Олександр схопився з місця.
Миттю натягнув маску, запхнув до рота загубник, двома стрибками опинився на гранітній плиті, де щойно стояв порушник. На бігу стрельнув з ракетниці вгору. І, навіть не побачивши дугастого зеленого розчерку на небі, кинувся сторч з кручі навздогін ворогові…
Плинний морок огорнув Олександра.
Під ногами він відчув дно, спружинив, випростався і розглядівся.
У темряві масною плямою проступало світло. Порушник засвітив ліхтар.
Олександр пригадав, як гвардії капітан-лейтенант в одному своєму “повчанні” ділив мужність на фази.
“Перша фаза, — казав він, — найважча. Друга — буде трохи легша. Поклав, скажімо, пробитися до ворожої гавані. Пробився! А потім уже підхопить, понесе — тільки встигай реагувати на ситуацію”.
Як завжди, гвардії капітан-лейтенант мав рацію. Опинившись під водою, Олександр відчув себе певніше. Першу фазу перейдено. Тепер лишається тільки реагувати на ситуації.
Ось масна пляма заколивалася, почала неквапом посуватися вздовж берега. Видно, порушник усе ще шукає.
Олександр поплив услід — дуже обережно, щоб не наштовхнутися на підводний камінь, не наскочити з розгону на обривистий берег. Одначе гранітна основа острова немовби розсунулася перед ним.
Пірнули під скелю!
Відвівши руку набік, Олександр торкнувся ковзької, порослої мохом стіни. “Проминаємося всередину острова!”
Світла плямка стрімко піднялася вгору. Олександр кинувся за нею і виплив на поверхню.
Конусовидний промінь, як комета, пробіг по гранітному скледінню, ребристих вгнутих стінах, грифельно-чорній спокійній воді.
Це грот, але він обшитий зсередини залізним кріпленням чи перекриттям. У глибині видніється щось схоже на причал.
Олександр устиг побачити це мигцем. Порушник знову пірнув. Негайно зробив те ж саме і Олександр, так наче незримий трос зв’язував нерозривно обох плавців.
Майже водночас вони спустилися на дно. Сніп світла заборсався, відштовхуючись од порослих мохом стін, вихоплюючи з імли нагромадження плит і довгасті жмутки водоростей, що ледь гойдалися.
Хоч би промінь зненацька не різонув! Олександр протиснувся в щілину між двома підводними каменями, притулився до них, злився з ними.
Порушник, здається, стурбований. Промінь ліхтаря описував криві, квапливо оббігав дно, повертався, ковзав по палях. Грот був порожній.
Нагло ліхтар скочив догори. Олександр також виринув.
Бойовий плавець уже видерся на пірс і сидів там.
Він весь сірий, ніби виліплений з глини. Навіть волосся на голові здається сірим. Обхопив руками підняті коліна, спер на них підборіддя. Певно, звик так відпочивати, сидячи зовсім нерухомо, ніби закам’янівши. А може, обмірковує? Те, що грот порожній, очевидно, здивувало і занепокоїло його.
Олександр скористався з короткого перепочинку. Трохи висунувши обличчя з води, жадібно роздивляється на грот.
Ліхтар, поставлений на пірс, кидає сніп світла догори і трохи набік. Промінь зламаний на вигині склепіння.
Грот навряд чи штучний. Видається надто велетенським. А втім, чого тільки не понаспоруджували люди під час війни!
Пірс, звичайно, збудовано: на його дальньому краю чорніє щось кубоподібне, немов склад чи ремонтна майстерня.
Прірву грошей, певне, вгатили в усе це!
Однак печать занедбання лежить на всіх спорудах. Залізні конструкції повгиналися. Від кам’яного помосту відвалилося дві чи три плити.
Але де ж підводний човен?
Олександр сподівався, що той погойдуватиметься, пришвартований до причалу, або лежатиме поряд на дні. Та підводного човна в печері немає.
Людина-жаба підхопилася, поривчасто пройшлася вздовж причалу. Їй довелося зігнутися, щоб забратися до приміщення складу чи майстерні. Вона пробула там недовго і, вийшовши, щосили хряпнула дверима. Отже, і там нема того, що шукає! Потім вона стала обмацувати стіни, присвічуючи собі ліхтарем. Теж нічого!
Нарешті людина-жаба присіла навкарачки і прудко застрибала вздовж причалу, часто схиляючись, мало не принюхуючись до тріщин у настилі.
Раптом із шпарини чи заглибини в помості вона вийняла футляр! Здалеку Олександрові здалося, що то дитя чий пенал.
Поставивши ліхтар на причал, порушник відкрутив накришку пенала. Рухи його рвучкі, але точні.
У руках щось забіліло. Хвилину чи дві німець у нерішучості тримав це “щось”. Потім квапливо заштовхнув назад до футляра, загвинтив накришку і поклав біля ніг. Повернувся до стіни, відсунув у ній плиту. Всередині блиснув якийсь механізм.
Порушник підніс руку, щоб його ввімкнути.
І лише тоді Олександр, стріпнувши з себе заціпеніння, кинувся на ворога.
Ляснули постріли, оглушливо роздягаючись під склепінням. Олександр вибив пістолета з рук ворога. Обидва аквалангісти впали.
Якийсь час вони змагалися, незграбно вовтузячись, мов черепахи. Важкі балони пригинали до цементних плит, сковували рухи.
З сопінням вовтузячись на причалі, супротивники підкотилися до самого його краю, мимохідь зіпхнули футляр і впали в воду слідом за ним.
Кілька хвилин — чи секунд? — вони борсалися під пірсом, раз у раз стукаючись об нього. Так тісно сплелися руками й ногами, що, здавалося, ніяка сила не зможе роз’єднати їх.
Немає пов’язі, міцнішої за ненависть!
Під водою бойові плавці відчули себе певніше, спритніше. Це була їхня стихія.
Тактика змінилася під водою. Тепер обидва прагнули позбавити супротивника переваг бойового плавця. Для цього треба було висмикнути загубник з рота.
Порушникові майже вдалося зробити це. Він затис Олександрові шию рукою, зігнутою в лікті, другою хапливо мамрав по його обличчю. Олександр почав захлинатися. А ворог усе дужче й дужче стискав горло.
В самбо це зветься — гриф горла. Рука, зігнута в лікті, надавлює на сонну артерію. Кілька секунд — і смерть!
У гімнастичному залі самбіст, отак схоплений, майже одразу починав тарабанити пальцями по партнеровій руці: визнавав себе переможеним і просив відпустити.
Ну, а він, Олександр, не попросить. Умре, а не попросить!
Але в тому ж гімнастичному залі дбайливий Ривчун навчив захищатися проти смертельного грифа.
М’язи пригадали! Вони подіяли рефлекторно.
П’ятою Олександр щосили вдарив ворога по коліну. Від пронизливого болю той послабив хватку. Прикордонник миттю звільнився і вирнув.
Він глибоко втягнув повітря, дрижачими руками поправив загубник, розглядівся.
Ворог зник. Невже поплив з грота?
Ні, не так натренована ця людина, щоб ухилитися від бою. Перед Олександром знову майнула довгаста тінь.
У цім шалі, в цій мовчазній люті було щось незвичайне, жахаюче. Здавалося, б’ється не людина, а величезна оскаженіла риба. М’язисте, намащене тіло виверталося, випорскувало. Ласти шалено пінили воду.
