звуки наставника і, таким чином, творити різні «чудеса».
Тій же меті служать і всілякі трюки, на зразок ореолів, що світяться навколо тіла, ароматів, що йдуть від тіла «святого», надзвичайно хитро задумані і спритно виконувані. Серед вихователів та «наукових консультантів» школи немало і талановитих людей з великими знаннями.
Такою була школа Дандарат.
Містер Пірс димів сигарою і доповідав. Броунлоу і Дрейден заохочуюче кивали головами.
— Як стоїть справа з випускниками? — спитав містер Броунлоу.
Пірс назвав кілька імен вихованців, пояснив їх фах і місце, куди їх посилають.
— Я ще не вирішив, куди послати Аріеля, — сказав Пірс.
— Це той важкий учень? — спитав Броунлоу. — Як його справжнє ім’я?
— Аврелій Гальтон.
— Пам’ятаю, його віддали опікуни?
— Цілком вірно, — озвався Пірс. — Містер Боден і містер Хезлон із Лондона. Вони недавно запитували про нього. Я відповів, що здоров’я Аврелія не залишає бажати кращого, але…
Броунлоу невдоволено скривився, нетерпляче поворухнув пальцями, скосивши очі, занепокоєно глянув на місіс Дрейден, якій не треба було всього знати, і перебив Пірса:
— То що ж ви хочете з ним зробити?
— Можу лише сказати, що для ролі медіума, ясновидця, пророка він не годиться. Для цього в Аріеля занадто міцна голова і, незважаючи ні на що, занадто здорова нервова система, — додав він з відтінком смутку в голосі і навіть з винуватим виглядом. — Важкий учень. До того ж ці Боден і Хезлон…
— Знаю. Вони писали й мені, — знову перебив Пірса Броунлоу. — У Чарлза Хайда є цікаві новини. Поговоріть з ним про Аріеля. Можливо, підійде.
— Хто це Чарлз Хайд? — спитала місіс Дрейден.
— Ви не знаєте? — чемно звернувся до неї Пірс. — Один з наукових співробітників нашої школи. Надзвичайно цікава людина.
— Отож поговоріть з ним! — повторив, підводячись, Броунлоу..
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
ДОСЛІДИ МІСТЕРА ХАЙДА
— То ви кажете, людина — муха? Ха-ха-ха! Досі люди вміли з мухи робити слона, а ви хочете з мухи зробити людину…
— Не з мухи людину…
— А з людини муху? Від цього не легше. Ха-ха-ха!..
Така розмова відбувалася в лабораторії Чарлза Хайда, великого, але не визнаного світом вченого, який знайшов собі притулок у Дандараті. Це було підхоже для нього місце. Суперники-вчені давно говорили, що місце Хайда в будинку для божевільних. Різниця ж між цим будинком і Дандаратом полягала лише в тому, що будинки для божевільних існують, щоб лікувати душевнохворих, а Дандарат здорових робив душевнохворими.
Серед вихователів і «наукових консультантів» також зустрічалися психічно ненормальні, хоч по-своєму і здібні люди. До них належав і Хайд.
Відчинені вікна вузької, мов коридор, лабораторії були завішані циновками від світла і палючого проміння сонця. В напівтемряві виднілися столи, заставлені химерними машинами найрізноманітніших геометричних форм. Куби, кулі, циліндри, диски з міді, скла, каучуку були переплетені проводами, як ліанами. Справжні джунглі наукової апаратури, через які нелегко пробратися не обізнаному з ними. Книг не було. Вся колосальна бібліотека книг, присвячених різноманітним наукам, вміщувалася під величезним, зовсім лисим черепом гідроцефала, червоним, як стиглий помідор. Звідти володар феноменальної пам’яті дуже легко добував першу-ліпшу потрібну йому довідку.
За роки життя в Індії Хайд розжирів, зледащів, відпустив широку руду бороду, засвоїв місцеві звички.
В коротких білих штанях він годинами вилежувався на циновці. Біля нього завжди стояли глек з льодом І лимонами, бляшана банка з бетелем і ще одна — з тютюном, його губи були ніби закривавлені від слини, забарвленої бетелем. В одній руці він тримав віяло, яким безперервно обмахувався, у другій — люльку, жував бетель, курив і думав, час від часу змушуючи двох своїх асистентів — бенгальця та англійця — записувати думки, що виникали в його голові, або проробляти дослід. Якщо вони помилялись, Хайд сердився, кричав, але не підводився з циновки. А за хвилину він уже добродушно реготав.
Біля його ніг на низенькому стільці з бамбука сидів його колега по Дандарату, також невизнаний учений, Оскар Фокс. Він був худий, як аскет, брите обличчя його пожовкло від малярії. На цьому похмурому, з запалими щоками обличчі лежав відбиток озлобленості невдахи. Говорив він тоном ображеної людини, не відриваючи погляду од годинника-браслета, і через кожні п’ятнадцять хвилин пунктуально діставав з бляшаної коробочки пілюлі і ковтав їх.
Уже понад рік Хайд і Фокс працювали за завданням Дандарата: створити літаючу людину — знайти засіб, за допомогою якого людина могла б літати без будь-якого апарата, як літаємо ми в сновидіннях. Якщо таємницю буде збережено, теософи і окультисти матимуть нове могутнє знаряддя для пропаганди своїх ідей. З літаючою людиною можна розіграти чимало чудесних сцен, загнавши в безвихідь офіціальну науку. Таке завдання найбільше пасувало до вчених на зразок Хайда і Фокса, — трохи авантюристів і шарлатанів, трохи мрійників і водночас людей безумовно талановитих. У Дандараті вони знайшли те, чого не могли знайти ніде: матеріальні засоби для здійснення найфантастичніших проектів. І вони винайшли для Дандарата немало «чудес білої та чорної магії». А втім усе це були лише дотепні фокуси. З літаючою людиною справа складніша.
