— Кому ж тоді бути обізнаним, як не мені? — здивувався Вознесенський, і кудлаті його брови піднялися вгору, наморщивши високого лоба.
— А запитання ось яке: там у вас великий обсяг земляних і скельових робіт. Чи застосовуєте ви для цього атомну енергію?
— Спочатку ми справді мали намір застосувати її, на особливо важких ділянках, — відповів Вознесенський, — але потім довелося від цього відмовитися з ряду чисто практичних міркувань. Зараз ми виймаємо породу вибуховим способом за допомогою амоніту. Вибухові роботи провадить спеціальна організація — «Желдорвзрывпром». У неї солідний досвід у цій справі. Зовсім недавно американські спеціалісти твердили, ніби у вибуховій справі попереду йде Аргентіна, яка витрачає на рік біля півтори тисячі тонн вибухових речовин. А ми ще в 1936 році одним тільки масовим вибухом на Уралі підняли в повітря тисячу вісімсот тонн вибухівки.
Вознесенський задоволено засміявся. З обличчя його зник тепер вираз самовдоволення. Відчувалося, що говорив він про добре відому й близьку йому справу. Саблін згадав, що під час громадянської війни Вознесенський служив у саперній частині і ніколи не був байдужим до вибухівки.
— Не хвастаючись, скажу тобі, Ілля, — розговорився генерал-директор, — не без моєї участі створювався цей «Желдорвзрывпром». Чув ти що-небудь про спрямовані вибухи і вибухи на викидання? Дуже цікава справа! Закладається по тисячу двісті — тисячу триста тонн вибухових речовин, повертається ключ вибухової машинки, електричний заряд проходить по електровибуховій мережі, вступають в дію електродетонатори, летять в повітря тисячі кубометрів породи — і кілометрова залізнична виїмка глибиною до двадцяти метрів готова. Точнісінько так спрямованим вибухом створюємо ми і насипи. А скільки на це пішло б часу при розробці виїмок екскаватором, навіть найпотужнішим!
— Якщо ви за один раз висаджуєте в повітря по тисячі з гаком тонн амоніту, то це повинно сколихувати землю подібно до землетрусу? — запитав Саблін, думаючи про щось своє і розгублено поглядаючи у вікно на висотний будинок біля Красних воріт.
— Так, сколихує добре! — підтвердив Вознесенський.
— Спасибі за довідку, Омеляне Петровичу! — Саблін встав і простяг генерал-директорові руку.
Для чого мотоцикл Жанбаєву?
Повернувшись до свого управління, генерал Саблін зразу ж зайшов до полковника Осипова і повідомив його про результати розмови з Вознесенський. Полковник ніколи не поспішав з висновками, добре знаючи, як нелегко приходять правильні рішення. І цього разу він довго мовчав, щось старанно обмірковуючи і зважуючи.
— Що ж це виходить, Панасе Максимовичу? — нетерпляче запитав Саблін, не дочекавшись відповіді Осипова, починаючи вже досадувати на нього. — За чим же охотиться Жанбаєв? Не міг же він сприйняти вибухові роботи за вибухи атомних бомб?
— Та-ак, — промовив нарешті Осипов. — Тут усе сповнене суперечностей. Під час твоєї відсутності мені принесли ще декілька вирізок з іноземних газет. В них повідомляється, що Радянський Союз провадить у Середній Азії великі будівельні роботи за допомогою атомної енергії. І абсолютно точно вказуються саме ті райони, де йде будівництво нашої нової залізниці.
— Якої давності ці відомості? — швидко запитав Саблін і закурив папіросу, що було явною ознакою хвилювання, бо курив він дуже рідко.
— Двотижневої.
Генерал задумався. Пройшовся декілька разів по кабінету. Постояв біля вікна, дивлячись вниз на гомінливу площу.
— Ну що ж, — сказав він нарешті, не помічаючи, що папіроса його погасла. — Могло бути і так: Жанбаєву якось стало відомо, що ми справді мали намір застосувати атомну енергію на будівництві нової залізниці. Обманутий цим, він сприйняв масові вибухи амоніту за атомні і повідомив про це своїх хазяїв. Хтось з них міг потім проговоритися про це повідомлення Жанбаєва в присутності журналістів, жадібних до сенсації, а вже вони постаралися відповідним чином роздути помилку Привида.
— А чи не хочеш ти цим сказати, що Жанбаєв все ще помиляється відносно характеру вибухів? — спитав Осипов, не зовсім ще розуміючи, до чого веде Саблін.
— Ні, не хочу. Він міг помилятися тільки спочатку, але відтоді в нього було досить часу переконатися в своїй помилці.
— Та-ак… — сумніваючись, похитав головою Осипов. — А може, він все-таки ще й досі помиляється?
— А чому? — здивувався генерал, простягаючи руку за сірниками.
— Та хоч би тому, що він відібрав у Єршова мотоцикл, щоб особисто поїхати на будівництво і своїми очима подивитися, що там робиться.
— Навряд чи тільки для цього потрібний йому мотоцикл. Він міг би туди і поїздом добратися. А мотоцикл йому, мабуть, потрібний для прихованого перевезення рації. Адже Єршов надійно замаскував її в колясці.
— Ні, Ілля Ілліч, — похитав головою Осипов, — він знайшов би і інший надійний спосіб сховати куди- небудь рацію. Це не проблема.
— Значить, ти вважаєш, що мотоцикл йому потрібний тільки для поїздки на будівництво? — спитав Саблін, подумавши з досадою, що впертість полковника коли-небудь виведе його з терпіння.
— Треба ж якось пояснити, навіщо йому потрібний цей мотоцикл, — відповів Осипов, не збираючись здаватися.
— А для мене ясно одне, — трохи хмурячись, зауважив Саблін. — На будівництво він на мотоциклі не поїде: це рисковано, а Жанбаєв всіляко уникає риску. Я навіть думаю, що мотоцикл йому потрібний для того тільки, щоб вільніше пересуватися і не дати можливості запеленгувати свою рацію під час радіопередач.
— Але Єршова-Мухтарова, якого він вважає своїм помічником, можуть же теж запеленгувати? Виходить, що, рятуючи себе, він становить під удар свого помічника. А помічника цього він же сам спеціально випросив у свого начальства.
Саблін чекав цього запитання від полковника і відповів:
— Єршов-Мухтаров, мабуть, вестиме з Жанбаєвим дуже короткий радіозв'язок, переважно прийом його наказів. А сам Жанбаєв, крім зв'язку з Єршовим-Мухтаровим, повинен ще підтримувати регулярний зв'язок із своїм резидентом, що зв’язано, звичайно, з чималим риском, йому й треба було вмонтувати рацію в мотоцикл, щоб вести передачі з різних точок, значно віддалених одна від одної. Мотоцикл може бути в нього цілком легально. Повідомив же нам Малиновкін, що як член археологічної експедиції, який працює десь на відшибі від основної групи, Жанбаєв має можливість заправлятися бензином на Перевальській археологічній базі… А що Жанбаєв не збирається на будівництво, — говорив далі генерал, — є іще один доказ: адже він наказав Єршову повідомляти його про вантажі, що ідуть на будівництво. Навіщо йому це, коли він сам туди збирається?
— Так, — непевно промовив Осипов, пригладжуючи коротко підстрижене волосся. — Хитро, хитро все виходить… Будемо однак чекати нових повідомлень від Єршова — може, і виясниться дещо.
Чи не допущена помилка?
