поставити під загрозу своє та Алісине життя… Вибач, рідна, та я не маю іншого вибору.“
І він щосили вдарив її сонними чарами.
Маріка зреагувала дуже швидко — але не досить швидко. Вона не встигла вчасно сконцентруватися на захисті, бо сама готувалася до нападу і, зосереджена на цьому, втратила кілька дорогоцінних миттєвостей. А проте, вона майже змогла нейтралізувати братові чари, і лише пропущений перший удар не дозволив їй перейти в наступ.
Маріка боролася зі сном майже півхвилини, а Стен весь цей час не послаблював тиску і вражався сестриній силі та стійкості. Йому б нізащо не вдалося здолати її, якби вона не була такою знервованою…
Врешті Маріка прошептала:
— Негідник!… — і втратила притомність.
Останнім зусиллям Стен трохи загальмував її падіння, щоб встигнути підбігти до неї й підхопити на руки.
— Що сталося? — запитала стурбована Аліса.
Стен поклав Маріку на ліжко й ніжно поцілував її в лоба.
— Вона спить, — відповів він, випроставшись. — Я приспав її.
— Навіщо?
— Щоб не утнула дурниці. Я мало не запізнився. Вона збиралася зробити зі мною те ж саме.
— Наслати чари?
— Так. Маріка зрозуміла, що я не поступлюся, і вирішила усунути цю перешкоду.
Аліса похитала головою:
— Маленька дурепа… Хоча по-своєму вона мала рацію. Якщо ми втратимо норвікські портали, а Кейт відмовиться нам допомогти…
— Не відмовиться, — запевнив її Стен. — Ми просто не скажемо йому про втрату Норвіка і поставимо його перед вибором: або ви з Марікою спробуєте самі сховатися від Послідовників, або він допоможе вам, відкривши шлях через свій безпечний портал. Якщо Кейт справді кохає Маріку, то обере останнє. З його боку це не буде зрадою.
— Зате з нашого буде обман.
— Не заперечую. Хоча волію називати це військовою хитрістю. А взагалі, є багато способів схилити Кейта до співпраці, не лише хитрістю чи примусом. — Стен гмикнув. — А що ж до примусу, то я сподіваюся, що після цієї ночі в нас з’являться полонені, з якими можна буде не панькатися.
Він підійшов до шафи, розчинив дверцята й активував портал. Легесенько смикнув за „нитку“, що вела до порталу в королівський покоях палацу Доме-ді-Редже у столиці Ібрії. Відповіді не надійшло, і тоді Стен покликав гучніше, щоб напевне розбудити Флавіана. Але марно — він не озивався. Схоже, його не було ні в палаці, ні в усій Паланті.
Стен відпустив цю „нитку“ і знайшов іншу, що належала порталові в північній королівській резиденції Флорешті. Два роки тому там було завершено капітальний ремонт, споруджено портал, і відтоді Флавіан частенько туди навідувався. Комендантом замку був Авреліан Струдза, справжній батько ібрійського короля, проте Флавіанові візити були пов’язані не з ним — їхні стосунки й далі залишалися суто формальними. Флорешті знаходився в лісовій глушині, і там Флавіан відпочивав від напруженого столичного життя, від натовпу придворних, спілкуючись лише зі своїми зведеними братами та сестрою — Авреліановими дітьми. Раніше Флавіан ставився до них так само прохолодно, як і до батька, але останнім часом ситуація змінилася, він поступово заприязнився з ними, а особливо близько зійшовся з сестрою Мірчією.
Стен знав про це лише з розповідей знайомих. Сам він не зустрічався ні з Авреліаном Струдзою, ні з його дітьми й ніколи не бував у Флорешті. Флавіан жодного разу його туди не запрошував, а Стен не нав’язувався, хоча й почував від цього прикрість. Він швидко збагнув, що причина тут у Мірчії — Флавіан просто не хотів ризикувати, знайомлячи їх, бо чудово знав про Стенову слабинку до юних дівчат. Усвідомлення того факту, що навіть близькі друзі воліють ховати від нього своїх сестер, було для Стена вельми неприємним…
Цього разу відповідь на виклик надійшла негайно:
„Стеніславе, ти?“
„Так, я.“
„Якщо надумав вибачатися, то не варто. Я не мала дитина… Ні, стривай! Я відчуваю твоє хвилювання. Що сталося?“
Флавіанові думки йшли повільно через різницю в часі, але були чіткі та ясні, без найменших ознак сонної сплутаності. А між тим, за Стеновими розрахунками, зараз в Ібрії було близько півночі.
