Попереду могла бути ще одна така несподівана «запруда», і тому я ліг просто на пліт, що, звичайно, було не дуже зручно: між нашвидку зв'язаними стовбурами зяяли великі щілини, крізь які час від часу проступала вода, заливаючи весь пліт, особливо на бистринах.
Це була надзвичайна подорож. Нас огортала таємнича пітьма, з якої виступали фантастичні обриси дерев, кущів і скель. Здавалося, що вода кожної хвилини може поглинути нас. Ми всі мовчали, вдивляючись у пітьму, ніби чекаючи на щось незвичайне. Плоти йшли тихо за течією. Єменка беззвучно і майстерно керував нашим «судном». На берегах ледь виднілися тьмяні силуети дерев і кущів, що зникали міняючись, мов страховинні куліси на чорному фоні сонної тайги.
Незабаром ми опинились у вузькому проході між очеретом. Раптом з берега почувся якийсь дивний шурхіт, ніби хтось розгортав кущі… Єменка зупинив пліт — усе стихло. Але як тільки ми рушили далі — на березі знову зашурхотіло. Собака почав непокоїтися. Сумнівів не було — нас переслідував якийсь таємничий звір. Побачити його в пітьмі нам не пощастило.
Єменка пошепки наказав приготуватись до стрільби. Олег уже хотів було ввімкнути великий електричний ліхтар, але завіса хмар, нарешті, розсунулася, і місяць освітив усе навколо.
Аж ось праворуч від нас нахилився очерет — там поворухнувся наш зухвалий переслідувач.
— Амба!.. — стрепенувся Єменка.
Я миттю прицілився. Тільки-но в повітрі прогримів мій постріл, як за ним вдарили ще два з рушниці Єменки. Олег, який ще не зовсім одужав, не встиг вистрілити.
З берега озвався такий рев, що в нас похололо в жилах. Від несподіванки чи то з переляку Олег навіть рушницю впустив. Бо ж рев таки справді був жахливий. Він пролунав над рікою, ніби могутня хрипла сирена.
— Ми не промахнулися, — тремтячим голосом вигукнув Єменка.
І справді, кулі з наших гвинтівок засіли в тілі тигра, але звір утік, лишивши тільки сліди свіжої крові. Звичайно, це було встановлено трохи згодом, коли настала тиша і ми пристали до берега. Собака стримано заскавулів і обережно подався вперед. Ми з рушницями напоготові рушили за ним і незабаром набрели на прим'ятий очерет і сліди крові могутнього звіра.
Переслідувати його далі було небезпечно, бо для нас це могло б скінчитися тільки трагічно: підстрелений тигр часто в засаді піджидає свого ворога, щоб напасти зненацька. Темрява трохи порідшала, та все ж далі ніж за кілька кроків ми нічого не бачили. А це було вигідним для грізного хижака, який добре бачить навіть уночі.
Тільки неук міг відважитися піти по «гарячому» сліду амби. Ми повернулися на берег до свого плоту, щоб зачекати, поки прибуде Чижов із своєю групою. Вони, мабуть, уже поспішали до нас, бо, почувши постріли, мали зрозуміти, що ми натрапили на хижака.
І справді, за кілька хвилин товариші були вже біля нас, розпитуючи, де ж чортів тигр.
Єменка розповів, що тут сталося. Коли розвиднілося, ми ретельно оглянули місце, на якому підстрелили тигра. Звідси й почалася найтяжча і найнебезпечніша частина нашого полювання: переслідування пораненого хижака.
Біда мисливцеві, якщо він неуважний, якщо нерви в нього не залізні, зір поганий і рука нетверда, бо поранений тигр небезпечніший, ніж троє здорових.
Ми обережно ішли вперед, готові в першу-ліпшу мить стріляти, а попереду вели своїх собак Єменка і Чижов. Який тільки шлях вибирав амба! Спершу він пройшов болотом, понад трясовинами. Потім завернув до гущавини, де вперше заліг. Напевне, рана була важка, бо все лігво було закривавлене. Звідси звір пішов поміж скелями до лісу, де зробив кілька великих кругів ущелинами, і, нарешті, звернув широкою терасою на плато. Біля невеличкої річки собаки загубили його слід. Хитрий звір вчинив те саме, що перед цим робили дикі свині. Він пішов руслом річки. Ми не знали, куди пішов амба — уверх чи вниз по річці, тому поділилися на дві групи.
