Ми сиділи із Смітом на нарах перед моєю хатиною і говорили про Арикі. Останнім часом головний жрець ще дужче запив. Щодня вимагав він «коньяку і цигарок, коньяку і цигарок…» Одного разу Сміт відмовив йому, і тоді Арикі пригрозив, що кине його у Велику воду. Сміт одразу ж дав йому цілу пляшку.
— А навіщо ви дали коньяку тим бандитам, що хотіли підпалити мою хатину? — спитав я.
— Як було не дати? — зітхнув Сміт. — Їх привів головний жрець. Вони вдерлися в мою хатину і все б пограбували, якби я не дав їм по пляшці коньяку. Коли б я знав, що вони задумали, не дав би ні краплі, навіть коли б вони погрожували мене вбити. Але Арикі нічого не сказав. Він приховав від мене задуманий злочин, запевняю вас.
Я утримався будь-що говорити про Арикі. Я підозрював, що Сміт, щось задумав і з допомогою коньяку хоче використати головного жерця. Тому я був обережний.
Несподівано на стежці, що вела в село, з'явився капітан. Він підійшов до нас, мовчки сів на нари і запихкав своєю пінковою люлькою. Як завжди, комір його сорочки був розстебнутий, і він витирав носовою хусточкою піт, що рясно виступав на шиї. Але цього разу на шиї висіло велике намисто з черепашок, яке носять тубільці. Сміт несподівано замовк і вп'явся очима в намисто.
— В чім річ, Стерн? — спитав він. — Навіщо ви начепили ці брязкальця?
Капітан випустив густий клубок тютюнового диму, який закружляв над його головою, наче маленька синя марка, і урочисто промовив:
— Ці брязкальця коштують щонайменше сто фунтів стерлінгів, сер…
— Сто фунтів?! — вигукнув Сміт і, розсміявшись, додав: — Вшиє намисто не варте й десяти шилінгів, запевняю вас.
— Ви так гадаєте? Ну, гаразд! Погляньте ось на цю кульку. — Капітан наблизився до Сміта. — Роздивіться її гарненько і визнайте хоч раз, що правий я, а не ви.
Сміт нахилився до капітана, взяв двома пальцями жовтувату блискучу кульку, що була нанизана між черепашками, і почав розглядати її з усіх боків. Пальці його затремтіли.
— Ви праві, Стерн! Тисячу разів праві. Це перли! Справжні, першокласні перли.
— Так. справжні, — кивнув головою капітан.
– І ваше намисто не з простих черепашок, а з перлових!
— Ви вгадали.
— Хто вам його дав?
— Якийсь тубілець.
— Як його звати? — нетерпляче допитувався Сміт.
— Не знаю.
— Де живе?
– І цього не знаю.
— Як це можна! — обурився Сміт. Очі в нього засвітилися, як у людини, що втратила величезне багатство, яке вже тримала в руках. — Ви хоч би спитали його, де він узяв ці перли.
Стерн іронічно посміхнувся.
— Спитав, але він не знає англійської мови.
– І він їх дав задаром?
— Майже. Я дав йому сигару, і він був дуже задоволений.
— Таку перлину за одну сигару! — очі Сміта знову загорілися. — У того дикуна ще є перлини?
— Немає. Була тільки одна, і зараз вона моя.
— Так, так… — замислено мовив Сміт. — Схоже на те, що десь біля острова є перлові скойки. А там, де є перлові скойки, є й перли. Адже так, Стерн?
— Ви маєте рацію, сер.
— А ви розумієте, що це означає?
— Дуже добре розумію, — знову посміхнувся капітан, лукаво підморгнувши. — Але ж і ви знаєте, що перли не ростуть на деревах, чи не так?
— Кому це ви говорите, Стерн? Хіба ви не знаєте, що я нащадок капітана Para?
— Капітана Paгa? — здивовано запитав я. — Здається, я щось читав про капітана з таким ім'ям. Наскільки пам'ятаю, він торгував перлами.
— Так, — гордо підтвердив Сміт. — Капітан Paг — мій прадід. В кінці минулого століття мандрівники багато писали про нього, тому не дивно, що ви зустріли його ім'я в книгах. Щороку він обходив на своїй шхуні острови Паумото в Тихому океані і вивозив звідти десятки тисяч кілограмів перлових черепашок.