„Так, дещо сталося,“ — відповів він. — „Ти можеш зайти?“
„Гаразд. Зажди трохи, я вдягнуся.“
„Добре, чекаю,“ — сказав Стен.
Він перервав зв’язок і відступив від порталу. Аліса запитливо глянула на нього:
— Ти викликав пана Стоїчкова?
— Поки тільки Флавіана. Передовсім треба перенести нашу сплячу красуню в безпечніше місце.
Аліса підійшла до Маріки, розправила її коротеньку спідничку, потім схилилася на нею з явним наміром поцілувати, але вчасно похопилася і просто погладила її розкішне золотаве волосся.
— Зараз вона мов янголятко. Така юна, чарівна й невинна… З нею точно все гаразд?
— Не турбуйся. Годин за вісім або дев’ять вона прокинеться й почуватиметься чудово. Часом я сам насилаю на себе такі чари, коли треба гарно виспатися. — Лише зараз Стен звернув увагу, що в цій напруженій ситуації вони цілком природно й невимушено перейшли на дружнє „ти“. — От що, Алісо. Приведи-но сюди сера Генрі. Боюсь, мені вже не вдасться відтягти знайомство з ним.
— Я саме збиралася це запропонувати, — сказала вона. — Мабуть, дядько вже хвилюється.
— Підготуй його до того, що він мусить покинути Норвік. І, мабуть, назавжди. Розумію, це буде важко.
— Ще б пак…
Щойно Аліса залишила кімнату, як Стен відчув, що до порталу намагається під’єднатися інший портал. Він дав на це дозвіл, а за кілька секунд з шафи вийшов Флавіан. Ібрійський король був одягнений похапцем, руде волосся стирчало на всі боки, але на його обличчі Стен не помітив жодних слідів сну.
— Що трапилося, Стеніславе? — запитав він. — Сподіваюся, ти не марно… Отче Небесний! Що це з Марікою?
— Все нормально. Вона просто спить.
— В одязі?
Стен стисло, але вичерпно розповів, що сталося. Флавіан вислухав його уважно, не перебиваючи, потім поставив кілька запитань, дещо уточнив і врешті виніс свій вердикт:
— Ти правильно вчинив. Маріка — справжнє чортеня. Її треба забрати звідси.
— Тому я найперше викликав тебе. Пам’ятаю, ти пропонував оселити Маріку, її батька й Алісу в своєму Флорешті. Гадаю, так буде надійніше, ніж у тітки Зарени… Гм. Якщо ти, звичайно, не передумав.
— Ні, не передумав, — відповів Флавіан. — Хоч ви зі Стоїчковим обійшлися зі мною по-свинськи, своїх слів я назад не беру.
— Флавіане, зрозумій…
— Я розумію, Стеніславе. У мене був час про це подумати, і я думав — спершу сам, потім радився з сестрою, потім знову думав сам… так і не зміг заснути. — Він зітхнув. — Мушу визнати, що на твоєму місці вчинив би так само. Хоча це мене мало втішає. Я стільки років мріяв про Маріку, лише про неї, не звертав уваги на інших дівчат… Але годі сентиментів. Я готовий прийняти Маріку та її рідних. У Флорешті про них подбають. А що далі?
— Влаштуємо Послідовникам пастку. Спробуємо захопити бодай одного живцем.
— Гарна думка, — схвалив Флавіан. — Тільки тоді нам знадобиться підмога.
— Певно, що знадобиться. Викличемо всіх членів Ради, а в разі потреби залучимо до справи ще з десяток надійних, гідних довіри людей…
Стен зробив паузу. Якраз цієї миті він уловив слабку думку від Аліси. Вона повідомляла, що вони з сером Генрі вже готові йти до нього. Він попросив зачекати ще хвилину, а потім приходити.
