— Собака щось бере? — запитав капітан.
Міліціонер знизав плечима:
— Тут і сам святий дух нічого не зробив би, товаришу капітан. Земля навколо витоптана, мов на трамвайній зупинці. Це все оті трактористи і тутешня міліція…
— Спробуйте збільшити радіус, — порадив Завірюха
— Пане капітан! — гукнув хтось від рову, де лежав труп. У сутінках світанку Завірюха побачив Недєльського, який махав йому рукою. Капітан підійшов.
— У чому справа?
— Гільза, — сказав сержант, гордий, що саме йому пощастило знайти цей важливий речовий доказ. Капітан уважно оглянув гільзу. Калібр — 7,62, дата випуску — 1948 рік. Не встиг капітан відійти, як його знову покликали.
— Пане капітан, є слід!
Нахиливши морду до самої землі, собака впевнено біг, натягуючи поводок.
— Щось є! Іти по сліду! — сказав провідник.
— Напевно, десь в кущах почув шкірку від ковбаси, — в’їдливо промовив Юрек, але в м’якій зрихленій землі всі побачили виразні сліди, які вели до кущів, ще рідкою чорною щіткою вималювалися на світлому вже небі. Пройшли метрів триста. Під товстим крислатим деревом невідомий, напевне, зупинився, бо слідів тут було багато. Собака кружляв біля дерева, потім тихо заскавучав і почав розгрібати землю під товстим вузлуватим коренем, частина якого виходила на поверхню. Раптом з-під лап вилетів рівний, квадратний пласт дерну, вирізаний, мабуть, ножем або лопатою.
— Шукай, Тумри, шукай! — заохочував собаку провідник.
— Я вже бачу, як цей Тумри вигребе стару кістку, — ущипливо вставив В’юн. І одразу ж скрикнув: — О, хай йому чорт! — Ці слова означали у шофера найбільшу повагу і подив. З-під лап собаки вилетів великий пакет, загорнутий у газету і старанно перев’язаний мотузком.
— Віддай, Тумри, віддай! — наказав провідник. Собака слухняно розціпив щелепи, міліціонер узяв пакет і вручив його капітанові. Не розпаковуючи знахідки, Завірюха наказав:
— Ідіть далі по сліду. Треба знати, куди звідси пішов бандит.
Вони знову рушили за собакою. Слід трохи попетляв по чагарнику, потім звернув наліво, через стерню, і вивів на дорогу метрів за двісті від того місця, де знайшли труп Чорної Ручки. Мокрі від роси, вони вийшли на шосе. Тумри неспокійно закрутився, заскавучав і безпорадно зупинився.
— Далі не піде, — сказав провідник. — Слід кінчається…
— Чому? — заперечив капітан. — Адже вночі цією дорогою мало хто їздив чи ходив, собака навіть на шосе повинен узяти слід.
І тут несподівано обізвався Юрек В’юн, який уже кілька хвилин уважно приглядався до асфальту:
— Все, пане начальник. Амба! Звідси він поїхав машиною. Отут, бачите, є навіть кілька краплин масла. Звідси машина рушила на Варшаву.
Уже побіжний аналіз слідів підтвердив, що це саме так. Капітан вголос розмірковував, чи це та машина, про яку говорили трактористи, але Юрек впевнено заперечив:
— Зовсім інша форма шин і віддаль між колесами, я порівняв відбитки шин. Та машина була більша, ніж ця…
— Може, ти й маєш рацію, але треба перевірити. Юреку, іди швиденько і поклич сюди спеціалістів і експертів…
І тільки тепер капітан почав розв’язувати пакет, загорнений у кілька газет. Він звернув увагу, що це вчорашні краківські газети. В них лежав у промасленій ганчірці якийсь невеличкий предмет. Завірюха розмотав його, і всі побачили військовий пістолет ТТ. В обоймі жодного патрона. Дуло блищало, мов дзеркало, не було ніяких слідів диму. Тут є над чим замислитись. Якщо з цього пістолета вбито Чорну Ручку, то коли ж злочинець встиг вичистити зброю? Адже трактористи під’їхали не пізніше, як через п’ятнадцять хвилин після від’їзду автомашини. Завірюха глянув на номер пістолета, вибитий на рукоятці: Ц 1387. Потім витягнув свою записну книжку. В ній був записаний той самий номер. Це пістолет Августа Рема!
