Схопилась… «Микито! Ти тут!

Діти! Батько ваш жиє!»

Ну Микиту цілувати

І до серця пригортати!

«Любий! Що ж? Біда пройшла?

Говори-бо швидше, швидше!

Я гадала, що ти згиб вже…

Ох, що сліз я пролила!»

«Радуймось! - сказав Микита.-

Цар наш - славою покрита

Будь його держава вся! -

Дарував мені провини,

І від нинішньої днини

В ласці царській тішусь я.

Вороги ж мої запеклі

Десь там нині ледве теплі:

Царський гнів їх б'є всіх трьох:

Кіт, Неситий і Бурмило

Мусили стулити рило,

Ще й попали в темний льох.

А отсей фальшивий паяц,

Що свідчив на мене, Заяць,

Відданий мені у власть:

Чи живим його лишити,

Чи відразу задушити,

Скоро викупу не дасть!»

Як почув се Яць сарако,

Стало так йому ніяко,

Мовби хорт за ним туй-туй.

«Базю! - крикнув.- Чесний отче,

Лис мене тут з'їсти хоче!

Базю, Базю, ох, рятуй!»

«Зараз тихо будь, драбуго!» -

Крикнув Лис і вхопив туго

Зайця й горло перегриз.

«Ось тобі від мене штука!

І всім злюкам то наука,

Щоб Микити стереглись!»

А відтак, поссавши крови,

Лис Микита втішно мовив:

«Та й смачний же, бестіон.

Діти, нині на вечерю

Маєм з Заяця печеню!

Славний буде потім сон!

А тепер послухай, люба,

Як мені грозила згуба

І як вибрехався я!»

І, розсівшися вигідно,

Розповів усе довідно

З початку аж до кінця.

А Лисиця й Лисенята

Посідали коло тата -

То сміються, то тремтять.

«Голово моя ти мила! -

Так Лисиця говорила.-

Ну, та й знав ти, як їх взять!

Лиш одно тото негарно,

Що ти нас покинеш марно

І на прошу йдеш кудись».

«Жінко,- скрикнув Лис поспішно,-

Ти гадаєш, що я дійсно

Зараз дурень став якийсь?

Там, де смерть перед очима,

То плелось, що тільки слина

Приносила на язик.

Чи я паломник, абощо?

Що там Лев мені і проща?

Я тепер сміюся з них!

Най їсть сіль, в кого оскома!

Я ж лишусь з тобою дома,

А про прощу ні ду-ду!»

Втім почувся крик знадвору:

«Яцю, де ти? Кільку пору

Я вже тут на тебе жду!»

Вибіг Лис. «Базильку, друже,

Ти не гнівайся так дуже!

Нічим нам тебе занять.

Яць там з жінкою моєю,

І з маленькою сім'єю

Преприязно гомонять».

«Кажеш: гомонять приязно?

Але ж бо я чув виразно

Яців крик: «Рятуй!» - ряс Цап.

«Правда,- Лис рік,- як Лисиця

Вчула, що нам тре проститься,

Вмліла і на землю хляп!

Тут-то Яць - здоров най буде! -

Жбухнув їй води на груди

Та й почав рятунку звать:

«Ой-ой-ой, рятуй, Базильку,

Моя тітка вмре за хвильку!»

Та тепер вже благодать».

«Ну, то дякувати богу!

Я гадав, що Яця мого

Там зо шкіри хто дере».-

«Базю, чи ж тобі не стидно?

Яць прийде, лиш що не видно,

Ще й дарунків набере.

Базю, бородатий ребе,

Вы читаете Лис Микита
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

1

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату