— Можливо, ви маєте рацію. Просто з моєї душі ще не вивіявся страх перед хвилею Малькольна.
…Кукудзі, Тійока, Джім і Катя сиділи в легких плетених крісельцях під високою парасолькою, а Мері й Павло стояли з склянками соку манго в руках і дивилися, як з-під сонця наближається гелікоптер. Ще не можна було визначити, чи то гелікоптер інспекції по охороні коралових атолів, чи військовий, що теж досить часто пролітав у напрямку океану, де був невеличкий острів з полігоном.
— Цей гелікоптер схожий на пуголовка, — сказала Мері і озирнулася на Павла, чекаючи, що він на це скаже.
— Якщо дивитися здалеку… — уточнив Павло. — А ближче він скидатиметься на акулу-молот.
— Якщо не помиляюся, прибуває наш улюблений містер Х’ю, — обізвався Джім Френк.
— Містер Вундстон прибуває тоді, коли ще ніхто не прокинувся, щоб зустріти сонце, — втрутився в розмову завжди ввічливий Кукудзі.
— Ай справді! — вигукнув Френк. — Ви природжений розвідник, пане Кукудзі.
— Ученим бути важче, сер, — заперечив Тонако. — Учений повинен навіть у нереальному бачити струнку систему й приховану від інших закономірність. Через те я можу навіть сказати, ш. о містер Х’ю походить з німців.
— Ви вгадали, — з легким здивуванням підтвердив Френк. — Містер Х’ю з родини Віннерів. Уже пізніше він став Вундстоном. Таке прізвище більше пасує справжньому американцю.
Тійока заплескала в долоньки:
— Як тільки ми повернемося додому, я зроблю все, щоб мій Кукудзі став розвідником. І тоді мені житиметься набагато безпечніше, ніж тепер.
Кукудзі удав, шо його цікавить лише гелікоптер, який заходив на посадку. До майданчика побіг хтось із обслуги вілли, підказав раднику Президента, де шукати гостей і господарів острова. Невдовзі до відпочиваючих підійшов Марк Баррет.
— Ви непогано влаштувалися, — надміру бадьорим голосом заговорив Марк, тиснучи всім руки. — Прекрасний острів. Я уявляв його саме таким зі слів Президента. З неба острова майже не видно: його закриває пара з черепахової юшки.
— Ви вгадали, Марк, — сказала Мері. — На сніданок у нас справді черепахова юшка.
Мері відчувала незбагненну тривогу з тієї хвилини, коли в небі з’явилася чорна цятка гелікоптера. Вона подивилася на веселого Баррета й пригадала, як точнісінько з такою ж усмішкою Президент сказав їй у «камінній кімнаті»: «Американці не люблять надміру вихованих співвітчизників, а тим більше — президентів. Американцю завжди приємно чути, коли про його Президента говорить увесь світ — то перша ознака могутності нашої великої держави і великого розуму господаря Білого дому. Я дотримуюсь думки, що людство час від часу треба розважати бешкетом, війнами і масовими гуляннями на честь національного героя або найбрутальнішого блазня якоїсь церкви». Мері не сподобалося, що в неї з’явилася відраза до Баррета і Президента, з якими завжди знаходила спільну мову. Вона спробувала усміхнутися до Баррета, беручи його під руку:
— Гадаю, ви залишитесь у нас до завтра: ми плануємо прогулянку на яхті.
— То це я бачив вашу яхту на рейді? З задоволенням приймаю запросини. Аби тільки не зіпсувалася погода, — застеріг Баррет і озирнувся на товариство, що знову всілося за столики. Потім тихо сповістив Мері про мету свого приїзду. — Гелікоптер залишиться на острові. Він має потужну рацію й триматиме постійний зв’язок з яхтою: погода може змінитися кожної хвилини, і ми не зможемо передбачити всі ситуації.
Після сніданку, коли вже добряче припекло сонце, всі порозходилися по своїх «фортецях», як тут називали кімнати вілли, де зупинилися подружжя Тонако, Острожних і Френків.
— Якщо ви не проти, я залишуся з вами, — сказав до Мері й Джіма трохи обважнілий і вдоволений Марк. — Що не кажіть, а завжди манить поріг співвітчизника.
— Ми інакше й не уявляли, — відповіла Мері. — Ваші кімнати поряд.
