рясніє уточненнями, відступами, думками в дужках, словами в лапках і т. ін., проте вони не так прояснюють, як затемнюють суть справи. Це враження посилює багатоголосий іронічний підтекст: тут і іронія Ніни у ставленні до Честера та його оточення, і її самоіронія, й іронія письменника над словесною казуїстикою оповідачки, над її намаганнями видати себе за наївнішу і простішу, ніж вона є насправді. Манера розповіді героїні краще, ніж її самохарактеристики, розкриває її жіночність, гострий розум, звичку згладжувати гострі кути. Цілком щирі нотки прориваються в голосі Ніни, коли вона розповідає про особливо аморальні вчинки свого першого чоловіка. Правда, ці визнання вона відразу ж намагається замаскувати в словесному плетиві, ніби згадавши, що вона має виправдовувати, а не звинувачувати Честера. Але вони фіксуються читачем і стають фундаментом, на якому він будує своє уявлення про Честера.
Кері справедливо визнають майстром жіночих образів. Він вважав, що жінка, якій сама природа призначила бути творцем нового життя й охоронцем домашнього вогнища, є водночас і новатором, і консерватором. Зіткнення між новаторськими й консервативними началами її душі надає напруженості і драматизму її внутрішньому світові, робить його надзвичайно цікавим як об'єкт художнього дослідження. На думку Кері, жінки обдаровані, порівняно з чоловіками, більшою душевною гнучкістю, самовідданістю, чуйністю. В такому нібито «романі без героя», яким є «Улюбленець слави», Ніну підносить здатність співчувати, прощати, любити. Але реалізувати ці кращі якості своєї натури їй в її середовищі — нелегко. Любов марно намагається подолати егоїзм, співчуття — байдужість, а вміння прощати робить жінку схильною до компромісів і навіть до капітуляції перед злом, як це і сталося з Ніною, із Сейрою з «трилогії про митця», Табітою з роману «Тривожна радість» та іншими героїнями Кері.
З Ніниних мемуарів постає досить-таки дивний світ з розмитими моральними критеріями. Складається враження, що вона не хоче суворо засуджувати Честера, а точніше кажучи, не може, бо засвоїла уроки його моральної вседозволеності.
У романі «Улюбленець слави» Честер Німмо постає в зеніті своєї політичної кар'єри. Проте ми бачимо цього видатного політика переважно в сфері особистого і сімейного життя. І це цілком природно, адже про нього розповідає його дружина. Один з естетичних принципів Кері — ніколи не примушувати своїх героїв говорити про незнайомі їм речі або не властивою їм мовою. Ми дивимося на державного діяча з того боку, який нікому, крім Ніни, не видимий, а тому й не відлакований ретельно. Ми проникаємо разом з Ніною у найпотаємніші думки Честера, які він приховує від інших, і перед нами вимальовується дуже неприваблива постать людини нещирої, морально нерозбірливої, безпринципної. Розвінчуючи устами Ніни Честера- людину, Кері викриває його і як політика, адже, за твердим переконанням письменника, «неправда завжди залишається неправдою. Суспільна мораль і особиста мораль засновуються на одних і тих самих законах. Знищення однієї людини з лихих намірів чи з глупоти так само злочинне, як і знищення мільйонів».
Чи не найтяжче свідчення проти Честера — доля його сина Тома. Сюжетна лінія Тома до певної міри продовжує традиційну тему зіткнення мистецьки обдарованого юнака з диктатом буржуазної респектабельності, яка втілювалася, скажімо, в образах Джоліона молодшого із «Саги про Форсайтів» Дж. Голсуорсі чи Христіана із «Будденброків» Т. Манна, тільки у Кері замість «сімейної честі» фігурує «політична кар'єра Честера Німмо». Вихований у любові й повазі до Честера, Том драматично переживає розчарування в ньому. Воно виливається у нищівний шарж «Міністр-ліберал», за який Том фактично заплатив життям. Крім психологічного, цей конфлікт має і філософський бік, істотний для концепції роману. Поділяючи людей на новаторів і консерваторів, Кері водночас вважає, що чіткої грані між ними немає, що новатор за певних обставин з часом може перетворитися на консерватора. Честер Німмо, щедро обдарований творчим духом, починав як новатор (у тому специфічному значенні, яке Кері вкладав у це слово), далі ж, роблячи блискучу політичну кар'єру, він перетворюється на консерватора, охоронця старого, існуючого суспільного ладу. Том як представник нового покоління, невдоволеного світом, що йому дістався у спадок, і як митець кидає виклик системі, яку підтримує лорд Німмо. Звідси неминучість конфлікту між ними, що має закінчитися трагічно. Так на всіх рівнях змісту свого твору — соціальному, психологічному, філософському Кері розвінчує свого героя, показує, як егоїзм і безпринципність буржуазного політика руйнують людську особистість.