Відкриття так вразило капітана, що він мимоволі випустив газети, і ті, підхоплені вітром, полетіли по шосе. Міліціонер побіг за ними і за хвилину приніс капітанові. Складаючи газети, Завірюха помітив на одній з них якісь чорнильні знаки. То були різні написи, які звичайно робить людина, щоб “розписати” авторучку. Але в ту ж мить увагу капітана привернув клаптик паперової смужки. Такі смужки з адресою передплатника наклеюються на газети, журнали. На клаптику, що лишився на газеті, ще можна було прочитати уривок адреси, написаної фіолетовими буквами: вул. Діе…
3
Чому вбили Чорну Ручку — капітан догадувався: повідомлення про підозру Завірюхи щодо годинників могло стривожити господарів Чорної Ручки, і вони вирішили перерізати єдину нитку, яку противник тримав у своїх руках. Можливо, що бандит почав шантажувати своїх довірителів і вимагав спеціальної плати за мовчанку. А втім, не це було головне. Причини вбивства рецидивіста з’ясуються в комплексі інших фактів, які те треба розв’язати. А тепер найважливіше — дізнатися, де, коли і хто вбив Чорну Ручку.
Лікар Калюжний встановив, що смерть настала не раніше як за десять годин до того, коли труп знайшли в придорожній канаві біля Отвоцька.
“Десять годин, — міркував у своєму кабінеті капітан Завірюха, — час цілком достатній, щоб не тільки вичистити пістолет, але й перевезти труп з місця вбивства на кількасот кілометрів — наприклад, з… Кракова до Отвоцька”.
Чому саме з Кракова? Крім газети, у Завірюхи був ще один непрямий доказ: оперативний відділ повідомив його, що вчора ввечері ювелір Згожельський розмовляв по телефону з кимось у Кракові. Розмова була коротка: “Постарайтеся бути близько півночі в Отвоцьку”. На жаль, краківський співрозмовник говорив з переговорного пункту головного поштамту.
Але навіщо було стільки морочитися з рискованим перевезенням трупа? його бентежила гільза, яку знайшли на місці мнимого вбивства. Коли Чорну Ручку вбили у Кракові, то як гільза опинилася в канаві під Отвоцьком? Чи, може, її підкинули, щоб створити враження, ніби злочин вчинено саме в цьому місці? Це логічно, але в такому разі навіщо було так близько ховати пістолет, до того ще й вичищений? Це спростовувало дану версію. Щось тут явно не сходиться. Експертиза, якій піддали гільзу і знайдений пістолет, встановила, що риски на гільзі і слід від ударника зовсім не відповідають особливостям патронника та ударника пістолета Рема. У Завірюхи один камінь звалився з плечей. Значить, гільза або випадково опинилася в канаві, або її підкинули злочинці, щоб спрямувати пошуки на іншу зброю.
Смерть Чорної Ручки обірвала важливу нитку, що була в руках Завірюхи, але допомогла натрапити на новий слід. Капітан ні на хвилину не забував про напис на клаптику паперової смужки, що лишилася на “Газеті Краківській”, в яку було загорнуто пістолет ТТ.
Вул. Діе… — то було все, що капітан знав про невідомого передплатника воєводської газети. Але й це було немало. Тисячі селищ і міст є в країні, сотні тисяч вулиць. І в будь-якому з цих селищ і міст, на будь-якій вулиці міг жити вбивця. І ось капітан дістав майже точну адресу особи, яка, може, й не була сама вбивцею, але мусила знати вбивцю або хоч раз зустрічалася з ним. Досить було посидіти кілька хвилин над планом Кракова, щоб впевнитись: у місті є тільки одна вулиця, яка починається з тих букв, що лишилися на папірці — вулиця Діетля, в самому центрі. Звичайно, могло виявитися, що на вулиці Діетля живе кілька тисяч передплатників “Газети Краківської”, але ж це набагато менше, ніж 28 мільйонів усіх жителів країни, серед яких довелося б розшукувати одного — вбивцю.
Ось чому на другий день пізно ввечері сержант Недєльський у цивільному костюмі виїхав швидким поїздом до Кракова. Від капітана Завірюхи він дістав завдання: виписати прізвища й адреси всіх передплатників “Газети Краківської”, що живуть по вулиці Діетля, розшукати невідомого передплатника і хоч який-небудь слід автомобіля з червоною стрілкою. Крім службового відрядження, в кишені Недєльського лежав конверт, а в ньому фотокопія тих чудернацьких написів, які зробив хтось на примірнику газети,
