За ним, наче привід, скрадався звір, у цих краях справді рідкісний.
Барс.
Великий жовто-коричневий звір з темними круглими плямами, що густо поцяткували його лиснючу коротку шерсть. Барс здебільшого живе в горах і в тайгу приходить лише взимку полювати на муфлонів, кабарг та оленів, які під час лютих морозів шукають собі поживу в долинах. Але цей барс полював у тайзі тепер, наприкінці літа. Він вивів своїх малюків раніше, ніж звичайно, тому самка не могла піти звідси доти, доки її дитинчата не виросли настільки, щоб полювати цілком самостійно.
Барс важить понад вісімдесят кілограмів, завдовжки він приблизно два з чвертю метри (причому шістдесят-сімдесят сантиметрів припадає на хвіст). На людину барс нападає рідко, як правило, він обминає її. Але те, що цьому великому котові не вистачає сміливості, цілком надолужується хитрістю та підступністю. В період, коли дорослі звірі доглядають своє потомство, вони дуже злі й люто. захищають малят від будь- якого непроханого гостя, включаючи й людину.
Спіймавши мускусну кабаргу, барс якраз ніс її в барліг до самиці та двох малюків. Аж тут він раптом учув Феклістова.
Нічого не підозрюючи, замислений золотошукач підійшов до лігва, і тут його зачула самка.
Вона тихо виснула, малюки одразу, ж забилися в глиб барлога, а їхня матуся безшумно поповзла туди, звідки чути було кроки людини.
Пара барсів нападає на ворога в особливий спосіб. Самка намагається підступити ззаду, а самець тримається. так, щоб ворог весь час лишався позаду нього. На якусь мить самець з'явиться перед ворогом або здійме шум у лісі, щоб привернути до себе увагу. Жертва опиняється, як то кажуть, у лещатах. Велетенські коти на зручному для себе місці нападають зовсім несподівано. Звичайно, першою кидається самка.
Маленькі барси, грайливі, як і всі малюки, трохи пововтузившись у барлозі, вийшли назовні. Вони розпустувалися саме в ту мить, коли до них наблизився Феклістов. Самка заходила до Феклістова збоку і не помітила пустощів свого потомства, інакше вона б їм показала! Сталося так, що Феклістов зненацька опинився просто перед малюками. В першу мить він злякався, та вгледівши, що це маленькі, рідкісні тваринки з породи котів, одним стрибком скочив до них. У ньому прокинулась мисливська пристрасть: захотілося будь-що спіймати звірятко. Не довго думаючи, Феклістов скочив до найближчого малюка, впав на нього й притис до землі. Барсеня жалібно запищало і засіпалося під ним, тоді як другий малюк, вереснувши, кинувся навтіки.
Зойки малят почули батьки. Вони кількома велетенськими стрибками примчали сюди і не вагаючись кинулися на чужинця.
Першим налетів самець.
Напад був такий навальний і раптовий, що Феклістов спочатку навіть не зрозумів, хто на нього кинувся. Він тільки почув дикий рик і в ту ж мить відчув страшенний біль у плечі. Не встиг він отямитись, як на нього з лютим гарчанням наскочила самка й затопила йому в бік свої пазури.
Наповнені золотом соболині шкурки, що висіли в мисливця через плече, врятували його від неминучої смерті. Барс намагався затопити в шию людини свої пазури й величезні ікла. Та імпровізовані шкіряні торбини зав'язли в пазурах хижаків, і звірі дряпали й шматували їх зубами з такою люттю, що золото летіло на всі боки. Феклістов старався вивільнити свою сокиру. Але це була не легка справа. Обидва хижаки кидалися на нього так оскаженіло, що він лише безсило борсався між ними, намагаючись врятувати хоча б своє обличчя.
З нелюдською напругою Феклістов звівся, нарешті, на коліна, вивільнив сокирку й почав завдавати нею ударів, люто, як людина, що рятує своє життя.
Він так сильно поцілив у голову барса, що той, дико зойкнувши, відскочив і кілька разів перекинувся в траві. Та самка, не випускаючи мисливця, затопила свої гострі пазури йому в стегно. Проте влучні удари сокиркою примусили відступити і її. З оскаженілим сичанням вона, мов змія, відповзла назад. Феклістов скористався з цього і, знесилено хитаючись, пошкандибав геть. У руці він гарячково стискав сокиру, безцільно вимахуючи нею в повітрі.
