Шубін скочив на скрипливі дошки настилу, козирнув. Селіванов кволо усміхнувся:
— Ну й видимість ниньки! Тільки по швартовці пізнаєш друзів!
Та в Шубіна не було охоти жартувати.
— Тебе висаджувати?
— Ні, одну дівчину.
Шубін поморщився:
— Тим-то й запізнюється. Дівчата завжди запізнюються.
— Тобі просто не щастило. Попадались недбайливі.
З темряви висунулося щось конусоподібне, з насунутим на лоб капюшоном, у плащ-накидці, яка розходилася дзвоном. Матово блиснули дві валізки, слизькі від дощу.
Товариш Шубін минулого літа висадив у тилу комсомолку-партизанку. “Головою відповідаєш! — сказали йому. — Катер потопи, сам загинь, але щоб дівчина була жива. Буде жива — великої шкоди наробить ворогові!” І справді! Невдовзі дізналися, що злетіло у повітря приміщення одного німецького штабу, куди комсомолка влаштувалася прибиральницею.
“Така тоненька, худенька, зовсім дівчинка, — зворушливо розповідав моряк. — А яка сила! Запросто фашистський штаб з усіма тельбухами в повітря!”
Ще тоді Шубіну спав на думку жарт, вертілося на язиці одне з тих дохідливих гострих словечок, які так підбадьорювали і надихали його матросів. Тільки не випадала нагода сказати. І ось — нагода!
Скоса позираючи на команду, що застигла в чеканні, Шубін голосно і весело сказав:
— Увага! Особливо цінний вантаж веземо! Не розтрусити, берегти, не кантувати!
І, пропустивши дівчину з валізками, узяв її під лікті, трохи підняв і знову обережно поставив на трап.
Однак ситуація несподівано обернулася не на його користь.
Шубіна стусонули в груди, та так, що він похитнувся. Намагаючись утриматись на трапі, він незграбно схопив дівчину в обійми, простіше кажучи, вчепився за неї, щоб не впасти. Збоку, либонь, це мало дикий, безглуздий вигляд!
За спиною Селіванов сказав, як завжди ліниво розтягуючи слова:
— Забув познайомити. Метеоролог із Ленінграда, старший технік-лейтенант Мезенцева, а це…
Мезенцева, не пробуючи випручатись, але відкинувшись усім тілом назад, зневажливо сказала:
— Що ж, і далі будемо так, обнявшись? Ми не на танцях, товаришу старший лейтенант!
А очі, очі які! Холодом обдало Шубіна! Потім зробилося раптом дуже жарко — ніби з-під крижаного душу одразу стрибнув під гарячий. Дівчина до всього була ще й офіцером, і в одному з ним званні. Ніколи в житті Шубін не попадав у таке дурне становище! А він понад усе боявся попасти в дурне становище!
Шубін відступив на крок, похмуро озирнувся. Матроси на палубі витріщили на нього очі, але не сміялися. Ще б пак! Тільки посміхнися, посмій!
На щастя, була можливість розрядки.
— Зайняти свої місця! — сердито, верескнувши, скомандував Шубін. — Віддати швартови!
Усі розбіглися на свої місця. І сміятися стало вже ніколи.
— Заводь мотори!
Із вихлопів вирвалося полум’я з димом. Мотори шалено заревіли.
Катер Князева, що чекав у морі, вигулькнув з темряви. Пірс з Селівановим зник за скісною стіною дощу…
Катери ланки Шубіна йшли строєм виступу, майже поруч. Так веселіше, бадьоріше у відкритому морі, та ще вночі.
Озираючись через плече, Шубін бачив свій другий катер. Вася Князєв, гарний хлопець, ретельний і хоробрий, та навдивовижу сміхотливий! Це, одначе, пощастило, що його не було під час інциденту.
“Ми не на танцях, товаришу старший лейтенант!” Ух! Наче навідліг по обличчю! Навіть жарт не дала закруглити, доказати про цінний вантаж.