Марк Баррет не чекав інших пояснень і зразу ж всівся біля каміна, з якого ще ледь одгонило бронзовою окалиною, взяв для чогось важку, з чорного заліза кочергу й повертів її в руках, збираючись з думкою. Потім кинув кочергу у мідні ясельця, подивився на трохи знічену Мері й розмореного сніданком Френка, заговорив до них, спираючись долонями на своє трохи підняте коліно:
— На вас, мої любі стратеги, вся надія. Після того, що було сказано в отелі «Шаратон» на зустрічі вчених п’яти континентів, а потім у сенаті США містером Урбаном, Президент починає розуміти, що атомний конфлікт більше схожий на харакірі, хоча й не погоджується на заборону атомних випробувань. Бо в арсеналах Пентагону має бути ідентична зброя. Ми думали про нейроімпульс Хілди Брайнт, але вона надто багато взяла на себе і тому вибула з гри.
— Баррет, — підвищив голос Френк, — ми вклали в Хілду Брайнт не один мільярд, якщо рахувати ще від пастора Берклі, і тепер поховати все через чиїсь антипатії до геніальної Хілди?
— Ви помиляєтесь, сер, — діловим тоном продовжив Баррет. — Хілду Брайнт, як особу утаємничену, похоронено під чужим іменем.
— Ви хочете сказати про алібі Хілди Брайнт чи про те, що її вже нема серед нас? — прошепотів Френк, відчуваючи, що наступною мішенню може стати Мері або й він сам.
— Не дивіться так на мене, Джім. Люди Президента до цього не причетні. Сталася фатальна помилка самої Хілди Брайнт — її вбив звироднілий Гленд.
— Який жах, — мовила по мовчанці Мері. — Гленд — фанатик. Я давно про це казала. Ще коли там обладнували лабораторію для нещасної Хілди.
— Я досі під враженням трагедії, що сталася на тому тижні, але ми повинні бути непохитними. — Баррет витримав паузу й запитав Мері: — Наш план не зірветься?
— Після того, як пощастить збурити хвилю, всіх сторонніх доведеться зняти з яхти вашим гелікоптером. Там залишаться Острожний і Тонако.
— Як поведеться Кет? — поцікавився Баррет. — Вона ще не вирішила нічого про можливе громадянство США?
— Поки що з нею не було розмови, — відповів Френк. — Усе залежатиме від експерименту, запланованого на завтра.
— Тоді залишається дочекатися ранку, а сьогодні будемо молити бога, щоб над океаном стояв штиль, — весело сказав Баррет і кивнув Френку на ще порожні келихи на столі.
XLIX
Павло захопив з собою на острів том Гаспара Монжа. У геометрії француза він хотів знайти відповідь на можливі хвилі Малькольна. Кілька разів перечитав фразу: «…немає жодної форми, яка була б простішою і витонченішою, ніж форма еліпсоїда».
«Це схоже на парадокс, але ж справді, не куля, а саме еліпсоїд є формою нашої планети. Та чи тільки Землі?» Павло майже механічно почав креслити хвилю Малькольна, намагаючись збагнути витоки її доцентрової спіралі. «Яка величина хвилі Малькольна може збуритися від власних енергій гравіталу?» — Заважала зосередитися згадка про пульсуючі блискавки, здатні повертатися в лінійний стан, проникати в кабіну по обшивці літака й знову відроджуватися кулею, пропливаючи над головами приречених пасажирів. Острожний несподівано побачив схематичний обрис хвилі Малькольна, що стрімко просувалася вперед, закручуючи на своїй вершині спіраль з протилежним напрямком руху. Не міг пояснити, але все більше переконувався, що лише за таких умов утворюється доцентрова сила тяжіння…
— Над нами просто тяжіє страх відкриття, — прошепотів, наче в забутті, Павло, розуміючи, що саме через те всі фрази відкривають свій несподіваний зміст, натякаючи на змову і фатальний кінець самого відкриття. Він навіть розлютився на себе, швидко підійшов до стіни й вимкнув світло. У темряві чомусь стало легше, і Павло збагнув причину свого роздратування — йому обридли тропіки, де ні весни, ні зими, ні осені, і тільки вічне літо палахкоче над головою в рівних проміжках дня й ночі. Тільки літо й блукаючі вогні світлячків. — Як уже хочеться додому, — обізвався сам до себе в глухуватій тиші вологої ночі й пішов до опочивальні з наміром заснути. Але сон гнало непевне передчуття чогось непоправного, незбагненого, як поява на горизонті велетенських обрисів сріблястого еліпсоїда з інших світів, у які все ще не вірить зболена
