безперестанку промацуючи глибини. За Борнхольмом наджидав танкер. У тумані лінкор поповнив пальне і повернув за обчисленням у вузьку ділянку Фемарнбельту.
Сіра запона посувалася перед форштевнем, гнана вітром. “Марат” ішов наче в кільватер мороку.
Лише поблизу місця призначення розгодинилося. Радянські військові моряки побачили нарешті білу брилу на виднокрузі — острів Уайт, що захищає підступи до Спітхейдського рейду.
Сказати по щирості, навіть у тих складних навігаційних обставинах штурман “Марата” не хвилювався так:;а своє прокладання курсу, як хвилюється тепер…
ЗУСТРІЧНИЙ РОЗШУК
Приблизно миль за шістдесят—сімдесят на захід від Ленінграда дощу немає. Зоряне склепіння звільна повертається над головою.
Олександр присуває ракетницю, дивиться на годин-ник-браслет, вводить погляд на небо.
Невже і ця ніч мине даремно? Чекання стає майже нестерпним.
Він змінює положення. Гранітні плити холодять. Ніби там, у глибині, — склеп з мерцями.
Так воно, певно, і є. Олександр не поділяє побоювань Грибова і Нейла. Звичайно, “Летючий” — у Вінеті, причому напханий секретними документами і мерцями.
Не зовсім приємно буде пробиратися відсіками повз кістяки. Але ж гвардії капітан-лейтенантові було ще бридкіше. Живі Гейнц і Готліб, мабуть, куди огидніші за мертвих. І все ж він стерпів.
З усмішкою Олександр пригадує розмову комдива з Ривчуном про острів.
“Певно, рибу ловив там не раз”, — жартома дорікнув комдив.
“І не ловив я, товаришу комдив! А якби ловив… Звісно, одразу зміркував би. Вітру немає, а поплавця тягне під берег…”
“Чому ж не ловив рибу?”
“Острів проглядають з того берега. Не годиться!”
Особливо важливо було спостерігати острів під час шторму. Мабуть, на поверхні при березі надималися пухирці. Шторм заганяв воду всередину, а повітря під острівцем стискувалося й не пускало.
Але ніхто з прикордонників цього не знав.
Олександр сам тільки вчора помітив, що веслярам важче біля берега. Якийсь незримий Мальстрем у мініатюрі! Але тепер уже все зрозуміло.
Дивно, що рибальські сіті ще ні разу не затягло під острів.
Зорі — вгорі, їхнє відображення — унизу… Весь світ навкруги — зорі, самі лише зорі. Ніби кружляєш посеред них, підважений у міжпланетнім обширі.
Такої ночі особливо самітно на чатах. Та Олександр не відчуває себе самотнім. Його товариші, безшелесно занурюючи у воду весла, удержують шлюпку поблизу острова. З берега материка пильнують за островом сухо-дільники. А мористіше, майже в самому гирлі затоки, ходить туди й сюди прикордонний корабель. Командир його припав до бінокля. Обслуга стоїть біля автоматів. Команда напоготові: чекає на “групу відвертання й прикриття”.
Наприкінці допиту мальтієць розговорився. Він не приховав нічого. За планом “шефа” чергова “заблукана” яхта мала перетнути державний кордон у гирлі затоки, щоб відвернути увагу прикордонників від того, що діятиметься в його глибині.
Відкриється шлях для порушника, що попрямує вплав до острова, умовно названого “Зміїним”. Так принаймні вважав “шеф”. Він і гадки не має про те, що мальтієць не скористався капсулою з отрутою і став балакучим. А то б цей план, певна річ, замінили якимось іншим.
Олександр поглянув на небо. Зорі наче зблякли Світає?
Зненацька прямо перед Олександром звівся на виднокраї вузький прямовисний промінь. Це подали сигнал з прикордонного корабля. “Заблукану” яхту затримано, і товариші Олександра, удаючи заклопотаних, “шурують” в її каютах та трюмі.
Та це лише формальність, гра. І прикордонники, і затримані розуміють, що головні події розгорнуться не тут.
Стовп світла, поколихавшись, упав. Зараз же трохи ліворуч здійнявся другий. Сигнал з корабля відрепетовано[51] ретельним начальником морського поста. Певно, побоюється, що Олександр не посмітив першого променя.
Отже, почалося! Жди бойового плавця з хвилини на хвилину!
І другий промінь упав, мов підрубаний. Потім він метушливо засновигав гирлом затоки. Це демонстративна метушливість. З того берега мають бачити, що морський пост зосередив увагу тільки на яхті.
Цієї ночі всі запопадливо підіграють незнаному самовпевненому добродієві в чорному макінтоші. Це гра л дурника. Ним, без сумніву, буде зарозумілий добродій — про це вже Олександр подбає!
Чорні стовпи, що постали на місці прямовисних променів — їхній слід на сітківці очей, — поступово світліючи, зникають.
Вітер пробіг по верхів’ях. Сосни схвильовано зашуміли. Потім начеб хтось цитькнув на них чи кинув жменю піску — враз стихли.
Усією своєю істотою Олександр відчув, що на острові є ще хтось!
Не поворухнувшись, він повів очима навколо.
На скелі, що обривається в море, темніє силует. Щойно його тут не було. Він зовсім нерухомий, ніби споконвіку на острові, як і величезні кругляки, що лежать побіля нього.
Олександр здивувався, що не почув ні шурхоту, ні сплеску.
У тьмяному світлі зірок блиснули бризки, що сповзали по матово-слизьких, спадистих, надто широких плечах. Голова на них видається потворно маленькою.
Перед Олександром жаба-велетень. Замість обличчя висунулася розчепірена од вуха до вуха паща — особлива маска невідомої конструкції. На спині стирчить горб — балони.
Олександр міг би кинутися на ворога із свого сховища. Але він повинен був невідступно іти за порушником суходолом і під водою. Лише після того, як ворог знайде те, що шукає, треба негайно роззброїти і захопити його — “по можливості, живого”.
Олександр, одначе, не тільки ретельний виконавець, він і самолюбний. Він одразу ж викинув з голови слова “по можливості” і замінив їх словом “будь-що”.
Химерний камінь пересунувся на кілька метрів до лісу — майже непомітно для ока.
Опинившись під заслоною дерев, порушник підвівся і попрямував уздовж берега. Олександр тріпнув головою. Що це? Він зненацька оглух? Потім згадав: на Зміїний піде диверсант світового класу, що вже бував у бувальцях.
Людина-жаба рухається зовсім нечутно, не спотикаючись об каміння, не зачіпаючи гілок, не чалапаючи ластами по гранітних плитах.
Схоже на німе кіно!
Ковзаючи над землею, мов привид, він звернув під прямим кутом, подався назад, знову повернув.
У його рухах немає поквапу чи непевності. Це планомірний пошук. Додержується якихось незрозумілих прикмет, — може, лічить кроки?
Ось він підніс руку до очей, звірився з годинником чи компасом, у задумі постояв над урвиськом. Хвилину чи дві горбатий силует чітко відбивається на тлі зоряного неба, потім щезає так само раптово, як і з’явився.
