атомного стресу американцям незабутні хвилини високого мистецтва. Зважте, такі ручки я подарував лише трьом видатним людям планети: першому американському астронавту, Хілді Брайнт і Президенту Сполучених Штатів.
— Я починаю вас ревнувати, Роджерс, — сказала Тійока й не без заздрощів подивилася на Катю. — Гляньте, до чого ви довели дружину містера Острожного — вона закохалася в вас, Роджерс.
— Облиште, люба, — хмикнув вдоволений Оулт і примружив очі, мов натякав Тійоці на вже одержаний нею подарунок — срібну, інкрустовану аметистом шкатулку з діамантовими сережками. Вчора Тійока звабила його пестощами, від яких в Оулта досі мліє душа, а все пережите уявляється сном, де в пригашеному червоному світлі танцювала японка, змигуючи вогнем подарованих прикрас — Тепер я з радістю вип’ю свої вершки з кавою. — Ви повинні тепер берегти свого благодійника, Кет.
— На жаль, я не зможу одночасно працювати над роллю і клопотатися вашим здоров’ям, — відповіла Катя.
— Ви не звертайте уваги на мої примхи, місіс Кет. — Роджерс пригубив каву. — Мені, на жаль, ніколи не щастило розвеселити жінок власним дотепом. Я лише пожартував, видаючи себе за живий капітал, зазначений в угоді. Якщо я схочу похвалитися новим аеропортом в Атланті, Кет, то я насамперед скажу, що він обійшовся недешево — півмільярда доларів.
— Мене цікавлять не тільки гроші, сер, — сказала Катя. — Я не можу більше сидіти в пустелі й кожної хвилини оплакувати свій талант, що так і залишиться десь під барханом на Ранчо Доута.
— О, — голосом ошуканця мовив Оулт. — Я дав можливість зберегти ваш талант для вашої держави? Тоді годилося б переглянути ставки нашої угоди, місіс.
— Ви завжди програвали, Роджерс, — жартівливо сказала Тійока.
— Я програвав жінкам, і тому доля мені прощає.
— Не просто жінкам, а красуням, — підказала Тійока й підсіла ближче до Каті, поцілувала її біля вуха. — Вродливим талантам, Роджерс.
— Заради такого програшу варто стерпіти всі злигодні непривітного життя бізнесмена, — погодився сам із собою Оулт, мимоволі підраховуючи новий зиск. Прибуток його цілком задовольняв, якщо не рахувати ще деякі надходження з таємних рахунків державних установ за доручену операцію «Багата наречена», яку Оулт з допомогою Тійоки проводив досить успішно. — Після фінансових битв краса жінки особливо чарівна, — ніби потішив себе надією Оулт і запевнив Катю: — Що б не сталося з Роджерсом, ви отримаєте свій заробіток сповна. Тут діє закон бізнесу.
— Ну чому мене доля обійшла талантом? — поскаржилася Тійока.
— Ви більше ніж талант, — тихо сказав Роджерс і несподівано відчув, як запаленіли щоки. — Ви — геніальна фея спокуси.
— Тепер я вірю, що ви мене любите, Роджерс, — заусміхалася Тійока, намагаючись усе перевести на жарт.
XLVI
Джім Френк цього разу приїхав до Президента на його рибальський хутір у ролі інструктора з рибальського спорту. Тому одягнувся відповідно до своєї посади: був у шкіряних чоботях-витяжках, у яких можна цілий день бродити й не боятися промочити ноги; у грубому сірому светрі, зеленій куртці й м’якому капелюсі з чималими крисами, що прикривали очі від яскравого осіннього сонця. Можна було скористатися захисними окулярами, але Президент не любив, коли хтось у його присутності ховав очі за напівпрозорим склом чи темними дзеркальцями.
На хуторі знали про Джімів приїзд, бо за останнім поворотом на шляху, що починався від траси й вів у ці мальовничі переліски над берегом широкої затоки, саме там, звідки виднівся червоний дах невеликої вілли, Френка чекали двоє джентльменів у плямистих комбінезонах.
