— Що небезпечно? — не зрозумів Заграва.
— Віддавати свої психічні сили. Ви дуже виснажуєте себе.
— Це не так. Ми тут зустрілися з не ясними ще законами. Чим більше мозок генерує енергії, посилаючи її в Космос, тим більше він конденсує її в собі з навколишнього простору.
— Які перспективи!
— Дуже великі… Коли людство опанує цей новий потік енергії, воно стане всесильним. Дослідження показують, що енергія думки — це все. Життя і смерть. Творчість і занепад. Прогрес і виродження. Здоров’я і хвороба. Керуючи нею, можна керувати в будь-якому напрямку життям суспільства. Правда, і досі це було так, але не всіма усвідомлювалось. Візьміть хоча б такі постаті, як Сократ, Бруно, Спартак. їхні тисячолітні образи — безумовно, результат могутніх позитивних енергій думки, які конденсувалися в цих особах.
— Але чому так довго людство не вірило в цю енергію?
— Боялися містики, — всміхнувся Заграва. — Все, що стосувалося енергії психіки, відносили до потойбічного світу. От деякі вчені і вважали, що краще не визнати передачі думки на відстань, ніж грати па руку містикам.
— Це недостойно вчених! — обурилася Марія.
— Тоді було мало фактів, — заспокоїв ЇЇ Іван. — Але ще я пам’ятаю палкі суперечки з цього приводу. Як і завжди, перемогла прогресивна думка. І тепер ми маємо безліч доказів. Тисячі наукових груп проводять дослідження, посилаючи результати до Інститутів Розуму, мільйони ентузіастів цим займаються самотужки.
— Але як, за яким принципом відбувається передача й прийом? Чому ви відчули мої думки?
Заграва дивиться уважно на дівчину, відповідає їй на запитання, але за словами вона відчуває набагато більше, те, що не вкладеться ні в які фрази.
— Тут багато неясного. Багато гіпотез. Треба думати, шукати. Ми взагалі мало що знаємо про енергію. Про її взаємозв’язок з видимим світом. Ми створили формули про еквівалентність маси і енергії. Ми кажемо про збереження енергії. А що вони значать — і формули, і гіпотези? Ми вже знаємо про інші світи поруч з нами. Антисвіт, світ п’яти, шести вимірів і так далі. Які енергії там діють? Безумовно, основа одна! Але які співвідношення нашої енергії і тієї, яка діє в інших вимірах? Яка масштабність? Хто може сказати, яка енергія витрачається при мисленні? Яка енергія веде в бій народи? Потрясає Землю, сягає інших планет? А в майбутньому творитиме світи, системи, нових істот, нові цивілізації? Принцип резонансу, який нині розробляється, обіцяє неймовірні перспективи. Необмежені джерела енергії поруч з нами, в нас… Але я захопився. Ви запитували про паш випадок. Такий зв’язок, як у нас, можна пояснити однаковою, близькою психікою. Єдність душ. Це особливо цінно для науки.
— Для науки? — якось дивно запитала Марія.
— І… для науки, — раптом запаленівши, уточнив Заграва. — Якщо ви не будете заперечувати, я познайомлю вас з деякими вченими Пленуму. Працюватимемо разом.
— З вами? — зраділа Марія.
Космонавт мовчки нахилив голову.
Дівчина теж замовкла. Чи потрібні були тепер звичні слова? Хіба у них не одна доля, не єдине серце і розум? Хіба можуть бути для них різні шляхи? Може, згадати? Може, сказати про маленьку дівчинку Маню? Як він подивиться, як поставиться до дитячих мрій, які тепер втілюються в життя? А може, не треба? Хай буде поки що таємниця. Хай буде казка.
Заграва відштовхнувся від свого стільця, підплив до дівчини, взяв її за руку.
— Ну, досить розповіді. Нам пора.
Він поставив зачаровану Марію на магнітну доріжку. Важкі черевики прилипли до металевого покриття. Дівчина жартівливо сказала:
— Ви мене поставили на ґрунт реальності, витягнувши з світу химер!
Обоє засміялися. Заграва відчинив люк у сферичне приміщення Пульта, ввійшов туди. Марія обережно попрямувала за ним, вже наперед передчуваючи щось незвичайне, що мало статися за мільярди мільярдів кілометрів від системи Сонця.
За ромбовидними оптичними отворами сяяв сліпучий диск Тау Кита, чорніло зоряне небо, а зліва наближалася до ракети зеленкувата куля чужої планети.
Марія причаїлася в кріслі поряд з Загравою. Вона втратила почуття часу і простору. Був лише швидкий політ назустріч новому світу, назустріч захоплюючій таємниці. В далекому кораблі, біля керівного пульта, ворушилася людиноподібна постать. Заграва давав їй якісь накази, вислуховував відповіді.
— До планети — два мільйони кілометрів, капітане!
— Швидкість?
— Сто п’ятнадцять кілометрів на секунду! Всі системи працюють нормально!
— Дякую, Друг! Продовжуй політ.
Марія ледве чутно торкнулася рукою плеча Заграви, прошепотіла:
— Це робот?
— Так.
— Його звати Друг?
— Так, Маріє.
— Як це чудово…
— Хочете, я познайомлю вас?
— З ним? — здивувалася Марія.
— А чому б і ні? Друг, пробач за турботу…
— Слухаю, капітане.
— Познайомся з Марією, Друг.
— Хто така Марія? — запитав робот, трохи повернувши голову набік.
— Мій товариш, Друг, — відповів Заграва.
— Товариш мого капітана — мій друг, — лаконічно відповів робот.
— Передайте йому привіт, — схвильовано озвалася дівчина.
— Марія передає тобі привіт, — повторив Заграва.
Друг підняв руку, помахав граціозно пальцями-маніпуляторами.
— Привіт, привіт! — виголосив він. — Марія буде працювати на Пульті?
— Я сподіваюсь на це.
— Хай не сумнівається, — авторитетно сказав Друг. — Дуже цікава робота. Вона не жалкуватиме. Безліч нових сигналів, навіть я не встигаю аналізувати їх. А що буде на планеті?
Марія і Заграва перезирнулись, тихенько засміялися.
— Навіть ви переконливіше не сказали б, — прошепотіла дівчина
— Моє виховання, — заперечив Заграва. — А тепер повна тиша. Я вмикаю всю систему досліджень і трансляційну мережу для передачі на Сонячний Острів.
Заграва кілька хвилин працював з приладами на пульті, потім урочисто сказав, звертаючись у простір:
— Говорить Міжзоряний Пульт. Викликаю Вищий Пленум Учених Землі.
В приміщенні сфери прокотився гучний голос:
— Ми чуємо, друже Заграва! Всі вже давно чекають. Говори?
— Говорити нічого, — радісно заявив капітан. — Хай замість мене говорить далекий світ. Я переключаю на Землю всі системи корабля. Через півгодини — фініш! Через півгодини — новий світ!
Заграва виключив зв’язок, поглянув на дівчину. Вона несміливо запитала:
— Хто це був?
— Зорін.
— Академік Зорін? — вражено перепитала Марія. — Сам Президент Пленуму?
— Він, — задоволено відповів Заграва. — Власною персоною. А чого вас це дивує? Там зібрався весь «Олімп», всі наукові боги. Хіба ж просте діло — вперше сягнути іншої зірки?
— Іване…
— Що, Маріє?
— Я хотіла запитати вас… Може, це наївно, але все-таки цікаво. У своїх мріях про інші світи я завжди
