бурум. А коли настала тиша, Боамбо встав із свого місця і також» проголосив промову. Але, на відміну від головного жерця, промова вождя була зовсім коротка. Він заявив, що ми, білі люди, дуже добре знаємо наші обов'язки й будемо їх виконувати, як виконували досі. Важливішою була користь, яку ми принесли племені, навчивши багатьох необхідних речей. Вождь згадав про сокири, гвіздки і тесла Сміта, з допомогою яких тубільці побудували нові хатини набагато легше і швидше. Та й самі хатини вийшли міцніші, бо всі балки прибиті гвіздками. Не забув вождь і про мої ліки. Назвавши мене лапао, він заявив, що я найкращий друг племені.
— Вірно я говорю? — звернувся він до натовпу, і всі в один голос відповіли:
— Вірно! Вірно!
Головний жрець насупив брови — певно, йому не подобалась промова Боамбо, але вождь не звернув на нього уваги і говорив далі про користь, яку ми принесли племені. Під кінець він висловив надію, що тепер ми будемо ще кориснішими.
Нові удари бурума — і знову тиша.
Боамбо, тауті й ренгаті відійшли убік. В середині кола залишилися тільки ми, троє білих, і головний жрець. Знову почулися удари бурума, і головний жрець зробив знак рукою іти за ним. Він повільно рухався навколо обох вогнищ, повертаючись так, щоб вогонь обігрівав його з усіх боків. Сміт, Стерн і я повторювали все при мовчазному схваленні тубільців.
Вогонь і вода — дві непереможні стихії, яких жителі Тамбукту найбільше боялися. Коли ми вперше з'явилися на острові, вони кинули нас у воду, яка повинна була нас поглинути. Зараз головний жрець ходив з нами навколо другої стихії — вогню. Вогонь знищить усі недобрі думки в нас (але не в Арикі) і зігріє наші серця полум'ям любові до всіх занго — такий був зміст нашого кружляння навколо обох вогнищ.
Зробивши три кола, головний жрець став обличчям до нас.
— Комунатуа! — крикнув він, щоб усі чули. — Ви сини нашого племені. Кожен з вас може зараз же одружитися з дівчиною, яка побажає мати його за чоловіка. Шаміт, — звернувся він до плантатора, — хочеш взяти сахе із нашого племені?
Сміт заперечливо похитав сивою головою.
— Не хочу!
— А ти? — звернувся головний жрець до капітана, ім'я якого не міг вимовити.
Капітан теж відмовився. Тоді головний жрець спитав мене.
— Не хочу! — повторив я слова Сміта і Стерна і додав: — Коли я врятував тану Боамбо від кадіті, Зінга сказала, що на великому святі стане моєю сахе. Але зараз Арикі відмовився усиновити мене в своєму роді, і я став сином роду тани Боамбо, а Зінга стала моєю сестрою.
— Це вірно! — перебив мене головний жрець. — Зінга стала твоєю сестрою і не може стати твоєю сахе. Але ти можеш взяти собі дружину з іншого роду.
— Не хочу!
— Гаразд! — сказав Арикі, глянувши на мене з одвертим злорадством.
Він подав знак рукою, двоє тубільців із роду Боамбо підійшли, підхопили мене і понесли на руках до натовпу, перескочивши через обидва вогнища. Це означало, що вони і всі інші члени їхнього роду готові за мене кинутись у вогонь. Двоє інших тубільців із роду Арикі таким же чином однесли Сміта, а слідом за ним Стерна.
Кілька ударів бурума сповістили про кінець церемонії. Коли знову настала тиша, головний жрець звернувся до натовпу і голосно крикнув:
— Хлопці й дівчата! Слухайте, що вам скаже Арикі! Ідіть усі сюди. Першими хай підійдуть дівчата!
Всі дівчата, які хотіли вийти заміж, вийшли з натовпу і стали в один ряд перед головним жерцем. Я з радістю помітив, що Зінги не було між ними. На поданий знак хлопці теж вийшли на галявину і вишикувались в окрему шеренгу обличчям до дівчат. Певна річ, кожен хлопець намагався стати навпроти дівчини, яку хотів узяти собі за дружину.
Першою в ряду дівчат була Канеамея. Головний жрець викликав її на ім'я і сказав:
— Канеамея, іди сховайся в лісі. Той, хто хоче стати твоїм даго, хай знайде тебе і приведе сюди.