Хайд і Фокс ішли різними шляхами. Фокс був інженер і фізик, Хайд — біофізик. Фокс являв собою тип ученого, який творить з величезними зусиллями, весь час сумніваючись в успіху. Він не наважувався на лобову атаку наукової проблеми, робив численні досліди- рекогносцировки, але глибоко в справу не вникав, розпочинав і кидав. Не довіряючи собі, він часто радився з Хайдом. І варто було тому висловити сумнів або посміятися, як Фокс кидав свій проект і починав придумувати новий.
Хайд, навпаки, був упевнений в собі і йшов напролом. Хайд не говорив Фоксу, як саме він думає створити літаючу людину. Єдине, що він відкрив Фоксу, — це те, що «розв’язання відбудеться на базі фізики, фізіології та біофізики».
І цього разу розмова почалася з того, що Фокс заявив:
— Мені здається, я натрапив на вдалу думку. Проблема створення літаючої людини лежить у проблемі літання мухи.
Коли Хайд перестав сміятися, Фокс ображено почав пояснювати, намагаючись довести, що його ідея не така вже смішна і безглузда, як здається шановному колезі.
Він довго говорив про спостереження вчених над польотом мухи, про те, якою складною є ця на перший погляд простота. Говорив «про особливі м’язи «прямої» і «непрямої» дії», які є в грудях мухи. Під час польоту крила описують вісімкоподібну фігуру. Завдяки цим своїм особливостям муха може літати, маючи невелику площу крил і витрачаючи порівняно невелику силу. Разом з тим вона піднімає відносно велику вагу свого тіла. І ось коли створити аналогічний апарат, то людина вільно зможе літати на невеликих крилах без будь-яких моторів, використовуючи силу своїх м’язів.
— Розкішно!.. Чарівно!.. Принадно!.. Прекрасно!.. Чудово!.. — після кожного вимовленого слова Хайд реготав, не перестаючи обмахувати віялом обличчя.
Фокс позеленів від образи і спитав:
— Що ж у цьому смішного? Або ж ви мене не зрозуміли, або ж…
— Або ж ви нічого не зрозуміли, — перебив його Хайд. — Так, очевидно, ви зовсім не зрозуміли суті завдання. Що ви пропонуєте? Новий літальний апарат. Тільки й того. Апарат! Механізм, який можна причепити на плечі першому-ліпшому йолопові…
— Чому ж йолопові?
— Апарат, який можна пустити в серійне виробництво. Створити сотні, тисячі людей-мух. З таким проектом можна виступати не в Дандараті, а в військовому міністерстві. Літаючі солдати, розвідники, снайпери, бомбометники — це, звичайно, непогано. І взагалі непогано. Геть сходи, ліфти, ескалатори! Люди-мухи, як бджоли з вулика, вилітають з усіх вікон хмарочосів, роєм летять у здовж вулиць. Чудово! А який простір для альпіністів! Вони на своїх мушиних крилах обліплять Еверести і Монблани, як справжні мухи голову цукру!.. Бачите, ви мене самого захопили вашим проектом. Але, дорогий мій, нам потрібно зовсім інше! Ми повинні створити унікум — людину, яка б могла літати без усякого апарата. Ось так — узяв та й полетів…
— Але якщо зробити таку людину, то можна зробити і сотні, тисячі? — заперечив Фокс.
— Можна, звичайно.
— В чому ж різниця?..
— Різниця в тому, що досить упіймати одну вашу людину-муху, і перший-ліпший інженер, розглянувши ваш апарат, зможе зробити такий самий. Коли ж зловлять мою літаючу людину, то ніхто нічого не відкриє і не зрозуміє. Секрет відомий мені одному. І ця літаюча людина буде єдиною в світі. Зробити другу, десяту можу лише я один — і то за спеціальним замовленням Дандарата. Зрозуміло?
Фокс був зовсім збентежений. Проковтнув пілюлю, і вона здалась йому особливо гіркою. Помовчавши, він сказав:
— Але те, про що ви говорите, я вважаю просто неможливим. Це скидається на пусті вигадки про левітацію факірів. Про це говорять і пишуть немало. Та нам, вченим, не до лиця вірити байкам. Я дев’ять років живу в Індії і ніколи не бачив випадку левітації. І коли б мені про неї сказав очевидець, людина, котрій я цілком довіряю, я б сказав їй: «Друже мій, ви жертва спритного обману або гіпнозу».
— Облишмо факірів у спокої. Уільям! — гукнув Хайд. Із сусідньої кімнати вийшов юнак. Обличчя в нього було бліде, стомлене. — Покажіть містеру Фоксу дослід номер перший.
Уільям вийшов І повернувся з підносом, на якому стояла невелика шкатулка.
— Відімкніть шкатулку ключем, містер Фокс, і підніміть кришку.
Фокс з недовір’ям повернув ключ. Але йому не довелося навіть підіймати кришку — вона сама відчинилась під тиском пружини; з шкатулки раптом вилетіла чорна пориста маса розміром з кулак, стрімко піднялася, з легким стуком