— Які одержував від бідних тубільців за кілька кілограмів скляного намиста, — перебив я його. — А коли тубільці відмовлялися віддавати йому скарби за безцінь, він їх просто грабував. Так пишуть про нього мандрівники середини минулого століття, які знали його.
— Так пишуть, — промимрив Сміт. — Але це не має значення. Важливіше те, що мій прадід був справжнім англійцем, людиною широкого розмаху, енергійною. Недаремно його називали королем перлів.
— А може, і його правнукові судилося бути королем перлів? — насмішкувато сказав капітан.
Сміт запалив сигару і, пустивши носом дві тонкі цівки диму, сказав:
— Ви жартуєте. Стерн, а справа дуже серйозна. Ваше намисто показує, що тут є перлові скойки. Треба перевірити у великій затоці. Вони люблять тихі теплі води. Немає потреби говорити вам, яке багатство являють собою перли, чи не так? Із черепашок роблять перламутр — не й діти знають. Але головне перли, сер! Зараз вони з дня на день дорожчають, бо під час війни зменшилось їх видобування. Перлина завбільшки з горіх коштує фунтів сто, а є більші за ту, що на вашій шиї, Стерн. Такі знаходили біля північно- західних берегів острова Цейлону. Великі перлини знайдено також і в Персидській затоці біля Бахрейнських островів, і в Червоному морі, і біля берегів Японії і Австралії, а також біля Жемчужних островів, поблизу Панамського каналу. В минулому столітті багато енергійних людей, таких, як мій прадід, наживали нечувані багатства на перлах, незважаючи на те, що тоді перли були дуже дешеві. Крім того, в минулому столітті добування перлових черепашок було набагато важче, ніж зараз. До того, як з'явилися водолази, тубільці пірнали на морське дно, на глибину десяти-дванадцяти метрів, збирали перлові черепашки в торбинки або кошики і випливали з ними на поверхню, потім знову пірнали. Це дуже трудно, і все ж щороку кораблі вивозили з теплих морів сотні тисяч кілограмів дорогоцінного вантажу. Протягом років кількість перлових черепашок зменшувалась, а біля деяких островів вони зовсім зникли. Тоді спробували розводити їх штучним способом у великих басейнах, але перлини з таких черепашок були дрібні і цінилися невисоко. В кінці минулого століття і особливо на початку нашого століття, після винаходу скафандрів, кількість перлових скойок ще більше зменшилась, і, щоб вони не зникли зовсім, англійський уряд кілька разів забороняв їх добування в англійських колоніях на десять-п'ятнадцять років. Але і цей захід не допоміг. Зараз перлові скойки — велика рідкість, і тому перли подорожчали. Уявіть собі, що буде, коли біля берегів острова Тамбукту е багато перлових скойок. Ми станемо мільйонерами, сер!..
— Ви і зараз мільйонер, — зауважив я
— Це не має значення, — відповів Сміт. — Гроші — найлегший вантаж і нікого не обтяжують.
— Ви праві, — кивнув головою капітан. — Але мільйонерами можна стати за двох умов. Перша — щоб біля острова були перлові скойки, і друга — треба дістати їх з морського дна. А це зовсім не легко. Якщо ці дві умови відпадуть, з'явиться третя, найважливіша… — Яка? — нетерпляче запитав Сміт, вп'явшись поглядом у капітана.
— Невже ви не здогадуєтесь, сер?
— Ні.
— Ну що ж, тоді дозвольте мені задати вам одне запитання: кому ми продамо перлові черепашки і дорогоцінні перли? Тубільцям? Але вони їх не цінять. Ось я одержав цю велику перлину лише за одну сигару. Якби у тубільця було більше перлів, він би віддав мені їх за ту ж сигару. Перли дорого коштують лише в цивілізованих країнах, які ми ніколи вже не побачимо…
Капітан замовк;і задумався. Сміт, навпаки, пожвавився і з докором сказав:
— Викиньте з голови ці чорні думки, Стерн! Я глибоко переконаний, що одного чудового дня ми знову побачимо нашу добру стару Англію, і тоді слава про нас прогримить на весь світ, бо ми повернемося як першовідкривачі невідомого острова з неоціненними багатствами. І левина доля цих багатств дістанеться