В ту ж мить Канеамея кинулася бігти галявиною і скоро зникла в лісі. Трохи зачекавши, щоб дати змогу дочці краще сховатися, Арикі звернувся до хлопців і сказав:
— Хто хоче, щоб Канеамея стала його сахе, хай іде в ліс шукати її.
Амбо одразу ж кинувся туди, де зникла Канеамея. З усіх боків почулися схвальні голоси, а хтось жартома крикнув:
— Поспішай, Амбо! А то «пташка» втече!
Але «пташка» не втекла. Незабаром із лісу вийшли Амбо і Канеамея, взявшись за руки. Вони прийшли на галявину, усміхнені й щасливі, і стали осторонь від інших.
Прийшла черга другої дівчини в ряду. Її звали Анда — пустунка. Вона любила жартувати з хлопцями, які просто сохли за нею. Головний жрець подав знак, і вона побігла в ліс. Трохи почекавши, головний жрець подав знак хлопцям, і двоє юнаків наввипередки кинулися вслід за Андою. Із натовпу жартома вигукували:
— Поспішай, Індал, а то Боро випередить тебе!
— Тримайся, Боро! Проґавиш Анду, інша тебе вже не візьме!
Виявилося, що Анда має двох претендентів — Індала та Боро. Хто з них буде щасливцем? Ясно, той, хто першим знайде Анду. Але це зовсім не легка річ. Швидше можна знайти рисове зерно в чувалі з піском, ніж Анду в тропічному лісі. І все ж таки один із хлопців її знайде, сама Анда йому відкриється. Але хто буде він? Боро чи Індал?
В натовпі настало велике пожвавлення. Розгорілися суперечки. Одні говорили, що Боро знайде Анду, інші були на боці Індала. Це якоюсь мірою було схоже на наші спортивні змагання, коли глядачі страшенно хвилюються і заохочують бігунів, з тією тільки різницею, що тутешні глядачі набагато витриманіші за наших.
Нарешті Індал вийшов з лісу, міцно тримаючи за руку Анду. Обоє щасливо посміхались. Трохи згодом з'явився Боро, його зустріли сміхом і жартами. Але він не втратив надії, бо не відійшов до натовпу, а знову зайняв своє місце в шерензі хлопців. Він вирішив знову спробувати щастя з іншою дівчиною, більш прихильною, ніж Анда.
Дівчата бігли в ліс одна за одною, а хлопці кидалися шукати їх і завжди знаходили, бо самі дівчата хотіли бути знайденими. Вони ховалися в якому-небудь затишному місці в густому лісі і чекали того, з яким давно умовились одружитися. Як тільки він з'являвся, дівчина сама йшла до нього, і вони повертались удвох на галявину, взявшися за руки. Коли двоє хлопців одночасно кидаються шукати одну і ту саму дівчину, як це трапилося з Боро та Індалом, її завжди знаходить той, кому вона віддає перевагу.
Арикі підніс руку, і бурум сильними ударами сповістив про початок найважливішої частини торжества, яка нашою мовою називається весіллям, а мовою племені — бурум-ау-тананга — свято молодості. Запищали дудки з тростини і шкаралупи кокосових горіхів. Хлопці й дівчата стали попарно в коло біля головного жерця і почали танцювати танець молодості — танангу. Він майже не відрізнявся від інших танців, які я бачив: ті ж самі дрібні кроки з легким присіданням, те ж згинання стану, те ж нахиляння і випростовування тіла. Різниця була лише в тому, що зараз танцювали тільки хлопці й дівчата, і кожен даго був біля своєї сахе.
Сонце сховалося за обрієм, і трохи згодом спалахнуло яскраве криваво-червоне сяйво, яке залило півнеба. Над вершинами гір почали збиратися перисті хмари, які поступово згущувалися і спускалися все нижче до підніжжя гори. Вони швидко поглинули криваве сяйво заходу і вкрили все небо. Наближалася буря…
Несподівано з лісу вийшов високий тубілець з маскою на обличчі, обвішаний з голови до ніг пальмовим листям. Він тримав у руках довгий спис. Всі повернулися до нього. Коли він наблизився, танцюючі розступилися і дали йому дорогу. Замаскований увійшов у коло і почав танцювати перед парами. Вдивляючись у них, він погрозливо хитав головою і щось викрикував. Ці викрики були, схожі на собаче гарчання. В той же час він грізно замахувався списом, ніби хотів встромити в когось, і не жартома, бо кожен,