Отже, виправданням Честера Німмо Нінині мемуари не стали. Зате вони чудово прислужилися іншій меті, яку «авторка» ніде прямо не декларувала: захисту й виправданню її коханця Джіма Леттера. У розповіді Ніни Джім постає, м'яко кажучи, не дуже інтелектуальною, зате чесною і принциповою людиною. Суб'єктивне ставлення до нього оповідачки дещо применшує духовне убозтво й егоїзм Джіма, так само як і його войовничий консерватизм, але не може їх затушувати. Ніна кохала Джіма, тому й розповідає про нього не іронічно, як про Честера, а з доброзичливим гумором, можливо, й мимовільним. До кінця Джім викриває себе сам у третій частині трилогії.
Роман «Якби не ставив я честь найвище», написаний від імені Леттера, продовжує сюжет роману «Улюбленець слави». Трагедія, яку передбачала Ніна («Джім може тільки вбити мене»,— такими словами вона завершила «свій» роман), розігралася, і тепер, чекаючи на страту, Джім диктує в тюрмі свою сповідь, яка за стилем більше схожа на діловий рапорт. Цей сухий і безбарвний стиль чудово виявляє сутність Джіма, розкриває його як людину недалеку, духовно бідну, геть позбавлену уяви. Мотивуючи свій злочин, він наголошує на тому, що це було не вбивство через ревнощі, а помста за зневажену правду, кара за те, що Ніна була пособницею Честера в його нечесних справах. Самого ж Честера Джім таврує як лицеміра й безпринципну людину, що отруює брехнею все, до чого доторкнеться, і всією своєю діяльністю веде Англію до загибелі. Джім критикує Честера з консервативних до реакційності позицій, але об'єктивної гостроти критики це не знімає.
На відміну від Честера, Джім Леттер має тверді принципи, якими неухильно керується у житті. Але чи стає ця «людина честі» людиною справді моральною? Письменник у цьому сумнівається, і цей сумнів передається читачам. Він не приховує свого іронічного ставлення до Джімової моралі, яка зводиться до майже автоматичного слідування зашкарублим принципам аристократичного кодексу честі й раз у раз розходиться з дійсною мораллю. Зрештою, ці принципи поглиблюють характеристику героя як аристократа й крайнього консерватора.
У романі «Улюбленець слави» сюжетна лінія Джіма значною мірою зводиться до його боротьби за збереження етнічної чистоти і первісного варварства племені луга. Так знову в творчість Кері входить «африканська» тема, але трактується вже не в трагічних, а в комічних формах. Джім діє безкорисливо, самовіддано, майже героїчно, але вся ця його діяльність зображується Кері іронічно. Причиною цього передусім є те, що Джім, «захищаючи» луга від «руйнівної цивілізації», насправді захищає основу основ англійської колоніальної політики — зверхнє, патерналістське ставлення до корінного африканського населення. Парадоксально-комічна ситуація, якою завершується ця колізія, підкреслює марність зусиль Джіма, крайнього консерватора, протистояти руху історії.
І вже у формі мемуарів самого Честера Німмо написана центральна частина трилогії-триптиху, роман «Ніхто, крім бога». Сюжетно цей роман значною мірою є передісторією роману «Улюбленець слави», тут Честер згадує своє дитинство й молодість, розповідає про події, що передували його знайомству з Ніною і першим вдалим крокам у політиці. Зрозуміло, герой прагне показати себе у найвигіднішому світлі, а що політик він досвідчений, то знає, як це робити. Розповідь Честера, безперечно, вносить нові штрихи й нюанси в його портрет, нові факти й певні уточнення в пройдений ним шлях, всім цим підтверджується, що він справді був непересічною і складною особистістю. Але суть образу від цього не змінюється, самоапологія Честера не досягає мети — його політичного і морального виправдання. В романі «Ніхто, крім бога» іронія теж відіграє найактивнішу роль, за її допомогою письменник тонко розкриває, наскільки всі запевнення Честера в його щирості, відданості моральним принципам далекі від дійсності. Вона раз у раз дає читачеві відчути, що автор мемуарів — старий безпринципний політикан, який вміє «працювати на публіку».
Романи трилогії охоплюють все життя Честера Німмо — від дитинства до безславної смерті, всі етапи й перипетії його політичної кар'єри, типової для буржуазної Англії кінця минулого й початку нинішнього століття. Походячи з бідної фермерської родини, Честер замолоду захоплювався ідеями соціалізму (що Честером-мемуаристом рішуче засуджується), був профспілковим діячем, але вже тоді проявлялися його кар'єризм, моральна нерозбірливість і, слід думати, небезпідставно в той час його двічі звинувачують у зраді. Основні віхи його політичної кар'єри відомі з роману «Улюбленець слави»: вигідний шлюб, що відкривав доступ у вищі кола, спекуляції на про- й антивоєнних настроях під час англо-бурської і першої світової воєн, зближення з капіталістами й збагачення і, нарешті, високі пости в ліберальному уряді. Про останні кроки Честера на політичній арені дізнаємося з роману «Якби не ставив я честь найвище», дія якого відбувається під час загального страйку 1926-го року. Честер, який очолює Надзвичайну державну комісію,
