рік ми тупцюємо на місці, без найменшого руху вперед. Час нарешті набратися мужності й визнати, що план з детекторами завів нас у глухий кут. Треба міняти нашу тактику.
— Але Смирнов каже…
— Смирнов невиправний оптиміст. А ще він до біса самолюбний і терпіти не може поразок. Я певен, що сам він уже зрозумів даремність своїх зусиль, але вперто продовжує битися головою об стінку. Краще б зосередився на мініатюризації.
Ідея підкинути Маріці детектор, щоб вона пронесла його до свого рідного світу, виникла вже після перших невдач відстежити весь її шлях за допомогою схованого біля порталу пристрою. Однак проблема полягала в тому, що ніяк не вдавалося сконструювати достатньо мініатюрний для цих цілей детектор. Максимум, на що спромоглася група Смирнова, так це упхати його у величеньку запальничку. Через відсутність місця для газу запальничка не працювала, а тому не годилася для подарунка — навіть коли не враховувати тієї обставини, що Маріка не курила. Нещодавно Ґордон Волш запропонував Смирнову вмонтувати детектор у дорогу ексклюзивну модель стільникового телефону, щоб його Кейт подарував Маріці, проте Смирнов висміяв цей задум. І справді: що-що, а мобільник вона брати до свого світу не стане, адже там він не працюватиме. Спроби ж замаскувати детектор під брошку чи медальйон поки були безуспішні.
Окрім того, задачу стеження за Марікою ускладнювала її надзвичайна чутливість. Цю проблему ніяка мініатюризація вирішити не могла. Трохи більше року тому, коли Маріка щойно привернула до себе увагу Послідовників, у кабінеті й у вітальні Генрі МакАлістера було таємно встановлено „жучки“. Протягом кількох днів Кейт, його батько та ще четверо людей прослуховували розмови сера Генрі й Аліси, але при першій же Марічиній появі мало не сталася катастрофа. Після обміну вітаннями з сером Генрі Маріка раптом сказала: „Знаєш, тату, в мене таке відчуття, ніби хтось пошепки повторює мої слова. Так буває, коли слуги підслуховують під дверима чи коли я розмовляю по телефону. Але зараз поблизу нікого немає. І телефонна слухавка на місці. Перевір свій мобільний…“
Ґордон Волш наказав негайно припинити прослуховування — на щастя, „жучки“ мали дистанційне керування, і їх відразу ж вимкнули. Кейт був присутній при цьому і вперше в житті бачив свого батька, всемогутнього Куратора Північної Європи, таким наляканим.
Ясна річ, після цього інциденту ідею тотального стеження за Марікою було відкинуто. „Жучки“ в помешканні сера Генрі так і залишилися, але їх жорстко запрограмували на автоматичне вимкнення при першому ж звукові Марічиного голосу. Відтак Послідовники мусили задовольнятися інформацією, одержаною з розмов Аліси та сера Генрі, добре хоч вони частенько говорили про Маріку. Проте й таке обмежене прослуховування було визнано ризикованим, коли Маріка оселилась у Норвіку, і за кілька днів по тому всі „жучки“ знищили.
— Минулого тижня, — після нетривалої мовчанки знов заговорив Ґордон Волш, — я запропонував Старшому Кураторові взяти в роботу Алісу Монтґомері. Не сумніваюся, що вона вже оволоділа технікою нуль-переходу.
— І яка була відповідь? — з завмиранням серця запитав Кейт.
— Поки ніякої. Старший досі думає. Він вимагає прямих і неспростовних підтверджень мого припущення, а я їх не маю.
— І не можеш мати, — підхопив Кейт. — Я жодного разу не помічав нічого такого, що могло б свідчити про Алісине вміння працювати з порталом. Та й записи явно вказують на те, що всі нуль-переходи здійснювала одна людина.
Упродовж останніх місяців Кейтові довелося підмінити чотири кристали, де було зафіксовано маніпуляції з порталом, зроблені іншим „почерком“. Це могла бути Аліса, а міг хтось іще — скажімо, то й же Стен, брат Маріки. В кожнім разі, Кейт вирішив перестрахуватися. Послідовники боялися чіпати Маріку, але з Алісою вони б не стали розводити церемоній.
— На мою думку, — продовжував Кейт, — Алісу краще не чіпати. Тисяча проти одного, що від неї ми нічого не доб’ємося і лише викажемо себе. А отже, втратимо наш головний козир. Поки вороги не підозрюють про наше існування, ми маємо над ними істотну перевагу.