Іван Хомич відчував нестерпний біль у боку й на спині, а рани на стегнах дуже заважали йому просуватися. Сутеніло, але пораненому здавалося, що вже зовсім темно. Кров, стікаючи з чола, заливала Феклістову очі, і він не бачив, що підходить до глибокого байраку. Раптом мисливець втратив грунт під ногами й полетів униз.
Від страшного болю він майже втратив свідомість, в очах у нього спалахнув жовто-зелений вогонь, а потім Феклістов поринув у пітьму…
Тим часом барс очуняв і підповз до краю байраку. Він люто бив по землі хвостом і безупинно витирав собі лапою голову, в якій відчував тупий, незвичайний біль. Шорстким язиком звір облизував морду, по якій струміла тепла кров, смикав головою, немовби хотів відігнати від неї дошкульних комах.
Барс зазирав у байрак, на дні якого нерухомо лежала людина. Здавалося, хижак хотів пересвідчитись, чи справді одвічний ворог чотириногих тайгових розбійників уже нічим не загрожує йому. Барс потроху почав відступати назад, і незабаром хаща поглинула його.
Тайга потонула в притушених барвах присмерку, пригасли кольори рослин, затихли голоси денних звірів. Настала чорна, непроглядна ніч.
У хатині Орлова не вистачало четвертого столовника. Всі присутні вгадували, з чим це він повернеться. Жартували, що, мабуть, Іван Хомич відшукав десь велетенський скарб і тепер, видно, буде сторожити його цілісіньку ніч. Але Феклістова все не було, і товаришів охопив неспокій.
Та до того ж ще й Орлов сказав, що для людини недосвідченої ніч у тайзі не дуже приємна річ, бо в цьому пралісі часто-густо життя людини висить на волоску — ввечері ти живий-здоровий, а вранці над твоїм холодним тілом закряче ворон.
Було вирішено вдосвіта розпочати спільні розшуки зниклого друга.
І мисливські собаки, навіть тунгуські лайки, бувають пустотливими. У стійбищі було кілька десятків чотириногих помічників мисливців, два з яких дуже любили блукати вночі.
Це були Комбо та Кежма, цікаві до всього й пустотливі лайки, невтомні в ловах, спритні й безстрашні. Тому-то цим «героям» миналось іноді таке, за що іншим перепало б на горіхи.
Коли настала ніч і в чумах усе затихло, Кежма та Комбо вийшли на полювання.
Літо для лайок — здебільшого пора відпочинку, бо участь у полюванні мисливців на пернатих не стомлює собак, а тільки ще більше розпалює у них мисливську пристрасть, тому влітку лайки ніби шаленіють.
У нічній темряві Комбо та Кежма бігли тайгою, принюхуючись і чітко схоплюючи кожен порух тайги.
Тайга вночі живе непомітним, але бурхливим життям. З лігов та барлогів вилазять борсуки, лисиці, норки. Самотні соболі зустрічаються з своїми братами-куницями. В гущавині лісу відмахується від дошкульних комарів величний лось. Ведмідь-самітник, од якого тікає сон, іде лісом на лови. Нічні птахи безшумно літають між деревами, а на вітах гордовито розправляє свої крила поважний пугач.
Серед цих приглушених звуків навіть тріск сухої гілочки здається застережливим знаком, і не один нічний бродяга заціпеніє в цю мить, прислухаючись, чи не загрожує йому якась небезпека.
Лайки уповільнили біг — вони раптом зачули ще не зовсім виразний запах звіра. Комбо високо підніс морду й тихенько загарчав, бо Кежма все ще біг далі. Після цієї перестороги Кежма обернувся і тепер уже сам зачув запах одвічного ворога собак: ведмедя. Наїжачивши шерсть, обидва собаки скочили в зарості й безшумно почали скрадатися далі. Вони зовсім не боялися. Лайки потрапили в свою стихію — адже полювання було для них потребою, змістом усього їхнього життя. Після довгого й виснажливого полювання їм навіть снилися лози. Собаки тонко повискували, дзявкали крізь сон і швидко ворушили в повітрі лапами, начебто йшли по сліду звіра, їм снилося те, чим було сповнене їхнє життя, — лови.
Вночі ведмідь був для собак далеко не такий небезпечний, як за білого дня, бо він погано бачив зухвалих нападників, які намагалися поскубти йому шубу. Без будь-якої необхідності — просто так, з мисливського азарту.
Меткіший Комбо заходив зліва, а Кежма тим часом лишався позаду і біг за ведмедем назирці.
