І на вулицях, в провулках,
На дорогах і завулках!
- Раз-два! Раз-два! - з'явився інший загін. Потім ще інший, потім ще... Нарешті з'явився загін Рукастиків-Смугастиків. І всі схожі між собою як дві краплі води.
- Вірні мої помічники! - вигукнув Знавець-Моргунець. - Охоронці порядку! Добрі та уважні Рукастики- Смугастики!
Загони проходили перед Знавцем-Моргунцем і прямували до воріт.
Коли пройшли останні лави дружинників, вулиця стала тихою і безлюдною.
Варя схаменулась: час їхати назад до своїх друзів!
Вона не гаючись знову стрибнула на сідло велосипеда й покотила слідом за дружиною Знавця- Моргунця.
Коли б з нею був вірний і кмітливий Рукастик-Смугастик, то застеріг би від прикрої помилки.
Вона їхала тією ж самою велосипедною доріжкою!
Підступний задум
Дружина йшла вулицею. Воїни карбували крок. Від струнких лав раз у раз відокремлювалися групи дружинників і займали пости на перехрестях і провулках.
На 'Острівці безпеки' в цей час стояли Малько-Ванько та Рукастик-Смугастик. Вони боялись, що в тісноті й штовханині якась очманіла машина ненароком заїде на острівець і зіб'є їх. Та цього не сталося. Автомобілі злякано сторонилися білої лінії, - певне, дуже не хотіли, щоб у них повідпадали колеса...
Коли машини зринули, Рукастик-Смугастик, який нетерпляче підстрибував на місці, кинувся вперед. Він так поспішав до своїх, що навіть не попрощався. Лише махнув рукою. Мить - і він вже зайняв місце в лавах Рукастиків-Смугастиків.
- Щасливо! - кинув йому навздогін Малько-Ванько. Раптом хтось штовхнув його в бік. Він здивовано озирнувся - поруч тупцював Жучок.
- Ти ще тут?
- Біда! Зараз трапиться біда! - гарячково випалив той.
- Яка біда? - Малько-Ванько насторожився.
Жучок озирнувся і прошепотів:
- Громобій наказав Тягачу доставити Шляховий Коток на височенну гору й пустити його звідти на дружину Знавця-Моргунця. Коток не має гальм, і його ніхто й ніщо не зможе зупинити!
- Обманюєш!
- І зовсім не обманюю, - образився Жучок. - Ваша Варя теж спочатку мені не вірила, а потім повірила. Це я допоміг їй звільнити дружину Знавця-Моргунця. Отак!
- А де ж вона?
- Зараз приїде. Але не можна гаяти жодної хвилини!
- Що ж робити? - задумався Малько-Ванько.
- Біжи он туди за ріг будинку і чекай мене там. Я відвезу тебе на ту гору, й ти зупиниш Шляховий Коток.
- Як же його зупинити?
Та Жучок вже тікав геть - дружина підійшла зовсім близько.
- Потім скажу! - на бігу вигукнув він.
Чи треба казати, що Малько-Ванько не гаяв жодної секунди? Треба було рятувати дружину Знавця- Моргунця! За хвилину він був уже в провулку.
Чекати довго не довелося. З-за рогу вискочив Жучок, але який він мав вигляд! Одна фара в нього чомусь не світилась, бік був добряче пом'ятий. Та він хвацько підкотив до тротуару.
- Сідай! - розчахнув дверцята. - Машини щось пронюхали. За мною женуться...
Ледве Малько-Ванько опинився у кабіні Жучка, як з провулка вискочило кілька машин. Попереду мчав грізний Громобій.
- Ось він! Стій, зраднику! - загримів він.
Жучок дав повний газ і так рвонув з місця, що хлопчика жбурнуло назад.
- Тримайся!
І почалася гонитва!
Жучок кривуляв, мов заєць, круто завертаючи в провулки. Переслідувачам ніяк не випадало добре розігнатися - вони весь час стримували швидкість.
Та все ж вогненні фари Громобоя невблаганно наближалися...
- Стіна! - ахнув Малько-Ванько. - Стіна попереду! Сті-і-ій!
Але то була не стіна. Дорогу перекривали важкі залізні ворота. Ззаду накочувалося ревіння Громобоя...
Та замість того щоб загальмувати, Жучок ще додав ходу! Мабуть, вже нічого не тямив з переляку...
Малько-Ванько заплющив очі.
Тріск, скрегіт! Його шпурнуло, боляче вдарило об щось тверде...
Він розплющив очі.
Жучок знову мчав, тільки вже якимось широким подвір'ям. Ворота залишилися позаду. Хлопчик здивовано озирнувся і помітив поруч з ворітьми відчинену навстіж хвіртку. Перед нею стояв дибки Громобій. Його передні колеса безпорадно крутились.
- Ох-хой! - стогнав Жучок. - Усі боки обдер.....
- У тій хвіртці? - засміявся Малько-Ванько. - Як же ти її побачив?
- Я з дитинства її знаю. Коли за нами ганявся Фургон, ми через той хід тікали. А Фургон зупиниться та сердиться-сердиться! Він навіть радіатора не міг туди просунути...
Хлопчик ще більше засміявся.
- Цить! - звелів Жучок. - Тут не можна сміятися. Навіть не треба голосно розмовляти!
- Чому?
- Це музей відпрацьованих частин...
- Ну то й що?
- Страшно вночі тут. Бр-р! Один я б сюди ніколи не поїхав.
- А що тут такого?
- Кажуть, що ночами окремі деталі залишають музей і гуляють собі.
- Що ж тут страшного?
- Страшно, страшно! - переконував його Жучок. - Адже вони самі гуляють. Самі! Уяви, раптом назустріч тобі котиться... колесо!
- Ну й нехай собі котиться!
- Ой! - Жучок навіть затрусився. - Не кажи так! Боюсь!
- Гаразд, гаразд, - усміхнувся Малько-Ванько. - Не буду. Далеко ще їхати?
- А ми вже приїхали. - Жучок зупинився знову біля воріт, та вже інших, поруч з якими була хвірточка, тільки зовсім маленька. - Сюди й мені не пропхнутись, - сумно додав він.
- Що ж нам робити?
- Підеш далі сам. Там буде вулиця. Чуєш - це гуркоче Тягач. Він тягне на гору Шляховий Коток. Поспішай!
Малько-Ванько кинувся до хвірточки. Раптом він зупинився.
- Як затримати Котка?
- Ой, я зовсім забув про це! Як затримати Котка... Х-гм... Зупинити... А взагалі будь-яку машину може зупинити цеглина. Та де вона?..
- На будівництві! - вигукнув хлопчик, не дослухавши Жучка.
Він штовхнув хвіртку й щодуху помчав вулицею.
- Швидше повертайся! Мені страшно тут... - гукнув йому навздогін Жучок.
Вулиця вела вгору. Далеко на тлі світанкового неба вимальовувалися дві кремезні горбаті фігури - надзвичайно сильний Тягач та надважкий Шляховий Коток.