— Твоя правда, — погодився Ґордон Волш. — Але для того, щоб реалізувати нашу перевагу, треба знайти їхній світ. А якраз із цим у нас великі проблеми.
— Тимчасові проблеми, батьку. Лише тимчасові. Ще трохи — і Маріка мені довіриться. Вона сама розповість усе, що ми хочемо знати.
— Гмм… Боюся, ти видаєш бажане за дійсне. Її відмова від нашого запрошення свідчить про те, що найближчим часом вона не збирається чіплятися тобі на шию.
— Навпаки, — заперечив Кейт. — Якби Маріка бачила в мені лише друга, то без вагань прийняла б ваше з мамою запрошення. А так вона боїться.
— І чого ж?
— Виказати свої справжні почуття до мене. Вона наївно вважає, що я їх не помічаю.
— А може, це ти наївно вважаєш, ніби вона має до тебе почуття?
— Ні, батьку, я цього певен. Ким-ким, а наївним мене назвати не можна. Я добре розбираюся в жінках.
— Що ж, будемо сподіватися, — сказав Ґордон Волш. — Але буває, що й на мудрому чорт катається. Ти звик до легких перемог над поступливими студентками, а тут маєш справу з гордовитою принцесою… Та годі про це. Я підозрюю, що Старший Куратор не дозволить чіпати Алісу Монтґомері, аж поки Смирнов остаточно не розпишеться у власній неспроможності. Тож продовжуй зваблювати свою князівну, а до порталу поки не потикайся. Зачекаємо на обіцяну Смирновим нову модель.
— Добре, — відповів Кейт і підвівся. — Я більше тобі не потрібен?
— А куди зібрався?
— На Патрію. У понеділок на першій парі маю вести семінар, треба ще підготувати деякі матеріали, але не хочу займатися цим завтра. Краще знову навідаюся в Норвік.
Ґордон Волш знизав плечима.
— Воля твоя, Кейте. Проте мені здається, що останнім часом ти зловживаєш такими прогулянками. А Попередники, на жаль, не залишили нам рецепту безсмертя. Тому не поспішай жити.
— А я не поспішаю, — запевнив його Кейт.
— Ну, то дивись. Зрештою, це твоє життя, а не моє.
Попрощавшись із батьком, Кейт пройшов до сусідньої з кабінетом кімнати. Увімкнувши світло, він зачинив за собою двері й обвів звичним поглядом приміщення, захаращене різноманітним лабораторним обладнанням.
Ґордон Волш мав університетський диплом з фізики та електроніки, але жодного дня не працював ні в академічних закладах, ні на виробництві. Знайомі вважали його багатим дилетантом з широким спектром захоплень, і така репутація була йому лише на руку. Він міг вільно займатися своїми справами, не привертаючи до себе пильної уваги. На всі дивацтва ексцентричного мільйонера люди поглядали крізь пальці.
До однієї зі стін лабораторії було прикріплено прямокутну раму з якогось блискучого металу, розміром приблизно три на два метри; її верхня поперечина впиралася в стелю, а нижня торкалася підлоги. Обізнані, до яких належав і Кейт, називали цю конструкцію нуль-Брамою, або просто Брамою. Нуль-Брама була подальшим розвитком технології порталів і вигідно відрізнялася від них простотою використання, а головне — мобільністю.
За три з половиною тисячоліття, що минули від часу Великої Катастрофи, попри всі зусилля Послідовників, більшість наукових надбань стародавньої цивілізації Попередників було безповоротно втрачено. Ті крихти, що залишилися, Послідовники берегли, як зіницю ока, передаючи їх з покоління в покоління, від батька до сина, а від сина до внука. Часто-густо вони навіть не розуміли, що зберігають, а застосовуючи свої знання на практиці, сліпо дотримувалися іструкцій, значення яких нерідко залишалося для них таємницею за сімома печатками. Лише в останні двісті-триста років ситуація почала змінюватися. Спираючись на науково-технічні досягнення своєї доби, Послідовники стали потроху розбиратися в спадку Попередників, вивчати його, систематизувати й розвивати. Одним з наслідків такого прориву була нуль- Брама, перший прототип якої з’явився за два роки до Кейтового народження.
Кейт видобув з кишені продовгуватий пристрій з кількома рядами кнопок і невеликим дисплеєм.