Френк пригальмував спортивний автомобіль і пред’явив посвідчення на ім’я Теодора Фокснера — головного спеціаліста фірми «Спортатлантік».
— Президент чекає вас на березі. Поспішайте…
Джім проскочив автомобілем повз віллу й зупинив його біля причалу, де стояв Президент у точнісінько такому ж костюмі, як і Френк. «Боїться навіть тут потрапити любителю-снайперу на перехрестя оптичного прицілу. Береги тут під пильною охороною, але ж навколо ліси й горби… Хоча нас, для певності, можуть покласти обох, — подумав Френк. — І спершу можуть поцілити в мене. Тоді Президент встигне впасти на дно човна або плигнути v воду, сховатися за бортом, доки прибуде власна охорона. Справді, шанс є, і Президент мудро вчинив з одягом».
— Як доїхали, Джім?
— Радий, що не запізнився, мій Президент.
— Ви не заперечуєте, Джім. проти мого капелюха?
— А чому б вам, мій Президент, не звинуватити мене в необачності?
— В тому, що на мені, як і на вас, зелений капелюх, винна осінь. Ми сумуємо за барвами літа, Джім. Але колись нам приємно буде згадати й сірі попелища осінніх багать.
Френк заздалегідь знав сценарій сьогоднішньої риболовлі, тому по-діловому вмостився на веслярській лаві.
— Мої іхтіологи радили виплисти туди, де плесо вужчає, - підказав Президент і глянув на вузенький, наче палуба підводного човна, острів з кількома могутніми осокорами. Тепер, коли облетіло листя, вражала сила маслакуватого гілля, що захарастило півнеба й було схоже на щойно викуту арматуру незрозумілої висотної скульптури.
Джім простежив за поглядом Президента.
— Архітектура природи завжди ідеальна, — сказав Френк.
— Колись дерева понівечить буря, як усе на цім світі нівечить жорстокий час, — зауважив Президент. І Джім зрозумів, що треба переходити до ділової частини зустрічі: якщо Президент починав за чимось шкодувати, то була перша ознака прихованого роздратування. — Зараз дерева схожі на схему вибуху чималого заряду. Вам не здається? — запитав Президент і, не чекаючи коментарів, продовжив: — Ми досі не створили пам’ятника звичайному вибухові нейтронного, атомного чи водневого заряду. А це ознака нашого століття. Найістотніша. Це ступінь прогресу. Адже ми нічого так не боїмося і нічим так не пишаємося, як вибухом бомби чи ракети. Вибух має велику притягальну силу. Ви помітили, навіть дітей манить звук пострілів? Діти найбільше люблять ту іграшку, яка стріляє. Хоча б холостими набоями. Але вона обов’язково має гучно стріляти й вивергати багато диму.
— Добре спостерігати за своїми вибухами на чужій стороні, - сказав Джім. — Але сьогодні з’явився страх за всепланетний вибух.
Президент здригнувся, ніби хто його сіпнув за руку:
— Коли ви голосували за мою кандидатуру, то покладали надію, що я буду захищати Сполучені Штати Америки від усякої війни…
— Я радий, що приїхав до вас саме сьогодні, мій Президент.
— Відколи я познайомився з місіс Мері, я почав заздрити вам, Френк.
— Іноді мені здасться, що у Мері нема ні душі, ні серця — лише холодний розум. Я побоююся своєї дружини, мій Президент. Особливо тепер, коли вона так легко добула те, заради чого я розробляв операцію «Діоген»… Містер Острожний передав нам код збурення гравіталу лише з тих міркувань, що його відкрив покійний Малькольн. Містер Острожний вважає, що американці мають право на відкриття хвилі Малькольна.
— Ви так її нарекли, Джім?
— Ні, містер Острожний.
— А він, бачу, непоганий пропагандист наших ідей, Френк. Ви якось запросили б його на полювання чи рибальство. Що він більше любить?
— Ні те, ні друге. Його шеф містер Урбан запеклий рибалка, а містер Острожний уподобав полювання на гриби.