Я пішов проти течії. Зі мною були Єменка й Шульгін. Чижов з Олегом і Старобором пішли в протилежний бік. З нами був тільки один собака, і це утрудняло переслідування, бо, йдучи одним берегом, ми могли проґавити сліди на другому. Ось чому ми посувалися дуже повільно. Єменка лишив собаку на мене, а сам із Шульгіним пішов протилежним берегом. Години через дві повільної ходи собака знайшов, нарешті, місце, де тигр вийшов з річки. Ми ще раз пересвідчилися, що сибірський тигр не боїться води, тоді як усі інші хижаки з родини котячих уникають її.
Єменка пошепки порадив нам триматися якомога тихіше і не забувати про обережність, бо підступний хижак міг звернути з дороги, пройти стороною назад і залягти. Він міг обдурити собаку і кинутись на нас абсолютно несподівано.
Серце моє стукотіло так, що я мимоволі притулив руку до грудей. Єменка посміхнувся й мовчки подав мені баклажку з якоюсь рідиною.
— Ковтніть, Рудольфовичу, — прошепотів, — це допоможе.
На вираз німого запитання й недовіри на моєму обличчі Єменка відповів:
— Це ж чудодійні ліки — жень-шень.
— Жень-шень? — здивувався я. — Звідки він у вас?
— Спадщина від діда й батька. Дома в мене є ще три корені. Пийте, це ліки від перевтоми.
Вперше в житті я покуштував цього славетного й коштовного напою. Корінь був добре виварений, а щоб відвар не псувався, до нього додали спирту чи горілки. На смак напій був чудовий. Спершу трохи терпкуватий, він ставав у роті м'яким і запахом нагадував селеру і суниці.
Шульгін тільки посміхнувся й жестом відмовився сьорбнути напою з живодайного кореня. Після мене ковтнув сам Єменка. Незабаром втоми як не бувало. Голова стала навдивовижу ясною, я відчув бадьорість, мисливська пропасниця уляглася. Ніби її зняв хтось помахом чарівної палички. Ефект був справді разючий.
Підкріпившись, ми обережно й тихо посувалися далі. Попереду виринув скелястий пагорб, зарослий кущами й рідким лісом. Тут у глушині й зліг поранений тигр.
Про це свідчила поведінка не тільки нашого собаки, а й рябеньких пташок горішанок, цих допитливих і пустотливих вістунів усіх змін у тайзі. Собака наїжившись затремтів, як осиковий лист, і почав оглядатись на всі боки. А пташки пронизливо кричали й перелітали з місця на місце. Вони добре знають найстрашнішого ворога всього живого в тайзі.
На знак Єменки ми залягли і, трохи виждавши, повільно поповзли слідом за собакою.
Незважаючи на всю нашу обережність, тигр помітив нас і несподівано виринув з того місця, де його ніхто навіть не сподівався. Він лежав між великим камінням праворуч, ховаючись за поваленим деревом, колір якого майже зливався з забарвленням шерсті хижака.
Оглушливо заревівши, тигр могутнім стрибком злетів у повітря. Не встиг я ворухнути пальцем, щоб натиснути курок, як гримнули два постріли моїх товаришів. Тигр вигнувся в повітрі, ніби стальна пружина. Мені не видно було, куди саме він упав. Але відчайдушний зойк людини сповістив, що хижак знайшов-таки серед нас свою жертву. Стрепенувшись, я кинувся рятувати життя товариша й побачив страшну картину: на невеличкій галявині між кущами звивався тигр, а біля нього лежав лісничий Шульгін.
Звір знову звівся на лапи, дико заревів і напружився, готуючись до нового стрибка.
В мене блискавично майнуло в голові: на кого він наміряється? В кого ще він хоче запустити свої страшні пазури і зуби?
Можливо, що відвар з кореня жень-шень надав мені витримки й рішучості. Я зовсім спокійно прицілився в голову хижака і натиснув курок раз, другий. Втретє вистрелити я вже не встиг, бо слідом за цим гримнули два постріли з рушниці Єменки, і тигр не довершив свого смертоносного стрибка. Звір крутнувся в повітрі й важко гепнувся на землю.
Велетенський хижак дико хрипів, звивався, спинався на ноги, витягував свої грізні пазури, дряпаючи землю. З жахом я спостерігав, скільки сили було в тілі цього звіра. Я вже хотів було підбігти до лежачого
