і зажадати, щоб їм видали всіх прибічників мідійців, і насамперед Тімегеніда і Аттагіна, які очолювали цих прибічників, а якщо вони їх не видадуть, нехай залишаються в місті і до того, як воно буде здобуто і зруйновано. Таке' вони прийняли рішення і на одинадцятий день після битви^ вони прийшли і обложили Фіви, і зажадали, щоб їм видали тих людей. Але фіванці не мали наміру видавати їх і тоді елліни почали плюндрувати їхню країну, і робити напади на їхні мури. 87. І оскільки грабування тривало на дванадцятий день, Тімегенід < казав фіванцям: «Шановні фіванці! Оскільки елліни вирішили не знімати облоги, поки не зруйнують Фів, або поки ви їм не видасте нас, нехай більше не страждає через нас Беотія, але якщо вони хочуть одержати гроші і лише посилаються як на привід, вимагаючи нашої видачі, дамо їм гроші з нашої спільної каси (бо ми стали прибічниками мідійців із загальної згоди(1), а не з власної волі), а якщо правда, що вони облягають місто через нас, тоді ми сами погоджуємось, щоб нас видали і цим ми звільнимось від усяких обвинувачень». Фіванці вирішили, що він правильно каже і своєчасно, і одразу повідомили Павсанія, що вони погоджуються видати цих людей.. 88. Отже, так вони домовилися, а тим часом Аттагін утік із міста разом із своїми синами, але їх спіймали і привели до Павсанія. Проте він зняв із них обвинувачення, кажучи, що сини не мають відповідальності за перехід батьків на бік мідійців(1). Щодо інших людей, яких видали фіванці, вони гадали, що їх відпустять і вони виправдаються, і навіть були переконані, що через підкуп вони визволяться. А Павсаній, скоро вони опинилися в його руках, запідозрівши їх у такому намірі, розпустив усе військо союзників, а їх наказав у кайданах відвести в Корінф і там стратити (2). 89. Отаке відбулося в Платеях і у Фівах. Тим часом Артабаз, Фарна-ків син, тікаючи з Платей, уже був далеко. Коли він прибув до Фесса-лії(1), його запросили в гості фессалійці і, оскільки вони не знали нічого про події в Платеях, вони запитали його про решту війська. Проте Артабаз зрозумів, що якби він розповів їм усю правду про битви, то він наразився б на небезпеку і самому загинути і всьому його війську (йому здавалося, що всі, хто довідався б про ці події, могли б на нього напасти) і, подумавши так, він нічого не розповів про фокейців, а фессалійцям сказав: «Я, шановні фессалійці, як бачите, поспішаю якнайшвидше до Фракії разом ось із цими, бо мене послано з табору для важливої справи. Сам Мардоній прийде незабаром за мною і чекайте на нього з години на годину. Зробіть йому належний прийом і як слід подбайте про нього, бо в майбутньому ви не пожалкуєте, що так зробили». Так він їм сказав і спішно пройшов із своїм військом Фессалією і Македонією до Фракії, як людина, котра і справді поспішає, прямуючи суходолом. Він прибув до Візантія (2), залишивши позаду чимало своїх воїнів, яких перебили на шляху фракійці, або яких доконали голод і втома. А з Візантія він перетяв море на кораблях. 90. Так він повернувся до Азії того самого дня, коли варвари зазнали жорстокої поразки при Платеях і це збіглося з їхнею поразкою при Мікалі в Іонії. Тим часом, коли елліни із своїм флотом, що приплив із лакедемонцем Леонтіхідом, перебували на Делосі, до них прийшли оповісники з Самосу; Лампон, син Трасіклея, Атенагор, син Архістраті-да, і Гегесістрат, син Арістагора, яких самосці послали потай від персів, а також від тирана Теоместора, сина Андродаманта, якого перси призначили тираном Самосу. З'явилися вони перед стратегами і Гегесістрат почав промовляти докладно і про вся*ке, що, мовляв, лише їх поба-* чать іонійці, як повстануть проти персів, і що варвари не зможуть учинити їм опору, а якщо навіть учинять, то все одно, такого випадку іншим разом не буде в них(1). Він посилався на те, що вони мають спільних богів, благав їх урятувати від неволі еллінів і прогнати варварів. Крім того, казав він, їм легко це зробити, бо кораблі у варварів незграбні і не можуть протистояти еллінським. А якщо, казав він, елліни мають якусь підозру, чи не готується проти них якась зрада, то аби їх умовити, він пропонував їм узяти його з супутниками на кораблі як заручників. 91. Оскільки самосець наполягав на своїх пропозиціях, Леонтіхід запитав його, чи тому, що він від відповіді на своє .