— Ґраф д’Альбре? Він теж у Кастель-Ф’єро. Учора кузен познайомив нас.
Філіп похитав головою і замислено промовив:
— Дуже цікаво. Що ж замишляють Ернан з Ґастоном?
— Я здогадуюсь. Але тобі не скажу.
— Чому?
— Як я розумію, твої друзі готують тобі подарунок на день народження. Це має стати для тебе сюрпризом… Ой! — раптом похопилася вона. — Адже Ернан знає, де ти!
— Певно ж, знає, — підтвердив Філіп. — Кожен день свого народження я проводжу тут до самого вечора. До того ж Жакомо, безумовно, доповів Ернанові, що залишив тебе зі мною.
— Отже, скоро він має приїхати. — Луїза встала, підібрала з трави свою сукню і стривожено роззирнулася довкруги, неначе десь тут у траві міг ховатися Ернан. — А мені ще хотілося скупатися…
— То йди купайся, — сказав Філіп. — А потім ми поїдемо до Ернана.
Трохи повагавшись, вона згідно кивнула:
— Мабуть, я так і вчиню.
Сором’язливо поглядаючи на Філіпа, Луїза стала знімати з себе рештки вбрання. Філіп із захопленням дивився на неї й самовдоволено всміхався. Він вже мужчина — мужчина з тієї самої миті, коли над озером пролунав крик дівчини, що стала жінкою. І вона задоволена ним як мужчиною. Ще б пак…
Луїза роздяглася догола й забігла в озеро. Вона борсалась у воді, здіймаючи навколо себе бризки, охаючи й повискуючи від задоволення.
Спостерігаючи за нею, Філіп не відразу помітив трьох вершників, що в’їхали на галявину і спішилися за кілька кроків від нього. То були Ернан де Шатоф’єр, Ґастон д’Альбре і ще один його друг — п’ятнадцятирічний Сімон де Біґор, старший син віконта де Біґора, одного з найвпливовіших ґасконських достойників, коннетабля Аквітанії.
— Так, — похмуро мовив Ернан, дивлячись то на Філіпа, то на Луїзу, що сховалася по шию в воді. — Чуло моє серце, нічим добрим це не скінчиться… Ну що ж, друже, мої привітання… гм… з днем твого народження.
— І мої, — з усмішкою додав д’Альбре.
— Я також вітаю тебе, — простодушно сказав Сімон, не завваживши двозначності в словах Ернана й Ґастона.
— Дякую вам, друзі, — збентежено пробурмотів Філіп, а потім у повній розгубленості ляпнув: — Ну, ось ви й приїхали.
— Атож, — кивнув Ернан. — Приїхали. І побачили.
Філіп ще більше розгубився.
— Послухай, Ернане, мені дуже прикро… справді прикро…
— Ах, тобі прикро! — з несподіваною люттю гаркнув Шатоф’єр. — Йому, бачте, прикро! Шкода, сказав вовк, з’ївши овечку, і зронив скупу сльозу над її останками… А бодай тебе покорчило, Філіпе! Сестра моєї покійної матері довірила мені свою дочку, і що ж — на четвертий день перебування під моєю опікою її зваблює мій кращий друг, людина, що мені за брата, чиїй честі я без вагань довірив би невинність рідної сестри… — Тут він осікся і скоса глянув на Ґастона. — Гм-м, щодо невинності сестри я, мабуть, трохи загнув. А проте тобі варто було б спершу подумати, як я до цього поставлюся — з цинічною байдужістю Ґастона, якому глибоко начхати, з ким спить Амеліна, чи…
— Замовкни, Ернане! — різко обірвав його Філіп. — Прошу тебе, не гарячкуй. Я визнаю, що вчинив негарно, я трохи поквапився, але й ти зрозумій мене — я просто не міг чекати.
Ернан здивовано моргнув:
— Чого чекати?
— Весілля, певна річ.
У відповідь на цю заяву три пари очей — сині Ґастона, сталево-сірі Ернана і темно-карі Сімона — з мовчазним здивуванням втупились у нього.
— Повтори, що ти сказав, — хрипко промовив Ернан, ледве стримуючи раптовий напад кашлю.
— Я хочу одружитися з твоєю кузиною, — незворушно відповів Філіп.
Ернан не витримав і зайшовся гучним кашлем.
— Друзі мої, — продовжував Філіп, відчувши себе господарем становища. — Ми примушуємо Луїзу чекати. Відійдімо трохи далі, щоб вона могла вибратися з води й одягнутися.
Не чекаючи на їхню згоду, він підійшов до берега, де лежали його речі, видобув з сумки рушника, помахав ним Луїзі, потім поклав його на купу її одягу і знову повернувся до друзів.
— Ходімо, швидше!
Всі четверо заглибилися в ліс і йшли доти, доки галявина та озеро не зникли за деревами. Опинившись на невеличкій прогалині, Філіп сів на траву. Друзі повсідалися перед ним півколом.
— Братику, — першим заговорив Ґастон. — Ти це серйозно?
— Цілком серйозно.
— Послухай, не кажи дурниць. Хіба ти не розумієш…
— Я все розумію, Ґастоне. Я свідомий того, що роблю.
— Ти клеїш дурня, ось що ти робиш! Це ж курям на сміх! Та й не тільки курям… Зрозумій, врешті, що вона тобі не рівня. Не заперечую, вона гарненька, дуже гарненька, справжня лялечка, і з нею приємно порозважатися, але ж не можна через це втрачати голову й забувати про своє високе призначення. І про свою гідність.
Ернан почервонів і заскреготав зубами. Його погляд не провіщав нічого доброго.
— Еге, друже, — вимовив він, гнівно виблискуючи очима. — Стеж за своїми словами, коли говориш про мою рідню. Я не дозволю…
— Ой, перестань! — відмахнувся Ґастон. — Я, звісно, перепрошую за свою різкість, я навіть у гадці не мав ображати твої родинні почуття, просто так вийшло зопалу. Зрештою, ти й сам чудово розумієш, що Філіп — не ти і не твій батько, і те, що було дозволено вам, для нього неприпустимо. Він не належить самому собі, кожен його вчинок впливає на долю багатьох людей, і він не має права ставити під загрозу майбуття всієї Ґасконі через свої дитячі примхи.
— А тепер
Ґастон приречено зітхнув:
— Та вже куди ясніше… І все ж таки, що буде з Амеліною? А раптом вона вагітна?
— Це неможливо!
— Так-таки й неможливо? — не вгамовувався кузен. — Звідки така певність?
Сімон смикнув його за рукав:
— Ґастоне, віддай за мене сестру. Мої батьки згодні.
Д’Альбре скривився, ніби з’їв чогось кислого. Протягом останнього року він чув цю пропозицію мало не щодня. Сімон був геть схиблений на Амеліні, і ця обставина надавала його дружбі з Філіпом присмак суперництва.
— Ну, що мені з тобою робити? — втомлено промовив Ґастон. — Очевидячки, Сатана врешті прислухався до твоїх молитов… А раптом виявиться, що Амеліна чекає дитину?
Сімон кинув на Філіпа тріумфуючий погляд і в припадку такого властивого йому добросердя заявив:
— Я ви’знаю його своїм!
— Браво! — з удаваним ентузіазмом вигукнув Ґастон, поплескавши його по плечу. — Ти завжди був найкращим з нас, хоч і не найрозумнішим. Що ж, гаразд, якщо тобі вдасться умовити Амеліну, я не заперечуватиму. А тепер, хлопче, будь такий люб’язний, поміняйся з Філіпом одягом.