До болю в пальцях Шубін стиснув стерно.
Якби це сталося на есмінці чи на “морському мисливці”, він би попросив дівчину зійти з мостика, ввічливо сховав би її якнайдалі в каюту. Та на торпедному катері кают немає. Кривдниця лишалася тут же, за спиною.
Вона мовчки сиділа, накостричившись у своїй плащ-накидці. Моряки подбали про неї, влаштували на коробках з кулеметними стрічками. Командир, боцман і механік своїми тілами прикривали пасажирку від зустрічного вітру і бризок.
“Дметься, — думав Шубін. — А чого дутись? Ну, може, невдало пожартував, не вдався жарт. Буває! Але ж не зубоскалив, ні? Просто хотів підбадьорити і її, і матросів, розрядити напруження. Молода. Не розуміє, як багато важить жарт на війні. А що за плечі взяв, то по-доброму ж узяв, дружньо, не якось там…”
“Обнявшись”! І в думці не було ніяких “обіймів”. А вона з доброго дива як стусоне ліктем! Безглуздо!
Не вистачало ще шубовснути у воду разом з нею — при матросах і Селіванові!
Напевне, Шубіну стало б легше, якби він зміг порозумітися з нею. Але не така була обстановка, щоб з’ясовувати стосунки. Катер підкидало, шарпало. Так і дивись, прикусиш язика. І мотори ревіли, як буря. Де вже тут стосунки з’ясовувати!..
Якби Шубін не був такий зайнятий і злий, напевне, замилувався б тим, як грає бурун за кормою. Клекотлива піна, вириваючись з-під гвинтів, сяяла, іскрилася, ніби підсвічена зсередини. Це світилися у воді мікроорганізми. Наче рої світлячків чи мигтіння покритих фосфором годинникових стрілок і циферблата.
Так, красиво, але небезпечно! У відкритому морі ще нічого, а от поблизу ворожого берега, у безпосередній близькості від спостерігачів, що припали до окулярів своїх стереотруб, дальномірів, біноклів…
Шубін скомандував:
— Малий хід!
— Єсть малий хід! — відповів механік, що стояв на дроселях, управляючи газом, тобто регулював подачу палива в мотори. Князєв теж уповільнив хід. Торпедні катери наближалися до шхер. Отепер і починалося найважче і найнебезпечніше.
Шубін поклав праворуч руля:
— Ще зменшити швидкість!
І з гіркотою, дуже голосно, щоб і пасажирка чула:
— Ну, тепер усе! Як то кажуть: ямщик, не жени своїх коней!..
Катери щільно підійшли до самих шхер.
Моряки на ходу закінчили останні приготування. Ватними матрацами прикрили мотори, захищаючи від осколків, брезентом затягли ззовні оглядове скло рубки, щоб не відсвічувало при спалахах. Шубін надів темні окуляри. Блисне промінь прожектора й одразу осліпить.
Обережно увійшли у вузьку протоку.
Брудно-біла запона висіла над головою. її подерті віхті чіплялися за борт і пливли по воді.
Протискуючись крізь густий туман, Шубін скрадався лабіринтом шхер. Скрадався як звичайно, “навшпиньках”, максимально зменшивши оберти моторів. І, можна сказати, майже примружившись, бо хіба багато побачиш у такому тумані?
Він ішов за обчисленням.
Юнзі це пояснював так:
“Уяви собі, — казав Шубін, — ідеш ти в трамваї. Зима. Вікна заліпило снігом. Але знаєш, що треба сходити на десятій зупинці. От сидиш і рахуєш: перша, друга, третя… Або ще варіант. їдеш у дачному поїзді. Ніч. Пейзажу за вікном ніякого. Темно і темно. Але відомо, що поїзд іде до твоєї станції рівно годину. От коли почне ця година минати, тобі пора вже хвилюватись, дивитися у вікно, розпитувати інших пасажирів…”
Раз у раз Шубін поглядав на годинник і перевіряв себе по табличці пройдених відстаней. Карта