запитання хотів одержати якесь передвістя, чи тому, що це йому навіяв бог: – Як тебе звати, Самосцю?» – І той відповів йому: «Гегесістрат». І на цьому Леонтіхід перебив його, незважаючи на те, що, мабуть, Гегесістрат хотів сказати і ще щось, Леонтіхід сказав: «Я приймаю добре передвістя, проводарю війська, самосцю. Лише дивіться, ти та інші, що з тобою, дайте мені слово, що самосці і справді хочуть стати нашими союзниками і йдіть із богом»(1). 92. Так він йому сказав і негайно взявся за діло. Самосці одразу дали йому своє слово, заприсягалися і склали союз із еллінами. Після цього інші оповісники відпливли, а Гегесістратові він наказав пливти разом із ним, бо вважав його ім'я за добре передвістя. Того дня елліни залишилися там на Делосі, а наступного дня принесли жертви, щоб довідатися про можливий успіх, а ворожбитом у них був Деіфон, син Евенія з Аполлонії, тієї Аполлонії(1), яка в Іонійському морі, а його батько мав таку пригоду. 93. Є в Аполлонії отара овець, присвячених Геліосові(1). Вдень вони пасуться на берегах річки, яка спадає з гори Лакмон, перетинає країну Аполлонії і вливається в море поблизу затоки Оріка, а вночі отару охороняє кожен із мешканців упродовж одного року, люди обрані з громадян, найбільш видатних своїм багатством і походженням. Цих овець аполлонійці пильно доглядають згідно з якимсь оракулом. Вночі вони перебувають у печері далеко від міста. Сталося так, що черга дійшла охороняти вівці до Евенія. І тоді він заснув, бувши сторожем, і в печеру зайшли вовки і роздерли щось до шістдесяти овець. А він, коди це помітив, затаїв це і нікому не сказав, маючи на думці купити інших овець і замінити ними тих, що загинули. Проте, коли аполлонійці довідалися про це, бо це не залишилося в тайні, вони привели його на суд і там його засудили за те, що він заснув, і викололи йому очі. Але коли осліпили Евенія, одразу після того вівці перестали котитися і земля перестала приносити плоди. І як у До доні, так і в Дельфах, коли вони запитали пророків, яка причина цього нещастя, що їх спіткало, вони з'ясували їм, що аполлонійці несправедливо позбавили зору сторожа священних овець (Евенія), тому що це боги послали вовків і вони не перестануть мститися за нього, поки аполлонійці не дадуть йому сатисфакції такої, як він сам вибере і вважатиме за справедливу. А коли він буде задоволений, боги дадуть Евенієві такий дар, який більшість людей уважатимуть його за найщасливішого за те, що він його має. 94. Такі були оракули, що їх було дано аполлонійцям, але їх притаїли і доручили деяким полагодити цю справу. А вони ось як її полагодили. Евеній сидів у кріслі, а вони прийшли і сіли біля нього і почали розмовляти з ним про всякі речі, а потім висловили йому свої співчуття з приводу його нещастя. І нарешті, запитали його, яку сатисфакцію він хотів би одержати, оскільки аполлонійці обіцяють задовольнити його за несправедливість, яку вони йому вчинили. Він через те, що нічого не чув про оракул, відповів на їхню пропозицію, що нехай вони дадуть йому ниви, і він навів імена громадян, про яких він знав, що в них найкращі маєтки в області Аполлонії, а крім цього ще й домівку, що, як він знав, була найгарнішою в місті. Якщо він усе це одержить, він додав, то остаточно пройде його гнів і це відшкодування, що йому дадуть, буде йому цілком достатнім. Так він сказав, а його відвідувачі відповіли йому: «Евенію! Через те, що аполлонійці осліпили тебе, це відшкодування вони дають тобі згідно з оракулами, що їх одержали». Коли потім він дізнався про суть цієї справи, що його обдурили, він, звичайно, розсердився. Тим часом вони придбали у власників усе, що він зажадав собі, і передали йому, а він одразу після цього одержав дар пророкування і став знаменитим. 95. Отже, син цього Евенія Деіфон, який був у корінфян, став ворожбитом у війську. Проте я чув і щось інше, ніби Деіфон видавав себе за сина Евенія і займався віщуванням в Елладі, насправді не будучи його сином. 96. Коли елліни отримали добрі передвістя, вони попливли з Делосу на Самос. І коли вони прибули до тієї місцевості острова, що називається Калами, вони кинули там якорі навпроти храму Гери(1), що там його розташовано, і почали готуватися до морського бою. А перси, довідавшись, що вони пливуть проти них,
